Розлад харчової поведінки
Розлад харчової поведінки серйозне захворювання, яке може привести до летального результату. Як правило, лікування подібних захворювань непростий процес і займає багато часу, а наслідки захворювання можуть бути пожиттєвими. Люди, які страждають розладами харчової поведінки, приховують їх, хоча для боротьби з подібним захворюванням, насамперед, потрібно зізнатися в його існуванні собі і оточуючим. Розлади харчової поведінки, як правило, комплексні. Незважаючи на численні дослідження, до цих пір невідомо, які саме чинники викликають розвиток подібних захворювань. Скоріш за все, це поєднання культурних, сімейних, генетичних і біологічних факторів. Розлади харчової поведінки мають на увазі стійке порушення харчування або поведінки, пов\’язаної з харчуванням, яке порушує споживання або всмоктування їжі, значно погіршує фізичне здоров\’я і / або психосоціальне функціонування. Специфічні розлади харчової поведінки включають: Нервову анорексію Розлад уникнення / обмеження споживання Компульсивне переїдання Нейрогенну булімію Парорексію Румінаційний розлад Нервова анорексія характеризується неослабним прагненням до худорлявості, болючим страхом ожиріння, спотвореним образом власного тіла і обмеженням споживання їжі щодо прийнятої норми. При цьому всі перераховані чинники призводять до дуже низької ваги, до такої міри, що здоров\’ю завдається шкода. Цей розлад може включати чи не включати очищення шлунково-кишкового тракту (наприклад, самоіндукована блювота). Уникнення / обмеження споживання їжі характеризується униканням прийомів їжі або обмеженням харчування, що призводить до значної втрати ваги, дефіциту поживних речовин, залежно від нутрітивної підтримки і / або вираженого порушення психосоціальної діяльності. Але, на відміну від нервової анорексії та нервової булімії, цей розлад не включає в себе переживання про форму або вагу тіла. Компульсивне переїдання характеризується рецидивуючими епізодами, коли люди поїдають велику кількість їжі з почуттям втрати контролю над собою. Епізоди не чергуються з очищуючими процедурами (наприклад, викликаючи блювання у самого себе). Нервова булімія характеризується рецидивуючими епізодами переїдання з подальшою неадекватною компенсаторною поведінкою, такою як очищення шлунково-кишкового тракту (провокування блювання, зловживання проносними і сечогінними засобами), голодування або фізичні навантаження. Пікацизм – це постійне вживання непоживних, нехарчових речовин, які не відповідають рівню розвитку (тобто пікацизм не діагностується у дітей більше 2 років), а також не є частиною культурних традицій. Румінація – це повторювані відрижки їжі після харчування. Розлади харчування частіше зустрічаються серед жінок, особливо молодих жінок, ніж серед чоловіків. Типові причини розвитку розладів харчової поведінки Генетика. Ризик захворіти розладом харчової поведінки в десять разів більше у тих, у кого в роду хтось уже страждав подібними розладами. Дослідження показують, що анорексія генетично обумовлена на 58%, а булімія – на 59%. Життєві зміни. Багато людей, які страждають розладами харчової поведінки, відчувають труднощі, намагаючись впоратися з різними змінами в житті. Сімейні причини. Як правило, здорові приклади в родині служать захисним механізмом від розвитку розладів харчової поведінки, проте надмірна концентрація уваги батьків на питаннях, пов\’язаних зі здоровим харчуванням і вагою тіла, може мати зворотній ефект. Соціальні проблеми. Найчастіше люди, які страждають розладами харчової поведінки, мають низьку самооцінку і хворобливий емоційний досвід. Невдачі в школі, на роботі або в ситуаціях, в яких потрібно продемонструвати свою конкурентну перевагу. Люди, які страждають розладами харчової поведінки, можуть бути перфекціоністами з підвищеним рівнем домагань. Травматична подія. Багато людей, які страждають розладами харчової поведінки, пережили в своєму житті сексуальне або фізичне насильство, і тому вони свідомо чи несвідомо намагаються уникнути ситуацій, які в майбутньому могли б привести до повторення пережитого. #залежнийрозладособистості #ігровазалежність #інтернетзалежність #ігроманія #залежність #психотерапіязалежності #лікуванняігроманії #лікуваннязалежності #лікуванняігроманії #інститутпсихотерапіїзалежності #реабілітаціязалежних #залежніст #психотерапіязалежності #адикція #інститутпсихотерапіїзалежності #анорексія #розладхарчовоїповедінки #булімія #компульсивнепереїдання
Статистика узалежнених осіб в світі та в Україні
За даними Європейського центру моніторингу у світі налічується 275 млн. осіб нарко-залежних це 5,6 % світового населення. По даним Управління ООН з наркоманією і злочинністю в світі ін\’єкційно вживає наркотики 22 млн. осіб. МОЗ і МВД посилаючись на різні офіційні джерела подає такі дані:в Україні налічується 500 тис. осіб нарко-залежних із них 5 тис. дітей.🛑346 тис. вживають ін\’єкційно.🛑Алкоголізмом хворіють 900 тис.🛑 170 тис. осіб знаходяться на обліку у диспансерах. За даними експертів нарко-алко залежних у 10 разів більше. На замісній підтримуючій терапії державної установи налічується 10 тис. осіб із них 19,7 % ВІЛ інфіковані і 50 % з гепатитом С.❗️Від передозування алкоголем вмирають 130 тис. осіб і 30 тис. осіб від наркотичного передозування.❗️З них 90 осіб у віці до 14 років, 10 тис. до 17 років і 60 тис. до 35 років.❗️Загалом в Україні від алкоголю, наркотиків і їх наслідків вмирають 380 тис. осіб у рік.Під наглядом в Україні перебуває 695 тис. осіб із розладами психіки та поведінки через вживання психо-активних речовин.❗️З них 3 тис. осіб діти до 17 років і 52 тис осіб до 35 років. Найбільш уражені Дніпропетровська, Донецька, Одеська, Луганська, Запорізька, Крим, Черкаська і Київські області. 68 % із засуджених, засуджені за зберігання наркотиків. Кожен сьомий злочин під впливом наркотиків. В Україні налічується 70 тис. койок-мість, на обліку в медичних установах нароховується 72 тис. осіб. На обліку МВД налічується 154 тис. осіб. За останні два роки Кабінетом Міністрів України затверджено включення понад 150 нових речовин до переліку наркотичних засобів, психотропних речовин. У Львівські області на обліку у медичних закладах налічується 1400 нарко-залежних. 180 осіб щорічно реєструються з психічними розладами в медичних закладах.На Львівщині зафіксовано 877 злочинів з обігу наркотиків. У Львівські області найменший рівень по захворюванню психічних розладів в наслідок психоактивних речовин і наркоманії взагалом. Дані по статистиці підготував психотерапевт залежності Володимир ФрідракТел.для консультацій+38 067 436 34 64 Viber #лікуваннязалежності #наркозалежний #психотерапіязалежності #уіпз #українськийінтститутпсихотерапіїзалежності #алкозалежні #допомогазалежним #консультаціяпсихолога #психотерапевтонлайн #конультаціяпсихотерапевта
Коли тверезість не в радість
Автора Ганна Марнауз Працюючи в реабілітаційному центрі, я часто на практиці стикаюся з проявом психологічних станів, які дуже схожі для всіх хімічно залежних, в різні проміжки тверезості. Хочеться навіть сказати, що спостерігаєш «вживу» те, що пишуть в книжках. Перший місяць тверезості це приведення в порядок свого фізіологічного стану – людина «приходить до тями», організм очищається від токсинів і т. п., Про якісь психологічні, емоційні моменти поки говорити рано, тут важливий спокій, режим і порядок. У цей період людині, найчастіше, властиво роздратування і депресивний стан. Під час 2-го – 3-го місяця тверезості, коли на рівні фізіології людина вже відчуває себе досить добре, може проявитися так звана «ейфорія тверезості»: «Вау, у мене виходить! Ура! » І в цей момент, залежну людину чекає перший серйозний підступ. На ейфорії легко можна зірватися (відбуватися це може таким чином: «Ура, все так класно! Потрібно це відзначити!» І все! Понеслася душа в рай!) Варіантів тут може бути багато – це тільки один з них.Але, якщо даний період проходить в реабілітаційному центрі, то зриву легко уникнути і далі починається усвідомлення того, що відбувається. Перша радість від тверезості пройшла і людина починає думати приблизно наступне: «Поки я був у вживанні все було нормально, а тепер з\’явилася маса проблем, з якими потрібно розбиратися, та й складно справлятися! Висновок: краще б я пив! (Курив траву / нюхав / коловся – кому що ближче) І тоді приходить третій період, який може початися на 2-му – 6-му місяці тверезості (у кого як) і тривати близько року. Це такий собі пошук себе, я б сказала, звикання жити в новій ролі – ролі тверезої людини. І цей період небезпечний тим, що життя може стати складним і нестерпним – адже навички справлятися з проблемами в тверезості немає і тоді, що може статися? Правильно – зрив! Або інший варіант: якщо раніше багато часу займав пошук наркотику і його вживання, перебування в стані наркотичного сп\’яніння, то тепер цей час став вільним, а чим ж його зайняти – не зрозуміло. І що відбувається? Відповідь очевидна – повернення до вживання. І цей зрив уже більш ймовірний, оскільки в такому стані людина, яка не пройшла повну програму реабілітації або не до кінця розібралася з причинами свого вживання, знаходиться вже за межами реабілітаційного центру та доступ до «наркотику вибору» дуже простий і є завжди. Що ж тоді робити, щоб зберігати тверезість в цей період і не зірватися на стані розчарування в тверезого життя? Рекомендацій з цього приводу дуже багато. Серед них головні це відвідування груп, особиста психотерапія, бесіди з наставником і т. п., Але про це не сьогодні … Зараз мені хочеться поділитися з вами дуже простими і банальними, але дуже дієвими методами збереження тверезості від АА / АН *, які, на ряду з іншими рекомендаціями, допоможуть і на етапі «ейфорії», і в період «тверезості не в радість»:✅Здійснюйте прогулянки.Особливо в нові, незнайомі місця. Легкі, неквапливі, насолоджуючись свіжим повітрям, дихаючи на повні груди і отримуючи задоволення від того, що відбувається навколо. Звичайно ж, краще це робити за містом або в парках, але якщо такої можливості немає – то гуляти по місту теж приємно і цікаво.✅Читайте.Багато хто забув уже про цей цікавий спосіб проведення часу, в силу біганини і постійної зайнятості, а хтось не дуже любив це робити і раніше. Ось зараз, саме час зануритися в дивовижний світ книжкових героїв і приділити цьому увагу.✅Відвідуйте музеї, виставки, художні галереї та театри. Творчість завжди допомагає подивитися на звичайні речі з іншого боку, «під новим кутом», а це може допомогти знайти нестандартні рішення тих проблем, які виникають у вас в тверезому житті. Не ігноруйте цю можливість – це розширює кругозір.✅ Займіться спортом.Не професійно звичайно (хоча, можна і так), але для підтримки свого тіла в тонусі це просто необхідно. Адже коли людина себе добре почуває, у неї є сили і на щось ще. Так що не забувайте про спорт!✅Поверніться до закинутих раніше справ.Часто спостерігаю як хлопці, по виходу з центру, починають відновлювати документи, оновлювати гардероб, робити генеральне прибирання або ремонт – і це хороше бажання і починання, але тут головне не перестаратися. Адже хочеться зробити все і відразу, а ресурсу може не вистачити, а свої сили розраховувати вміють не всі. Тому намагайтеся займатися цим справами повільно і поступово, потроху кожен день, заздалегідь запланувавши.✅Спробуйте нове хобі.Якщо ви ніколи не робили макраме, чи не малювали фарбами і не грали в футбол – це якраз той випадок, коли варто спробувати. Не факт, що все це вам сподобається, але в підсумку, ви можете собі вибрати заняття до душі, яке буде допомагати розслабитися, переключитися, та й просто приємно провести час.✅Поверніться до колишніх захоплень.(Не до тих, про які ви подумали!) Якщо ви в дитинстві мріяли навчитися гратина гітарі, кататися на конях або ліпити з глини – зараз на це може з\’явитися час, що звільнилося від вживання. Пробуйте! А раптом ви відкриєте в собі давно захований за життєвими проблемами талант?✅ Запишіться на курси.На будь-які, які вам цікаві. Може іноземної мови, водіння, а може пов\’язані з вашим хобі або захопленням дитинства – не важливо. Важливо, що там ви себе будете почувати в компанії однодумців, в суспільстві людей, з якими вам цікаво в тверезості, а це дуже важливо. Приймайте участь у громадській діяльності, беріть участь в добродійності. Допомагаючи іншим, людина допомагає собі. У ці моменти приходять найважливіші усвідомлення про себе і користь свого життя, для себе, для інших і суспільства в цілому. З психологічної точки зору це допомагає відновити самооцінку, підтвердити свою потрібність і затребуваність. І не обов\’язково брати на себе складні завдання і щодня віддавати більшу частину дня служінню іншим. Іноді, досить просто погодувати бездомного пса. Займіться своєю зовнішністю. Не секрет, що багато хто, особливо в активній фазі вживання, мало приділяли уваги собі і свій зовнішності. Ось і прийшов час полікувати зуби, сходити до косметолога або зробити нову зачіску. Коли людина добре виглядає – це піднімає їй настрій, а в хорошому настрої і інші справи легше йдуть на лад, адже так? Захопіться чимось легковажним! Важливо не тільки розвиватися і самовдосконалюватися, а й відпочивати і розважатися. А що може краще розважити, а не якесь абсолютно дурне і легковажне заняття? Що це може бути? Та що завгодно! Головне, щоб це приносило радість і задоволення: дивіться комедії, надувайте мильні бульбашки,
Безкоштовна психологічна консультація он-лайн
Львівський психоаналітичний інститут ментального здоров’я, Український інститут психотерапії залежності, Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер, благодійний фонд «Ініціативи для ментального здоров’я» пропонують усім, хто потребує психологічної підтримки у часі епідемічної загрози та карантину, безкоштовну психологічну консультацію у форматі он-лайн. Тривалість безкоштовної он-лайн консультації – від 15 до 30 хв. Очевидно, що однієї консультації може бути недостатньо для стабілізації чи покращення Вашого стану. Наші колеги намагатимуться надати Вам максимально можливий обсяг допомоги. Але загальна кількість безкоштовних консультацій буде обмеженою та залежатиме від ресурсу наших колег. У разі потреби наші фахівці зможуть рекомендувати Вам звернутися на консультацію для більш ґрунтовної та тривалої психотерапевтичної допомоги, у тому числі у проекти із мінімальним рівнем оплати. Ми надамо Вам контакти психологів, психотерапевтів, лікарів-психіатрів. Щоб домовитися про консультацію, Вам необхідно: 1. Вибрати фахівця з нашого списку. 2. Написати до фахівця – через смс, вайбер, месенджер, щоб у форматі ПЕРЕПИСКИ домовитися про зручний час та формат роботи. Просимо Вас комунікувати з нашими колегами власне у такий спосіб, бо телефонні дзвінки можуть залишитися без відповіді у зв’язку зі специфікою їхньої роботи. Будемо раді допомогти Вам! Будемо вдячні за поширення цієї інформації! Перелік психологів, психотерапевтів: Світлана Михайлів +38 067 668 98 66 (Viber, WhatsApp, Skype)Ірина Прим\’як +38 067 768 92 77 (Viber, WhatsApp)Олена Метніцька +38 096 279 09 36 (Viber, WhatsApp, Skype)Наталя Левчук +38 098 444 35 11 (Viber, WhatsApp, Skype)Ганна Марнауз +38 0662874758 (Viber, Telegram) +380960167191 (WhatsApp)Ірина Манько +38 097 585 89 44 (Viber, WhatsApp, Skype)Сергій Антощук +38 063 792 75 05 (Viber, WhatsApp, Skype)Юлія Мислінчук +38 0980825509 (Viber, WhatsApp)Маріанна Ярмоченко +38 093 155 0464 (Viber)Вікторія Ковальчук +38 096 090 59 05 (Viber)Вікторія Піонтковська +38 063 620 92 64 (Viber, Messenger, Skype Viktoriia Piontkovska)Юлія Вижевська +48 660330600 (Viber, Watsapp, Telegram)Людмила Гаврилюк +38 0937302097 (Viber) +38 0678997008 (Messenger)
Співзалежність жінок у сім\’ї як психологічна проблема
Автор Т.М. Вакуліч Теоретично обґрунтовано низку характеристик співзалежних жінок: вони змінюють свою сутність і свої почуття, щоб задовольнити інших; відчувають себе відповідальними за задоволення потреб інших, навіть за умови незадоволення власних; не вміють відмовляти; мають низьку самооцінку внаслідок того, що у них майже повністю відсутнє об’єктивне уявлення про свою особистість: вважають себе винуватцями хвороб своїх близьких; піддаються раптовим, несумісним зі здоровим глуздом впливам; зосереджені на бажанні зберегти свою сім’ю від розпаду, врятувати її від сорому; у них формуються викривлені уявлення про можливості сили волі, як і у залежних від алкоголю. Ключові слова: міжособистісна залежність, віктимна поведінка, емоційна сфера, інфантильні травми, батьківська сім’я. Постановка проблеми. Феномен співзалежності не можна вважати достатньо вивченим у соціальній психології. Не значний науковий інтерес до цього явища зумовлений низкою обставин. Найперше – це невизначеність галузі дослідження, оскільки перші спроби аналізу цього явища розпочалися в психіатричній сфері за вивчення проблеми алкоголізму. Тому тривалий час цей феномен розглядався лише в медичному контексті. По-друге, відсутність комплексного методологічного підходу до дослідження цього феномена не дає можливості виділяти його як окремий психологічний конструкт. Водночас значний науково-практичний доробок зарубіжних дослідників свідчить про необхідність перегляду цих позицій, оскільки проблема співзалежності актуальна у вітчизняній практиці. Стан дослідження. В більшості сімей, де проживає людина з хімічною залежністю, є труднощі. Останніми роками це розпочали визначати як співзалежність (частина «спів» указує на спільність, спорідненість дій, станів). Безперечно, якщо хтось один у сім’ї залежний від алкоголю, то решта членів сім’ї страждають психологічно, як і матеріально – вони ніби співзалежні. Уперше співзалежність як явище стає предметом уваги в 30-ті роки минулого століття, коли було помічено, що більшість дружин залежних від алкоголю чоловіків мають схожі проблеми (тривога, страх, напруженість та інші неприємні почуття), які не зникають у періоди тверезості чоловіка. Крім того, стало очевидно, що своєю поведінкою жінки могли спровокувати зриви чоловіків, які утримувалися від вживання алкоголю. Тоді цей стан жінок отримав назву «параалкоголізм» чи «співалкоголізм». Проблеми родичів розпочали розглядати як результат впливу алкоголізму в сім’ї на здорову людину . Через деякий час уявлення про «параалкоголізм» доповнилося. Дослідження показали, що схожі патерни поведінки, думки демонструють люди і в родинах залежних від наркотиків чи ліків, і в тих сім’ях, де є проблеми будь-яких інших видів залежності. Проблеми залежних від алкоголю чи наркотиків впливають не тільки на партне- рів у шлюбі, а й на всіх членів сім’ї. Отже, про стан співзалежності можна говорити стосовно осіб, що перебувають у шлюбі чи близьких відносинах із людьми з залежністю; мають одного або обох батьків із залежністю; виросли в емоційно-репресивних сім’ях . Якщо розглядати визначення поняття «співзалежність», то його ідентифікація складна. Науковці трактують термін як «хвороблива прив’язаність» (О. Сімонова), «надмірна стурбованість» (В. Штандер), «аддикція відносин» (А. Шаеф), «психологічний стан» (Р. Саббі), «комплекс особливих рис характеру» (С. Вітілд), «залежність» (В. Москаленко), «набір засвоєних норм поведінки» (Р. Баркер). Однак спільним показником означених понять є постійна концентрація думки на комусь або чомусь, залежність (емоційна, соціальна) від людини чи об’єкта . Аналізуючи підходи до цього феномена, можна стверджувати про відсутність чіткого та єдиного тлумачення поняття «співзалеж ність». Такий підхід вказує на те, що базові поняття, на яких ґрунтується зміст цього терміна, різні. Це поняття неоднозначне через багатокомпонентність, і в кожному конкретному випадку як основні ознаки розглядається певний компонент. Саме тому вивчення співзалежності жінок у сім”ї як психологічної проблеми і є метою статті. Виклад основних положень. У широкому сенсі термін «співзалежність» розглядається як набір засвоєних форм поведінки, почуттів і вірувань, які ускладнюють життя. Це залежність від людей та явищ зовнішнього оточення, яка супроводжується такою мірою неуваги до себе, що майже не залишає можливості для самоідентифікації . Деякі вчені більше наголошують на порушеннях особистості, на труднощах адаптації, на формуванні особливого типу міжособистісних стосунків. Згідно з цією позицією, співзалежність – «емоційний, психологічний, поведінковий стан, який розвивається в результаті довготривалого впливу стресу, використання правил, які забороняють відкрито висловлювати свої почуття і обговорювати особисті й міжособистісні проблеми». Заслуговує на увагу також розуміння стану співзалежності як «способу адаптації до гострого внутрішньо особистісного конфлікту, що виникає у всіх членів родини хімічно залежного» . Отже, значна кількість дефініцій феномена співзалежності свідчить про наявність дослідницького інтересу до виділеної проблеми, більшою мірою в зарубіжній практиці. Різні позиції науковців дають можливість розглянути феномен співзалежності не лише через призму нормальної/анормальної поведінки, як прояв хворобливої залежності, а й як порушення сімейної взаємодії, детермінантою якого вона може виступати, що розкриває нові підходи до корекції цього стану. Водно- час варто зважити і на феноменології співзалежності, що підсилює можливості корекційного процесу. Феноменологічно опис стану співзалежності можливий завдяки ідентифікації його рис, певних характеристик та особливостей. Дослідни- ки найперше зважають на таку ознаку співзалежного(-ої), як «спрямова- ність назовні» . Це головна характеристика особистості співзалежного(-ої), яка обумовлена низькою самооцінкою, що проявляється в залежності від зовнішніх оцінок, від взаємовідносин з іншими, що слугує формуванню нечіткої «Я-концепції», порушенню процесу самоідентифікації. По-друге, співзалежні прагнуть, щоб інші вважали їх незамінними і потребували постійної їхньої присутності. Вони намагаються бути в центрі подій, почуттів людей, які їх оточують, оскільки бояться бути покинутими. Вони відчувають потребу бути задіяними у всіх сферах життя членів своєї родини. Відзначається глибоко прихований егоцентризм у співзалежних. Все, що відбувається довкола, вони пов’язують із власною персоною. Вони відчувають особисту відповідальність за почуття, думки і навіть життя своїх близьких. Питання контролю набуває першочергового значення. Співзалежні докладають максимум зусиль, щоб контролювати усі можливі ситуації. Іншими словами, їм притаманне «компульсивне бажання ко- нтролю за життям інших». До того ж результати досліджень показали, що співзалежні втрачають здатність розпізнавати та розуміти свої почуття, використовуючи механізми психологічного захисту (раціоналізацію, заперечення, витіснення). Вони захоплюються процесом задоволення бажань інших і водночас втрачають відчуття власної особистості. Виділяють ще одну характерну особливість емоційної сфери співзалежних – «обнубіляцію почуттів» (затуманення, притуплення сприйняття) або повну відмову від почуттів. По мірі тривалості стресової ситуації в сім’ї у співзалежних зростає витривалість до емоцій- ного болю та толерантність до негативних почуттів, чому сприяє такий механізм емоційного знеболювання, як відмова відчувати . Однак, з іншого боку, співзалежним більшою мірою, ніж іншим людям, властиві почуття страху, гніву, провини та сорому, які поступово проявляються в поведінці та соціальних стосунках з іншими. Водночас вони залучені до процесу приховування правди, а відповідно – й до обману. Неусвідомлення власних почуттів, невміння формулювати власні думки і почуття стає характерним для них. Хоча ззовні співзалежні справляють
Девіантна поведінка і її типи
Англійський філософ і просвітитель Томас Пен (1737–1809) вважав, що у людства є три вороги, які забирають життя і приносять більше лиха, ніж усі війни: алкоголізм, тютюнопаління і наркоманія. Ці масові хвороби вважають соціальними, оскільки для їх виникнення і розповсюдження необхідні певні соціально-психологічні умови. Алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, тютюнопаління, як правило, виникають на фоні девіантної поведінки. Девіантна (лат. deviatio – відхилення від норми) поведінка – система вчинків або окремі вчинки, протиставлені прийнятим у суспільстві правовим або моральним нормам. Девіантна поведінка має соціальні корені. її появі можуть сприяти дефекти правової і моральної свідомості, зміст потреб особистості, особливості характеру, емоційно-вольової сфери. Недоліки виховання призводять до формування стійких психологічних якостей, які сприяють скоєнню аморальних вчинків. Перші вияви девіацій спостерігаються в дитячому або підлітковому віці. їх пояснюють низьким рівнем інтелектуального розвитку, соціальною інфантильністю, незавершеністю процесів формування особистості, негативним впливом сім\’ї та оточення, залежністю підлітків від вимог групи і прийнятих у ній ціннісних орієнтацій. Девіантна поведінка у дітей і підлітків нерідко слугує засобом самоствердження, вияву протесту проти дійсності або упередженості, несправедливості дорослих. Така поведінка може поєднуватися з поверхневим усвідомленням моральних норм, що вказує на необхідність формування у дитячому та підлітковому віці моральних норм поведінки, потреби у дотриманні правил суспільного співжиття, порядності і взаємоповаги у міжособистісних стосунках, ставлення до життя і здоров\’я свого та чужого як до найвищої цінності. В Україні спостерігається стійка тенденція до зростання кількості осіб, які зловживають алкоголем, поширені наркоманія і токсикоманія, тютюнокуріння. Залежно від способів взаємодії з реальністю і порушення тих чи інших норм суспільства девіантна поведінка поділяється на п\’ять типів: 1 – делінквентна – девіантна поведінка, яка у крайніх своїх проявах є діями, що тягнуть за собою кримінальне покарання.Характерна для людей:– з нестійким внутрішнім світом; людина здійснює злочин під впливом обставин, що склалися, чи оточуючих осіб;– з високим рівнем правосвідомості, але пасивним ставленням до інших порушників правових норм;– можуть лише випадково вчинити злочин. 2 – адиктивна поведінка – одна з форм девіантної поведінки з формуванням прагнення до втечі від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану через вживання деяких речовин чи постійну фіксацію уваги на певних видах діяльності, що спрямоване на розвиток і підтримання інтенсивних емоцій. Основний мотив особистостей, схильних до адиктивних форм поведінки, – активна зміна психічного стану, що не задовольняє їх і розглядається ними як \”сірий\”, \”нудний\”, \”монотонний\”, \”апатичний\”. 3 – патохарактерологічний тип девіантної поведінки – поведінка, зумовлена патологічними змінами характеру, які сформувались у процесі виховання: розладами особистості (психопатії), явно вираженими акцентуаціями характеру, невротичним розвитком особистості.Дисгармонійність рис характеру призводить до того, що змінюється уся структура психічної діяльності людини. 4 – психопатологічний тип девіантної поведінки – ґрунтується на психопатологічних симптомах чи синдромах, що є проявами тих чи інших психічних захворювань. Як правило, мотиви поведінки психічно хворого залишаються незрозумілими до тих пір, поки не будуть виявлені основні ознаки психічних розладів. 5 – девіації, зумовлені гіперздібностями людини – людина, здібності якої значно перевищують середньостатистичні, розглядається як така, що виходить за рамки нормальної (це прояв обдарованості, таланту, геніальності у якійсь одній з діяльностей людини).Відхилення в бік обдарованості в одній сфері часто супроводжується девіаціями у повсякденному житті. Така людина часто виявляється непридатною до \”побутового, приземленого\” життя. Вона нездатна правильно розуміти і оцінювати вчинки та поведінку інших людей, виявляється наївною, залежною і неготовою до труднощів повсякденного життя. Якщо при делінквентній поведінці спостерігається протиборство з реальністю, при адиктивній – втеча від реальності, при характерологічному і психопатологічному – хворобливе протистояння, то при поведінці, пов\’язаній з гіперздібностями, – ігнорування реальності. Вимушені контакти сприймаються як необов\’язкові, тимчасові, а не як значущі для її особистісного розвитку. Зовні в повсякденному житті вчинки такої людини можуть бути дивакуватими (наприклад, вони можуть не знати, як користуватися побутовими приладами, як здійснюються побутові дії; весь інтерес зосереджений на діяльності, пов\’язаній з неординарними здібностями). Тип девіантної поведінки детермінує форму її виявлення (одна форма може зумовлюватися різними типами). #лікуваннязалежності #наркозалежний #психотерапіязалежності #уіпз #українськийінтститутпсихотерапіїзалежності #алкозалежні #допомогазалежним #консультаціяпсихолога #психотерапевтонлайн #конультаціяпсихотерапевта #девіантнаповедінка #делінкветнаповедінка #підлітковийалкоголізм #підлітковаповедінка
Етичний кодекс Української спілки психотерапевтів
ЕТИЧНИЙ КОДЕКСУкраїнської Спілки психотерапевтів Даний кодекс розроблений в 1998 році у відповідності до Етичного кодексу Європейської Асоціації Психотерапії.Адаптований варіант в 2006 році, доповнення внесені в 2007, 2008,2012 роках. Голова Етичної комісії УСП: Борис Дацишин Адреса для кореспонденції: Львів, 79021вул. Кульпарківська 95Секретаріат Української Спілки Психотерапевтів ВСТУП Всі члени Української Спілки Психотерапевтів, національної організації – дійсного члена Європейської Асоціації Психотерапії, у своїй психотерапевтичній практиці зобов’язуються дотримуватись положень цього Етичного кодексу. Психотерапевти у своїй практиці визнають взаємну відповідальність між собою і в стосунку до клієнтів, (пацієнтів), які звернулись до них за допомогою. Це також стосується супервізорів, навчаючих психотерапевтів, кандидатів у психотерапевти, викладачів, наукових дослідників і студентів. За ознайомлення членів УСП з Етичним кодексом відповідають голови осередків УСП. Етичний кодекс Української спілки психотерапевтів призначений для : захисту пацієнта ( клієнта) від неетичного застосування; психотерапії психотерапевтами або ведучими навчальних груп; захисту психотерапевта від посягань на його професійну честь і права; встановлення стандартів етики у психотерапевтичній практиці для його членів; дотримання норм професійної поведінки психотерапевта; є підставою для вирішення суперечливих питань. 1. Застосування Даний Етичний кодекс є обов’язковим для всіх членів УСП. 2. Професія психотерапевта .Психотерапія є окремою професією з власним теоретичним обґрунтуванням.Суть її полягає в діагностиці , науково обґрунтованому комплексному лікуванні розладів поведінки та\\або захворювань психосоціального або психосоматичного походження за допомогою психотерапевтичних методів.Психотерапевтичний процес базується на взаємодії між одним або групою пацієнтів\\клієнтів і одним або кількома психотерапевтами з метою сприяння позитивним змінам та подальшому розвитку особистості.Професія психотерапевта характеризується готовністю до відповідального виконання вищезгаданих завдань. Психотерапевти зобов’язані максимально використовувати весь свій досвід для допомоги пацієнтам\\клієнтам, виявляючи повагу до їх особи. Вступаючи у професійні стосунки вони зобов’язані заявляти про свій професійний статус у відповідності до отриманої освіти. Психотерапевти повинні поважати інші джерела освіти, навчання і досвіду, які вони отримали. 3. Професійна компетентність та підвищення кваліфікації Психотерапевти зобов’язані проводити практичну діяльність компетентно та із дотриманням етичних вимог. Вони зобов’язані постійно підвищувати свій професійний рівень та особистісне зростання. Вони повинні бути відкритими до нових процедур, змін очікувань і цінностей, стежити за науковими досягненнями в галузі психотерапії, в тому числі і етичних аспектів психотерапії. Члени УСП зобов’язані прослухати 30-ти годинну програму по етиці з відповідною сертифікацією. 4. Конфіденційність Психотерапевти зобов’язані дотримуватись принципу конфіденційності щодо всієї інформації, отриманої підчас психотерапевтичної практики і супервізій, а також забезпечують дотримання конфіденційності допоміжним персоналом згідно чинного законодавства. 5. Рамки психотерапевтичної освіти Перед початком психотерапевтичного лікування психотерапевти зобов’язані ознайомити пацієнта \\ клієнта з його правами і рамками психотерапевтичного процесу, зробивши наголос на наступному: метод психотерапії, який буде застосовуватись та рамкові умови (включно з можливістю відмови від даного методу , даного терапевта або допомоги взагалі): обсяг та можлива тривалість психотерапевтичного лікування; у випадку надання платних психотерапевтичних послуг – чітке визначення зобов’язань обох сторін; конфіденційність; процедура оскарження. Пацієнтам\\клієнтам повинна бути надана можливість на власний розсуд вирішувати і давати свою усвідомлену згоду щодо їх бажання залучатись до психотерапевтичної процедури і права вільного вибору психотерапевта.Психотерапевти зобов’язані діяти відповідально, беручи до уваги специфічну природу психотерапевтичних стосунків, які будуються на довірі і певному ступені залежності клієнта \\ пацієнта від психотерапевта. Зловживання довірою у психотерапевтичному стосунку розцінюється як нехтування професійними обов’язками психотерапевта у стосунку до клієнта \\ пацієнта. Задоволення власних інтересів і потреб психотерапевта ( емоційних, соціальних або фінансових) категорично забороняється. Сексуальні стосунки між терапевтами і клієнтами \\ пацієнтами є непрофесійними та недопустимими. Будь – яка форма зловживання є порушенням психотерапевтичного професійного Етичного кодексу. Відповідальність за це лежить виключно на психотерапевтові. Психотерапевти, тренери, супервізори викладачі сприяють змінам , що покращують благополуччя тих, з ким вони вступають в професійні стосунки, у своїй діяльності захищають права своїх клієнтів\\пацієнтів. 6. Об’єктивність та правдива інформація Інформація, що надається пацієнту \\ клієнту повинна бути об’єктивною і правдивою. Будь – які свідомі неправдиві заяви є недопустимі. Прикладами цієї форми ведення в оману можуть бути: безпідставні гарантії одужання або демонстрування компетентності , яка не підтверджується достатньо завершеною освітою, що може справляти враження більш всебічної психотерапевтичної освіченості, ніж є насправді. Психотерапевти зобов’язані дотримуватись меж допустимого рекламування своєї діяльності. 7. Професійні стосунки з колегами Психотерапевти, у випадку необхідності, зобов’язані співпрацювати з колегами по фаху та представниками інших спеціальностей для блага пацієнта \\ клієнта. Недопустимі є нехтування повагою до колег по фаху і розповсюдження інформації, яка може нанести шкоду професійному авторитету колег або їх людській гідності. Засуджується дія членів УСП , які проводять і організовують неузгоджені з керівництвом Спілки заходи , що наносять матеріальні та моральні збитки спільноті психотерапевтів, об’єднаній в УСП.Психотерапевти повинні усвідомлювати можливість впливу їх публічної поведінки на соціальне середовище та можливість колег виконувати свої професійні обов’язки. 8. Етичні положення у психотерапевтичній освіті. Вищевказаний Етичний кодекс стосується супервізорів, навчаючих психотерапевтів, викладачів, учасників проектів та допоміжного персоналу. 9. Внесок в охорону здоров’я Діяльність психотерапевтів спрямована на створення в суспільстві умов , які покращують, підтримують та відновлюють психологічне здоров’я і в цілому сприяють зрілості та розвитку людини. 10. Психотерапевтичні дослідження В інтересах науково –теоретичного розвитку психотерапії, а також дослідження її ефективності , психотерапевти повинні приймати участь у відповідних дослідницьких проектах. Психотерапевтичні дослідження , а також публікації, є предметом , який підлягає положенням Етичного кодексу і жодним чином не може шкодити інтересам пацієнта \\ клієнта. 11. Подвійні стосунки Психотерапевт (консультант, ведучий групи, супервізор) повинен бути дуже уважним, коли виникають подвійні стосунки з клієнтом \\ пацієнтом двох або більше типів. Наприклад : викладач – студент, ведучий групи – клієнт, підлеглий , колега, учасник супервізії і т.д. Попередньо необхідно розглянути можливість та наслідки встановлення таких стосунків і старатись уникати їх, коли вони можуть стати шкідливими для клієнтів. Такі стосунки при їх виникненні необхідно декларувати , бути готовим до обговорення ситуації, що виникла. У сумнівних випадках є обов’язковим представлення ситуації на супервізію \\ інтервізію. 12. Порушення етичних положень Етична комісія УСП розглядає скарги та апеляції згідно до процедури, встановленої в «Положенні про розгляд скарг та апеляцій». Дисциплінарні стягнення при порушеннях Етичного кодексу УСП: обговорення на етичній комісії осередку; попередження; при повторних порушеннях етики психотерапевтом державної установи інформується відповідний місцевий орган охорони здоров’я; пониження статусу психотерапевта на певний термін; виключення з реєстру діючих психотерапевтів рішенням конференції УСП; виключення з членів УСП рішенням конференції; за рішенням етичної комісії можливе розміщення на сайті УСП інформації про розгляд безпідставних звернень та скарг за погодженням із керівництвом Спілки (президент, виконавчий директор
Ритуал зцілення як технологія психологічної реабілітації осіб із хімічним узалежненням
Автори: професор Олександр Фільц, професор Кіра Сєдих В останні роки у зв’язку із загостренням суспільної ситуації та підвищенням соціальної напруги питання, повязані із здоров’ям та благополуччям особистості набувають особливої актуальності. У цьому контексті особливо гостро постає проблема адикції та технологій реабілітації хімічно залежних. Вектор спрямування на технології та умови реабілітації особистості на противагу до вектора, спрямованого на хворобу як таку, з необхідністю передбачає певне переосмислення вже відомих в психології феноменів. Це, в свою чергу, ставить питання щодо формування позитивних когнітивно-поведінкових схем – диспозицій в структурі особистості. Наша спроба стосуватиметься формулювання концептуального підґрунтя для Програми, яка довела свою успішність на практиці протягом багатьох років. Завдяки поглибленю розуміння психо-соціо-біологічих впливів ми пропонуємо внести деякі корективи у вказану програму задля покращення результатів реабілітації. Об\’єктом дослідження виступає механізм зцілення як формування позитивних когнітивно-поведінкових схем – диспозицій в структурі особистості. Предметом вивчення є ритуал зцілення та роль фіксованої уяви у процесі реабілітації хімічно залежних осіб за реабілітаційною програмою «12 кроків». Виклад основного матеріалу дослідження. Для розвитку реабілітаційного процесу важливо означити наше розуміння процесу формування узалежнення. Так, потреба у залежності/автономії є універсальною властивістю людини. Однак, за певних умов, деякі нейтральні об’єкти, які відіграють важливу роль у формуванні залежної чи автономної поведігки перетворюються на надцінні для особистості, а потреба в них посилюється до неконтрольованого стану. Нами (2018р.) сформульовано гіпотезу, що важливу роль у формуванні адиктивної поведінки може відігравати специфічний психологічний феномен, означений нами як фіксована уява. В уяві гіпертрофується певна частина дійсності і добудовується у фантазії, завдяки чому створюється емоційно насичена картинка (образ). Цей образ ми назвали фіксованою уявою. Зупинимося детальніше на аналізі феномену «фіксована уява». Відомо, що предмет (ситуація), із приводу якого виникають образи уяви, виступає як факт свідомості і, будучи завжди однозначно співвіднесеним із реальністю, є її чітко ідентифікованим фрагментом. Але, при цьому, такий фрагмент виступає тільки приводом для виникнення образів уяви і місцем їх «стягування» у свідомості. Це означає, що конкретна реальність, будучи значимою для функціонування уяви, не задає зміст образів-картинок. Уява спирається на відображувану миттєву реальність тільки як на привід для розгортання своїх власних картин, тоді як реальність є лише вихідним матеріалом. Якщо в площині відображення у свідомості фіксуються наявні і іманентно-імовірнісні стани предмету, то в площині уяви предмет постає у фіксованих, але необмежених у своїх можливих проявах, станах. Останнім часом наукові дослідження доводять, що «Образи у свідомості і є уява», і ці образи існують у вигляді картин або образів моторного типу. Відомо, що до системи адикції входять такі окремі елементи як мотивація, уява, емоції, пам’ять, мислення, тілесність і поведінка. При цьому, на нашу думку, особливістю та специфічністю цієї системи виступає фіксованість уяви, Фіксована уява – емоційно насичений образ, що створюється на основі процесу гіпертрофування частини дійсності в уяві і її добудування у фантазії. Взаємодія емоції і образу розвивається по спіралі і поступово зумовлює фіксацію уявного образу. Створюється специфічна «амальгама» – сплав емоції і образу, який набирає самостійного надцінного значення. Коли система адикції вже сформована, то тригером для її активізації слугує об’єкт залежності (хімічний агент). Розмірковуючи над комунікацією процесів уяви та емоцій, треба зазначити наявність циркулярного зв’язку між ними. Так образи уяви завжди мають емоційне забарвлення, натомість, всяке почуття, всяка емоція прагне оформитись у певні образи, що відповідають цьому почуттю. Навіть коли вони не стосуються безпосередньо чи особисто до життєвої ситуації особи, то і тоді вони виразно переживаються нею як позитивні або негативні. Існують суттєві вікові відмінності у взаємодії між уявою та емоціями. Особа людини формується через мрії, «мами навчають дітей тому, про що «варто мріяти». Механізм утворення образу уяви у дитини відбувається по колу: образ породжує емоцію, а емоція – образ, який знову породжує і підсилює ту ж емоцію . На відміну від утворення образу уяви у дитини, утворення образу фіксованої уяви відбувається по спіралі через послідовне та поступове уточнення обидвох її складових – образу уяви та приналежної емоції. Так, на першому етапі фіксована уява відображає емоційно насичений зв’язок між вживанням адиктивного агенту та появою реакції на вживання; Взаємодія емоції і образу розвивається по спіралі і поступово зумовлює фіксацію уявного образу. Так, емоція уточнює і уточнює образ; а сама емоція уточнюється також, і стає фіксованою на уточненому образі. На наступному етапі з’являються вторинні переживання, що виникають із приводу цих образів уяви, і самі ці образи отримують додаткову емоційну «зарядженість». Створюється специфічна «амальгама» – сплав емоції і образу, який набирає самостійного надцінного значення. При цьому розвивається надцінне емоційне ставлення і, врешті решт, формується надцінна ідея щодо об’єкта адикції. Провідна емоція – задоволення підбирає окремі елементи дійсності й комбінує їх у такий зв’язок, який обумовлений зсередини вже цим настроєм, а не ззовні, логікою самих цих образів. Така комбінаторика притаманна сновидінням і мріям. Фантазія, керована таким емоційним фактором – найбільш суб\’єктивний, найбільш внутрішній вид уяви. Поступово формується фіксований конструкт, де задіяні різні когнітивні процеси, і цей конструкт завдяки фіксованості та надцінності [5]починає виконувати РЕГУЛЯТИВНУ функцію, яка регулює емоційні стани та керує сприйманням, спогадами й ін.; а також формує внутрішній план дій; планування і програмування життя. Тут, під регулятивною функцією ми розуміємо специфічне «накладання зобов’язань», яке є неухильним наслідком інтерналізації (визнання та засвоєння) будь якої ідеї. Відомо, що виникнення узалежнення частіше виникає в підлітковому та ранньому юнацькому віці. Виникає питання, чому саме підлітковий та юнацький вік є найбільш сенситивними для виникнення аддикцій? Крім вже добре відомих факторів: загострена пристрасть до спілкування з ефектом угруповання; тяга до опору, конфронтації, протесту проти виховних авторитетів; амбівалентність і парадоксальність характерологічних реакцій; прагнення до незалежності та відриву від сім’ї ; сучасні дослідження з психології та нейробіології розширяють наші уявлення про механізми утворення залежності. Зосередемо нашу увагу на наступних факторах: 1. Задоволення – система нагороди. 2. Пошук новизни,прагнення до невідомого, ризику. 3. загострений інтерес до незвіданого, глобальних проблем і «універсальних» переживань; 4. криза ідентичності; Так, переконливо доведено, що при важкому дитинстві у людини ушкоджується дофамінова система (система біологічної нагороди) і відповідно змінюються очікування та цілеспрямована поведінка особи (дофамін – стимулює діяльність і підтримує цілеспрямовану діяльність). Схематично, при формуванні хімічної залежності у схильних до цього осіб у дорослому віці – за рахунок підвищеного рівня глюкортикоїдів (що свідчить про хронічну схильність до тривоги), поступово виснажується «запас дофаміну», що знижує поріг збудливості. Відтак, такими особами стресова ситуація сприймається загострено. Пошук новизни (novelty seeking), тісно пов\’язаний із прагненням до невідомого та ризику, виявляється притаманним не тільки для підлітків-людей, але
“Фіксована уява” як механізм виникнення залежності
Автори концепції “фіксованої уяви” : Олександр ФІЛЬЦ ,психотерапевт, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри психіатрії та психотерапії факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, Кіра СЕДИХ, доктор психологічних наук, професор, завідувач кафедри психології Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка, Світлана МИХАЙЛІВ, аспірант кафедри психології Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. (Презентація під час Міжнародної конференції у Львові.Доповідає К.Сєдих) Фактори, кожен із яких може відігравати певну роль у формуванні адиктивної поведінки: загострена пристрасть до спілкування з ефектом угруповання; тяга до опору (конфронтації), впертості, протесту проти виховних авторитетів; амбівалентність і парадоксальність характерологічних реакцій; прагнення до незалежності та відриву від сім’ї; загострений інтерес до незвіданого, глобальних проблем і «універсальних» переживань; прагнення до невідомого, ризику; схильність перебільшувати ступінь складності проблем; криза ідентичності; гедоністичні установки свідомості. Підлітковий період є віком кардинальних змін у сфері свідомості, діяльності і систем взаємовідносин, і ми вважаємо, що саме тут створюється механізм виникнення узалежнень різного роду, як корисних або нейтральних, так і шкідливих для розвитку людини. Більше того, в цьому віці, завдяки появі загостреного інтересу до незвіданого, глобальних проблем і «універсальних» переживань у особистості, обов’язково формуються якісь узалежнення (закоханість, спорт, мистецтво тощо). Якщо особа стає адиктом пізніше, ніж в підлітковому або юнацькому віці, це означає, на нашу думку, що вона регресує до рівня когнітивно-поведінкових схем, які притаманні підлітковому віку, наприклад це може відбутися і в зрілому віці(40-45рр.), внаслідок дегресії (ушкодженні частини екосистеми). Е. Я. Голосовкер, російський філософ 20 сторіччя, автор вчення про імагінітивний абсолют в культурі: «Ідеали та людське буття в культурі є імагінітивними». Це задовольняє потребу людини в заміні біологічної реальності реальністю імагінітивною, ілюзіями «іншого світу», такими як «свобода», «буття», «Бог», «безсмертя» і протистоїть біологічному існуванню. Фіксована уява – емоційно насичений образ, що створюється на основі процесу гіпертрофування частини дійсності в уяві і її добудування у фантазії. Взаємодія емоції і образу розвивається по спіралі і поступово зумовлює фіксацію уявного образу. Створюється специфічна «амальгама» – сплав емоції і образу, який набирає самостійного надцінного значення [12]. Розвиток уяви проходить дві фази і дуже тісно пов’язаний із розвитком розумової діяльності («крива Рібо»). До 15 років показники уяви та мислення прогресивно збільшуються. Потім розумова діяльність зберігає свій темп розвитку, а уява поступово занепадає. Дитинство й отроцтво – періоди панування фантазії, ігор, казок, вимислу; юність – поєднання вимислу і діяльності «тверезого», розважливого розуму; зрілість – підпорядкування фантазії (уяви) розуму, інтелекту.Фіксована уява стає центром циркулярних зв’язків (комунікації) між іншими психічними процесами: емоціями – через надцінне емоційне ставлення до об’єкта адикції, пам’яттю, мотивацією та мисленням – через виникнення надцінних ідей. Рис. 1. Структурно-динамічна модель механізму адикції (Фільц, Седих) Розмірковуючи над комунікацією процесів уяви та емоцій, треба зазначити наявність циркулярного зв’язку між ними. Так образи уяви завжди мають емоційне забарвлення, натомість, всяке почуття, всяка емоція прагне втілитися у певні образи, що відповідають цьому почуттю. Навіть коли вони не стосуються безпосередньо чи особисто до життєвої ситуації особи, то і тоді вони виразно переживаються нею як позитивні або негативні. Так, на першому етапі фіксована уява відображає емоційно насичений зв’язок між вживанням адиктивного агенту та появою реакції на вживання. Поступово формується фіксований конструкт, де задіяні різні когнітивні процеси, і цей конструкт завдяки фіксованості та надцінності [5] починає виконувати РЕГУЛЯТИВНУ функцію, яка регулює емоційні стани та керує сприйманням, спогадами й ін.; а також формує внутрішній план дій; планування і програмування життя. При цьому створюються надцінне емоційне ставлення і надцінна ідея щодо об’єкта адикції, що характеризуються домінуванням у психіці та афективною насиченістю. Дані характеристики визначають вагому роль фіксованої уяви у формуванні адикції. Відчуття задоволення у підлітка виникає внаслідок приєднання до групи, спілкування і отримання незвичних когнітивно-тілесних переживань. Надалі це задоволення підбирає окремі елементи дійсності й комбінує їх у такий зв’язок, який обумовлений зсередини вже цим настроєм, а не ззовні, логікою самих цих образів. Така комбінаторика притаманна сновидінням і мріям. Фантазія, керована таким емоційним фактором – найбільш суб\’єктивний, найбільш внутрішній вид уяви. У розвитку узалежнення важливу роль відіграє така особливість емоційної сфери людини як генералізація емоційних явищ. Адже враження чи образи, які мають загальний емоційний знак, тобто емоційно подібно впливають на нас, мають тенденцію поєднуватися між собою, не зважаючи на те, що ніякого зв’язку між ними ні за подібністю, ні за суміжністю не існує. Така комбінаторика характерна для сновидінь і мрій. Ця сфера є особливим «місцем», де фіксуються й існують інтуїтивні особистісні цінності та змісти.Мотиваційною основою залежності є гедоністичне бажання відчути задоволення, виражене в яскравості, свіжості настрою, незвичайності ілюзорно-ейфорійного стану, свободі від тривог, страхів, зовнішніх перешкод, обов’язків. Визначають різні форми мотивації вживання психоактивних речовин : – атарактична мотивація, яка полягає в прагненні застосувати речовини з метою пом’якшення або усунення явищ емоційного дискомфорту (тривоги, депресії, внутрішньоособових конфліктів, тощо); – мотивація гедонізму, що виступає продовженням і розвитком атарактичної: атарактична приводить емоційний стан в норму з пониженого, а гедонізм сприяє підвищенню нормального (не пониженого) настрою (отримання задоволення, відчуття радості, ейфорії); – мотивація з гіперактивацією поведінки – близька до гедонізму, але ґрунтується не на ейфоризуючому, а на активуючому ефекті речовини (прагнення людини вивести себе зі стану пасивності, байдужості, апатії і бездіяльності); субмісивна мотивація, що відображає невміння протистояти тиску оточуючих, нездатність відмовитися від пропонованого оточуючими прийому психоактивних речовин, яка є наслідком специфічних особових особливостей суб’єкта з рисами боязкості, соромливості, конформності, тривожності; – псевдокультурна мотивація – ґрунтується на світоглядних установках і естетичних пристрастях. Поведінка індивіда при цьому носить характер причетності до традиції, культури, вибраного кола осіб. При псевдокультурній мотивації важливим є не стільки саме вживання речовин, скільки демонстрація цього процесу оточуючим. – мотив спілкування зі значущими особами (референтною групою) та мотив отримання власної ідентичності. Для підлітка питання «Що ти думаєш про себе» еквівалентно «Що про тебе думають інші», тобто дуже висока залежність від думки інших, референтною групою є ровесники. В цьому віці характерна схильність до підвищеної емпатії, існує загостренне відчуття чужого болю, при цьому відчуття відрази зменшене (Сапольські), спостерігається надлишок емоцій (так звані лімбічні «віхори») та недорозвиненість кори головного мозку [8]. Такі особливості як відкритість новому, егоїзм, відчуття власної всемогутності, недооцінка ризику відносно себе «зі мною цього не може статися», підвищують ризик розвитку хімічної залежності. Тілесний компонент системи адикції. Під час актуалізації фіксованої уяви ендорфіни також виділяються (без наявності об’єкту бажання в безпосередній реальності). Спогади про спілкування в групі (роль пам’яті) та вживання як символ цього спілкування і додавання фантазій навколо цього створюють ментальний (уявний) образ, а
Світлана Михайлів: ”Наше суспільство стає все більш узалежненим, хоч має ілюзію все більшої свободи”
Восени виповнився рік з часу створення Інституту Психотерапії залежностей. Його ідейна натхненниця та директорка – Світлана Михайлів . Психолог, психотерапевт, вже більше десятка років працює із залежними, а за роботу в центрі реабілітації учасників АТО отримала нагороду “Народний герой”. За рік роботи Інститут вже встиг заявити про себе на міжнародному рівні. Про рік, що минає і рік майбутній говоримо зі Світланою Михайлів. -Як виникла ідея створити Інститут Психотерапії залежності? -Мені, людині залежній, свого часу дуже пощастило отримати допомогу від справжніх професіоналів. Однак таких у нашій країні одиниці. В Україні немає затверджених стандартів, лікувальних протоколів і немає психосоціальних стандартів лікування узалежнених. Дуже низький рівень співпраці лікарів з людьми, які займаються психосоціальною реабілітацією. Тому моя ідея була створити поле, в якому об`єднаються зацікавлені люди, щоб врешті створити послуги, які будуть високопрофесійними і ефективними. Я почала писати дисертацію. І разом з моїми науковими керівниками дійшли до висновку, що фактично ми можемо випрацювати свою стратегію надання послуги узалежненим і це стало ключовим моментом. Тоді з ідеєю інституту я прийшла до людей, яких вважаю своїми учителями. Це Олександр Фільц, Людмила Самсонова, Кіра Сєдих. Їм ідея припала до душі. Також мене підтримали професіонали своєї справи Юлія Мединська, Ольга Сидоренко, Вікторія Забор, Володимир Пришляк. Підтримали ідею і керівники секцій УСП. Далі затвердили її на тренерській раді , отримавши акредитацію УСП. Так з`явився на світ наш Інститут. -Тобто без вашої власної історії залежності не було б інституту? -Так, я це пережила і хочу допомагати іншим. Я почала вживати спиртне, коли поїхала на навчання. І мені з алкоголем було легше жити, ніж без нього. Згодом це стало звичкою. Попри все під час вживання я навіть встигла вийти заміж, народити сина, побудувати дім, але цікавості до життя в мене не було. Я не мала постійної роботи, хоч я працювала (за першим фахом – ландшафтний архітектор) . Були періоди, коли хотілося працювати, але це було недовго і закінчувалося запоями . Хвороба розвивалася. Перерви між запоями ставали все коротшими. Спочатку похмільний синдром був легший, далі складніший і врешті прийшов час, коли все, що заважало моєму вживанню — сім`я, дитина – для мене стало непотрібним. Та сталося так, що помер мій батько і після цього я поїхала на реабілітацію. Я до сьогодні вірю, що він помер, щоб я жила. Він немов залишив мені свою силу . Вже у реабілітаційному центрі почалося моє становлення і як нової ососбистості , і як професіонала . Це було 13 з половиною років тому. Я потрапила в ребцентр “Новий поворот”, яким керував великий професіонал Сергій Сєдих. Він, а також психіатр Надія Пиркало, почали зі мною працювати. Я пройшла курс реабілітації . А коли залишала центр, мені сказали: ти можеш залишитися тверезою, тобто живою , якщо будеш відвідувати групи анонімних алкоголіків. І з цією установкою я приїхала в Стрий і почала активно працювати. Я почала шукати такі групи, сама їх створювати, допомагала як волонтер у ребцентрах. Перший рік моєї тверезості був повністю присвячений новому способу життя і це кардинально необхідно: повна зміна середовища, зміна способу життя, звичок. Що три місяці я їздила в Полтаву у ребцентр. Матеріально мені допомагала сестра, а вже після року тверезості я почала працювати. Працювала в ребцентрі. Далі вступила в університет, вчилася на психолога. І десь на 4 році тверезості я пішла в психоаналіз. Шукала терапевта і Олександр Фільц порекомендував мені Ольгу Сидоренко. Я проходила з нею психоаналіз, пішла вчитися груповому психоаналізу. Почала пізнавати себе більше як особистість , мені стало легше надавати допомогу іншим. Будучи в проекті власного досвіду і терапії, я пішла вчитися в УПУ. І тоді я зрозуміла, що хочу працювати в цій сфері. Створила ребцентр. Тоді ми довго формували команду. Дуже важко знайти фахівців, які можуть у цій сфері працювати. Адже консультанти — це здебільшого наркозалежні, які не мають відповідної підготовки. Психологи не дуже хочуть працювати, бо це нелегка робота і мало сатисфакції, навіть навчені добре не знають вузької спеціалізації. Знову ж таки потрібно було тих, хто в команді, навчати. Я залучала своїх наставників – і Сєдих, і Пиркало проводили скайп-конференції, готували фахівців для центру. Це було нелегко і саме тоді почала зароджуватися ідея про інститут , створення професійного простору. Потім я залишила центр, поїхала в Тернопіль,там працювала заступником головного лікаря з реабілітації учасників АТО. Згодом держава цей центр закрила і я знову при їхала до Львова. Почала працювати над створенням інституту. Адже для мене тема залежності — найближче, що може бути. –Якими досягненнями за рік роботи Інституту вже можете пишатися? -Ми зібрали групу студентів, зараз це близько 40 людей, з усієї України, є студенти з Польщі, Прибалтики. Запрацювала група власного досвіду в Трускавці. Розуміння, що ми робимо справді важливу і потрібну роботу, прийшло, коли мене попросили розробити програму навчання для людей, які працюють з учасниками АТО в сфері залежності. Також ми змогли зацікавити експертів світового рівня. На наше запрошення семінар у Львові провів знаменитий американський нейрофізіолог, психотерапевт та психолог Джон Арден. До нас (за підтримки Ротарі-клубу) приїжджали австрійські колеги — логотерапевти, визнані фахівці у сфері роботи з узалежненими Стефан Лірш та Вольфганг Шімбьок. Вже є домовленість про подальшу співпрацю. Тоді я зрозуміла, що наша робота є цікавою не лише в Україні, а й у Європі. Я не можу сказати, що є чітко випрацювані протоколи, як саме працювати з узалежненими. Тож ми фактично першими у світі хочемо створити спеціальну психотерапію для залежностей. І вже на початку 2020 на конференції Європейської Асоціації Психотерапії у Відні Олександр Фільц представлятиме нашу ідею фіксованої уяви. І подаватиме нашу програму на акредитацію ЄАП.А це вже міжнародний рівень –Яким, на вашу думку, має бути лікування залежних в Україні -Однозначно це має бути комплексний, інтегративний підхід . 100 % не можна починати роботи із залежним без зміни поведінки. Тож перший етап – робота над зміною поведінки. Далі потрібно вивчати переконання і мислення пацієнта, тому 2 етап – робота з когніцією. Далі йдемо до того, що залежний має заморожені емоції, почуття, він не знає, що він відчуває. Тому тут найкраще підходять гештальт, клієнт центрована терапія. Це той етап, коли ми вже “відділили” особистість від її залежності і де потрібно показати любов, теплоту його людяність. Далі не можемо розглядати залежного як окрему одиницю, адже він частина своєї сімейної системи.