Світлана Михайлів: ”Наше суспільство стає все більш узалежненим, хоч має ілюзію все більшої свободи”

-Як виникла ідея створити Інститут Психотерапії залежності?

-Мені, людині залежній, свого часу дуже пощастило отримати допомогу від справжніх професіоналів. Однак таких у нашій країні одиниці. В Україні немає затверджених стандартів, лікувальних протоколів і немає психосоціальних стандартів лікування узалежнених. Дуже низький рівень співпраці лікарів з людьми, які займаються психосоціальною реабілітацією. Тому моя ідея була створити поле, в якому об`єднаються зацікавлені люди, щоб врешті створити послуги, які будуть високопрофесійними і ефективними. Я почала писати дисертацію. І разом з моїми науковими керівниками дійшли до висновку, що фактично ми можемо випрацювати свою стратегію надання послуги узалежненим і це стало ключовим моментом. Тоді з ідеєю інституту я прийшла до людей, яких вважаю своїми учителями. Це Олександр Фільц, Людмила Самсонова, Кіра Сєдих. Їм ідея припала до душі. Також мене підтримали професіонали своєї справи Юлія Мединська, Ольга Сидоренко, Вікторія Забор, Володимир Пришляк. Підтримали ідею і керівники секцій УСП. Далі затвердили її на тренерській раді , отримавши акредитацію УСП. Так з`явився на світ наш Інститут.

-Тобто без вашої власної історії залежності не було б інституту?

-Так, я це пережила і хочу допомагати іншим. Я почала вживати спиртне, коли поїхала на навчання. І мені з алкоголем було легше жити, ніж без нього. Згодом це стало звичкою. Попри все під час вживання я навіть встигла вийти заміж, народити сина, побудувати дім, але цікавості до життя в мене не було. Я не мала постійної роботи, хоч я працювала (за першим фахом – ландшафтний архітектор) . Були періоди, коли хотілося працювати, але це було недовго і закінчувалося запоями . Хвороба розвивалася. Перерви між запоями ставали все коротшими. Спочатку похмільний синдром був легший, далі складніший і врешті прийшов час, коли все, що заважало моєму вживанню — сім`я, дитина – для мене стало непотрібним. Та сталося так, що помер мій батько і після цього я поїхала на реабілітацію. Я до сьогодні вірю, що він помер, щоб я жила. Він немов залишив мені свою силу . Вже у реабілітаційному центрі почалося моє становлення і як нової ососбистості , і як професіонала . Це було 13 з половиною років тому. Я потрапила в ребцентр “Новий поворот”, яким керував великий професіонал Сергій Сєдих. Він, а також психіатр Надія Пиркало, почали зі мною працювати. Я пройшла курс реабілітації . А коли залишала центр, мені сказали: ти можеш залишитися тверезою, тобто живою , якщо будеш відвідувати групи анонімних алкоголіків. І з цією установкою я приїхала в Стрий і почала активно працювати. Я почала шукати такі групи, сама їх створювати, допомагала як волонтер у ребцентрах. Перший рік моєї тверезості був повністю присвячений новому способу життя і це кардинально необхідно: повна зміна середовища, зміна способу життя, звичок. Що три місяці я їздила в Полтаву у ребцентр. Матеріально мені допомагала сестра, а вже після року тверезості я почала працювати. Працювала в ребцентрі. Далі вступила в університет, вчилася на психолога. І десь на 4 році тверезості я пішла в психоаналіз. Шукала терапевта і Олександр Фільц порекомендував мені Ольгу Сидоренко. Я проходила з нею психоаналіз, пішла вчитися груповому психоаналізу. Почала пізнавати себе більше як особистість , мені стало легше надавати допомогу іншим. Будучи в проекті власного досвіду і терапії, я пішла вчитися в УПУ. І тоді я зрозуміла, що хочу працювати в цій сфері. Створила ребцентр. Тоді ми довго формували команду. Дуже важко знайти фахівців, які можуть у цій сфері працювати. Адже консультанти — це здебільшого наркозалежні, які не мають відповідної підготовки. Психологи не дуже хочуть працювати, бо це нелегка робота і мало сатисфакції, навіть навчені добре не знають вузької спеціалізації. Знову ж таки потрібно було тих, хто в команді, навчати. Я залучала своїх наставників – і Сєдих, і Пиркало проводили скайп-конференції, готували фахівців для центру. Це було нелегко і саме тоді почала зароджуватися ідея про інститут , створення професійного простору. Потім я залишила центр, поїхала в Тернопіль,там працювала заступником головного лікаря з реабілітації учасників АТО. Згодом держава цей центр закрила і я знову при їхала до Львова. Почала працювати над створенням інституту. Адже для мене тема залежності — найближче, що може бути.

–Якими досягненнями за рік роботи Інституту вже можете пишатися?

-Ми зібрали групу студентів, зараз це близько 40 людей, з усієї України, є студенти з Польщі, Прибалтики. Запрацювала група власного досвіду в Трускавці. Розуміння, що ми робимо справді важливу і потрібну роботу, прийшло, коли мене попросили розробити програму навчання для людей, які працюють з учасниками АТО в сфері залежності. Також ми змогли зацікавити експертів світового рівня. На наше запрошення семінар у Львові провів знаменитий американський нейрофізіолог, психотерапевт та психолог Джон Арден. До нас (за підтримки Ротарі-клубу) приїжджали австрійські колеги — логотерапевти, визнані фахівці у сфері роботи з узалежненими Стефан Лірш та Вольфганг Шімбьок. Вже є домовленість про подальшу співпрацю. Тоді я зрозуміла, що наша робота є цікавою не лише в Україні, а й у Європі. Я не можу сказати, що є чітко випрацювані протоколи, як саме працювати з узалежненими. Тож ми фактично першими у світі хочемо створити спеціальну психотерапію для залежностей. І вже на початку 2020 на конференції Європейської Асоціації Психотерапії у Відні Олександр Фільц представлятиме нашу ідею фіксованої уяви. І подаватиме нашу програму на акредитацію ЄАП.А це вже міжнародний рівень

–Яким, на вашу думку, має бути лікування залежних в Україні

-Однозначно це має бути комплексний, інтегративний підхід . 100 % не можна починати роботи із залежним без зміни поведінки. Тож перший етап – робота над зміною поведінки. Далі потрібно вивчати переконання і мислення пацієнта, тому 2 етап – робота з когніцією. Далі йдемо до того, що залежний має заморожені емоції, почуття, він не знає, що він відчуває. Тому тут найкраще підходять гештальт, клієнт центрована терапія. Це той етап, коли ми вже “відділили” особистість від її залежності і де потрібно показати любов, теплоту його людяність. Далі не можемо розглядати залежного як окрему одиницю, адже він частина своєї сімейної системи. Залежність виникла в системі, в ній розвивалася і тому якихось змін потребує сама система. Тож на цьому етапі підключаються системно сімейні психотерапевти. Далі узалежненому необхідно знайти для себе якийсь новий життєвий зміст. Інакше він не матиме ресурсу, щоб втримати свою тверезість. Тому тут ми говоримо про застосування логотерапії, психоаналізу. Я, як аналітик, розумію, що моя структура особистості була зламана травмою давно і я бачу сенс іти в глибокий аналіз, щоб чітко для себе усвідомити : до старої поведінки я більше не повернуся . А буду жити здорове, конструктивне і якісне життя. Тому це довгий процес, але ефективний. Бо те, що зараз нам пропонують в адиктології — це фактично робота з симптомом. Тому що і наркоманія, і алкоголізм, й інші види залежностей – це лише симптом захворювання залежності. А залежність могла сформуватися на ранніх термінах, можливо в пренатальній фазі або успадкувалася, ми цього ее знаємо. Тому потрібне лікування не тільки на поведінковому, а й на більш глибоких рівнях.

–Що запланували на рік майбутній?

-Насамперед хочемо більше інформувати людей про залежність. Адже я її бачу у всьому. Наше суспільство стає все більше узалежненим, хоч має ілюзію все більшої свободи. Навіть елементрарний гаджет стає елементом узалежнення , а ще соцмережі тощо. Та напруга колосальна, яка є у суспільстві, так само знімається речовинами і ще невідомо чим. Тому хочеться все більше інформувати людей про залежну поведінку і про інші методи зняття напруги. Для цього ми будемо щомісяця проводити відкриті лекції. На найважливіші теми. Хочемо домогтися прийняття стандартів лікування залежних. Аби це відбувалося на професійному рівні.

Я знайома з багатьма людьми, які потерпають від ігроманії. Я коли проходжу містом і бачу оці “Космолоти”, я взагалі не розумію політики нашої держави. Будемо намагатися вплинути і на це. У наступному році будемо співпрацювати з міністерством ветеранів і навчати людей, які працюють з ветеранами, що мають залежність. Також продовжуватимемо навчання студентів в рамках інституту. Плануємо окрім цього влаштувати 4-5 семінарів – про інтернет залежність, ігрову , харчову і залежність від думки інших. Адже зараз багато не надто хороших подій у суспільстві стається через брак критичного мислення. Буде вже традиційна міжнародна конференція, на якій ми представлятимемо свій психотерапевтичний метод. Літній навчальний модуль у нас буде практичним. Наші студенти вже отримали завдання опрацювати, супервізувати власний кейс, аби вже на літньому модулі презентувати реальну практику, що реально, а не теоретично, допомагає узалежненим.