Автори концепції “фіксованої уяви” : Олександр ФІЛЬЦ ,психотерапевт, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри психіатрії та психотерапії факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, Кіра СЕДИХ, доктор психологічних наук, професор, завідувач кафедри психології Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка, Світлана МИХАЙЛІВ, аспірант кафедри психології Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. (Презентація під час Міжнародної конференції у Львові.Доповідає К.Сєдих)
Фактори, кожен із яких може відігравати певну роль у формуванні адиктивної поведінки:
- загострена пристрасть до спілкування з ефектом угруповання;
- тяга до опору (конфронтації), впертості, протесту проти виховних авторитетів;
- амбівалентність і парадоксальність характерологічних реакцій;
- прагнення до незалежності та відриву від сім’ї;
- загострений інтерес до незвіданого, глобальних проблем і «універсальних» переживань;
- прагнення до невідомого, ризику;
- схильність перебільшувати ступінь складності проблем;
- криза ідентичності;
- гедоністичні установки свідомості.
Підлітковий період є віком кардинальних змін у сфері свідомості, діяльності і систем взаємовідносин, і ми вважаємо, що саме тут створюється механізм виникнення узалежнень різного роду, як корисних або нейтральних, так і шкідливих для розвитку людини. Більше того, в цьому віці, завдяки появі загостреного інтересу до незвіданого, глобальних проблем і «універсальних» переживань у особистості, обов’язково формуються якісь узалежнення (закоханість, спорт, мистецтво тощо).
Якщо особа стає адиктом пізніше, ніж в підлітковому або юнацькому віці, це означає, на нашу думку, що вона регресує до рівня когнітивно-поведінкових схем, які притаманні підлітковому віку, наприклад це може відбутися і в зрілому віці(40-45рр.), внаслідок дегресії (ушкодженні частини екосистеми). Е. Я. Голосовкер, російський філософ 20 сторіччя, автор вчення про імагінітивний абсолют в культурі: «Ідеали та людське буття в культурі є імагінітивними». Це задовольняє потребу людини в заміні біологічної реальності реальністю імагінітивною, ілюзіями «іншого світу», такими як «свобода», «буття», «Бог», «безсмертя» і протистоїть біологічному існуванню.
Фіксована уява – емоційно насичений образ, що створюється на основі процесу гіпертрофування частини дійсності в уяві і її добудування у фантазії.
Взаємодія емоції і образу розвивається по спіралі і поступово зумовлює фіксацію уявного образу. Створюється специфічна «амальгама» – сплав емоції і образу, який набирає самостійного надцінного значення [12].
Розвиток уяви проходить дві фази і дуже тісно пов’язаний із розвитком розумової діяльності («крива Рібо»). До 15 років показники уяви та мислення прогресивно збільшуються. Потім розумова діяльність зберігає свій темп розвитку, а уява поступово занепадає. Дитинство й отроцтво – періоди панування фантазії, ігор, казок, вимислу; юність – поєднання вимислу і діяльності «тверезого», розважливого розуму; зрілість – підпорядкування фантазії (уяви) розуму, інтелекту.Фіксована уява стає центром циркулярних зв’язків (комунікації) між іншими психічними процесами: емоціями – через надцінне емоційне ставлення до об’єкта адикції, пам’яттю, мотивацією та мисленням – через виникнення надцінних ідей.
Рис. 1. Структурно-динамічна модель механізму адикції (Фільц, Седих)
Розмірковуючи над комунікацією процесів уяви та емоцій, треба зазначити наявність циркулярного зв’язку між ними. Так образи уяви завжди мають емоційне забарвлення, натомість, всяке почуття, всяка емоція прагне втілитися у певні образи, що відповідають цьому почуттю. Навіть коли вони не стосуються безпосередньо чи особисто до життєвої ситуації особи, то і тоді вони виразно переживаються нею як позитивні або негативні.
Так, на першому етапі фіксована уява відображає емоційно насичений зв’язок між вживанням адиктивного агенту та появою реакції на вживання. Поступово формується фіксований конструкт, де задіяні різні когнітивні процеси, і цей конструкт завдяки фіксованості та надцінності [5] починає виконувати РЕГУЛЯТИВНУ функцію, яка регулює емоційні стани та керує сприйманням, спогадами й ін.; а також формує внутрішній план дій; планування і програмування життя.
При цьому створюються надцінне емоційне ставлення і надцінна ідея щодо об’єкта адикції, що характеризуються домінуванням у психіці та афективною насиченістю. Дані характеристики визначають вагому роль фіксованої уяви у формуванні адикції.
Відчуття задоволення у підлітка виникає внаслідок приєднання до групи, спілкування і отримання незвичних когнітивно-тілесних переживань. Надалі це задоволення підбирає окремі елементи дійсності й комбінує їх у такий зв’язок, який обумовлений зсередини вже цим настроєм, а не ззовні, логікою самих цих образів. Така комбінаторика притаманна сновидінням і мріям. Фантазія, керована таким емоційним фактором – найбільш суб\’єктивний, найбільш внутрішній вид уяви.
У розвитку узалежнення важливу роль відіграє така особливість емоційної сфери людини як генералізація емоційних явищ. Адже враження чи образи, які мають загальний емоційний знак, тобто емоційно подібно впливають на нас, мають тенденцію поєднуватися між собою, не зважаючи на те, що ніякого зв’язку між ними ні за подібністю, ні за суміжністю не існує. Така комбінаторика характерна для сновидінь і мрій.
Ця сфера є особливим «місцем», де фіксуються й існують інтуїтивні особистісні цінності та змісти.Мотиваційною основою залежності є гедоністичне бажання відчути задоволення, виражене в яскравості, свіжості настрою, незвичайності ілюзорно-ейфорійного стану, свободі від тривог, страхів, зовнішніх перешкод, обов’язків. Визначають різні форми мотивації вживання психоактивних речовин :
– атарактична мотивація, яка полягає в прагненні застосувати речовини з метою пом’якшення або усунення явищ емоційного дискомфорту (тривоги, депресії, внутрішньоособових конфліктів, тощо);
– мотивація гедонізму, що виступає продовженням і розвитком атарактичної: атарактична приводить емоційний стан в норму з пониженого, а гедонізм сприяє підвищенню нормального (не пониженого) настрою (отримання задоволення, відчуття радості, ейфорії);
– мотивація з гіперактивацією поведінки – близька до гедонізму, але ґрунтується не на ейфоризуючому, а на активуючому ефекті речовини (прагнення людини вивести себе зі стану пасивності, байдужості, апатії і бездіяльності);
субмісивна мотивація, що відображає невміння протистояти тиску оточуючих, нездатність відмовитися від пропонованого оточуючими прийому психоактивних речовин, яка є наслідком специфічних особових особливостей суб’єкта з рисами боязкості, соромливості, конформності, тривожності;
– псевдокультурна мотивація – ґрунтується на світоглядних установках і естетичних пристрастях. Поведінка індивіда при цьому носить характер причетності до традиції, культури, вибраного кола осіб. При псевдокультурній мотивації важливим є не стільки саме вживання речовин, скільки демонстрація цього процесу оточуючим.
– мотив спілкування зі значущими особами (референтною групою) та мотив отримання власної ідентичності. Для підлітка питання «Що ти думаєш про себе» еквівалентно «Що про тебе думають інші», тобто дуже висока залежність від думки інших, референтною групою є ровесники.
В цьому віці характерна схильність до підвищеної емпатії, існує загостренне відчуття чужого болю, при цьому відчуття відрази зменшене (Сапольські), спостерігається надлишок емоцій (так звані лімбічні «віхори») та недорозвиненість кори головного мозку [8].
Такі особливості як відкритість новому, егоїзм, відчуття власної всемогутності, недооцінка ризику відносно себе «зі мною цього не може статися», підвищують ризик розвитку хімічної залежності.
Тілесний компонент системи адикції.
Під час актуалізації фіксованої уяви ендорфіни також виділяються (без наявності об’єкту бажання в безпосередній реальності). Спогади про спілкування в групі (роль пам’яті) та вживання як символ цього спілкування і додавання фантазій навколо цього створюють ментальний (уявний) образ, а потім фіксують, стереотипізують цей образ і формується надцінний образ (уявлення).
Фіксована уява – це та когнітивна інстанція, що створює вихідно «склеєний» амальгамований образ – образ–бажання.
Вже на цьому етапі, об’єкт залежності (наприклад, хімічний агент як адаптоген надшвидкої дії) починає виступати як центральний елемент системи спілкування і як «членський квиток» цієї спільноти, і як «посвідчення» особи – позначає ідентичність. Через ритуали та розмови про хімічний агент створюється і підтримується наркоманічна (алкогольна) субкультура.
При важкому дитинстві у людини ушкоджується дофамінова система (система біологічної нагороди) і відповідно змінюються очікування та цілеспрямована поведінка особи (дофамін – стимулює діяльність і підтримує цілеспрямовану діяльність).
При формуванні хімічної залежності у схильних до цього осіб у дорослому віці – за рахунок підвищеного рівня глюкортикоїдів (що свідчить про хронічну схильність до тривоги), поступово виснажується «запас дофаміну», що знижує поріг збудливості. Відтак, такими особами стресова ситуація сприймається загострено [14;15].
Найменша дофамінова відповідь (у схильних до ризику підлітків це пов’язано із геном ризику)[14;15], тобто найменше дофаміну, продукується у осіб з найбільш активно-ризикованою поведінкою.
У тінейджерів ще незріла лобна кора, яка ще не має достатнього «інструментарію» для збалансованого функціонування дофамінової системи, підвищує ймовірність імпульсивної поведінки тінейджерів – особливо у присутності однолітків.
Під часперших разів вживання наркотику спостерігається дуже великий викид дофаміну (що в рази перевершує «звичайну дозу») і, таким чином, особа отримує незвичні когнітивно-тілесні переживання, які формують задоволення, в тому числі – на рівні специфічного тілесного компоненту (отілеснення), важливого для формування майбутньої залежності. Пізніше, при подальших вживаннях наркотику спостерігається суттєвий спад дофамінового викиду, і, відповідно, суттєве зменшення тілесного задоволення.
Саме тут, як ми вважаємо, і включається механізм ФУ (фіксованої уяви), яка налаштовує людину на очікування задоволення та гонитву за ним. Це могло б пояснюватись тим, що дофамін виділяється очікуванні і психічної, і тілесної винагороди (reward dependency), що в результаті ще більше підкріплює отілеснений аспект узалежнення. Таким чином розвивається ще один процес циркулярності у взаємодії ФУ та отілеснення.До фіксованої уяви повинна доєднатися когнітивна схема поведінки.
Значення переживань залежить від контексту, в якому вони сприймаються (С.Шехтер):
а) незвичайний внутрішній стан, збудження;
б) якесь пояснення, атрибуцію цього стану.
Тому переживання? отримані в результаті залучення особи до адитивної субкультури інтерпретуються на рівні мислення як бажані і включаються механізми, які звуться «мисленням за бажанням».Якщо врахувати, що образ уяви за змістом є можливістю буття предмета (ситуації), то в сферу «бажаного сполученні з емоційною зарядженістю ми одержуємо можливого і/або небажаного можливого».
Це проявляється в тому, що людина всупереч логіці причинно-наслідкових зв’язків вважає реальним, допускає до себе, до області своїх переживань те, що відповідає її бажанням, зміст мислення при цьому, в свою чергу, підпорядковується емоціям. Виникає надцінна ідея, яка створює базис для планування конкретних дій, вона також формує внутрішній план дій; планування і програмування життя
Поняття надцінних ідей було висунуто С. Wernicke для позначення окремих суджень або груп суджень, афективно насичених і носять стійкий, фіксований характер. Е. Kretschmer [2] вважав, що особа повністю поглинається хворобливими надцінними ідеями.
Надцінні ідеї характеризуються такими основними факторами:
1) домінуванням в психіці: особистість (точніше, фіксована уява) і ідея зливаються, ідея і самостійно вироблені правила починають керувати поведінкою особистості. Дотримання ідеї стає домінуючим, інші потреби просто витісняються з психіки;
2) афективна насиченість, «психологічна зрозумілість» ідеї і відсутність остаточної переконаності в тих ідеях, які зрозумілі «виходячи з переживань, ситуації і особистості хворого» (В. М. Морозов [4]). Надцінні ідеї – це штучно створена реальність з множиною лабіринтів. Більшість надцінних ідей – це захист від проблеми вибору.
Розглядаючи фіксовану уяву як чинник формування адикції, ми передбачаємо, що адиктивний агент виступає в якості тригера, який запускає процес, виникає кататимна прив’язаність до об’єкту – наприклад, хімічної речовини.
Таким чином маємо nfrу схему виникнення системи узалежнення:
ФІКСОВАНА УЯВА – АПРОБАЦІЯ В РЕАЛЬНІЙ ДІЇ – НАДЦІННА ІДЕЯ ЯК ПЛАНУВАННЯ ПОВЕДІНКИ – ПОВЕДІНКОВИЙ РИТУАЛ, ЯК ФІКСОВАНА ПОВЕДІНКА ДЛЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ФІКСОВАНОЇ УЯВИ.
Визначена роль фіксованої уяви у процесі формування узалежнення дозволяє по-новому оцінити співвідношення різних сфер психічного в становленні адитивних механізмів, вперше акцентуючи увагу на центральній ролі механізмів уяви у цьому процесі. Визначена модель узалежнення задає нові рамки розуміння адиктивних механізмів та побудови практичної роботи з їх подолання з представниками підліткового віку.
Набуття власної ідентичності відбувається через кризу переходу з підлітково-юнацького віку до дорослого. Для цього переходу необхідний певний ритуал – ініціація.
Як було встановлено антропологом Ван Геннепом в так званих традиційних культурах важливу роль відігравали ритуали переходу – обряди, що виконувалися при зміні місця, стану, соціального положення, статусу.
В цих ритуалах виділяють 3 фази:
1) сепарація;
2) граничний стан (поріг);
3) відновлення (цит. За В.Тернером) [10].
В сучасному цивілізаційному світі ця функція суспільства (спільноти) – створювати емоційно насичені ритуали переходу – практично втрачена. Для переходу в інший статус у племінних спільнотах особистість піддавалася спеціально спланованим випробуванням і стражданням.
В нашому суспільстві батьки не можуть самі створити таку ситуацію і не можуть виступати ініціюючими фігурами: для цього необхідними є сторонні фігури зрілого чи старшого віку – посередники (наприклад, жрець, учитель, гуру або психотерапевт).
В пошуках нової ідентичності підліток шукає символічні фігури переходу, і ритуали в субкультурі залежності виконують цю символічну функцію переходу – це і є своєрідна ініціація для підлітка.
Програма 12 кроків існує 83 роки, була започаткована у США двома алкоголіками у 1935 році і отримала підтримку Карла Юнга [1]. Ця програма реабілітації вважається найбільш ефективною для хімічно узалежнених осіб (для алкоголіків вона отримала назву – АА, для наркоманів – АН). Але, незважаючи на її дієвість і довготривалість, програма досі не отримала належної уваги та аналізу психологічних механізмів зцілення в площині академічної психології.
Ми вважаємо, що створення програми стало можливим завдяки «універсальній інстинктивній психології» (спираючись на ідеї еволюційної психології ми вводимо це поняття і в подальших роботах збираємось його розвинути).
На нашу думку, саме цей уроджений інстинкт, притаманний Homo sapiens як біологічному виду, запускає здібності соціальної та емоційної інтуїції у людини. Саме це пояснює можливість швидкого научіння новим психологічним навичкам у людей і роботу волонтерів, які не мають спеціальної академічної психологічної та психотерапевтичної підготовки, але здатні засвоїти та передати іншим певні психологічні знання.Спираючись на ідеї В. Тернера щодо культурних ритуалів зцілювання [10] ми визначили, що психотерапевтична програма 12 кроків, яка триває 28 днів в Центрах реабілітації хімічно залежних, фактично сама і є повноцінним Ритуалом Зцілення.
Як зазначає М. Чиксентмихайї, будь-які ритуали переслідують мету – за допомогою здійснення схематизованих дій відновити порядок у свідомості особистості [13].
Сам ритуал ми розглядаємо – в так званому «польовому контексті» (термін В. Тернера [10]), в конкретно-історичних умовах, а саме в процесі реабілітації. Друга фаза культурного ритуалу має назву лімінальної, тобто проміжної, порогової, в якій з великою емоційністю затверджуються нетлінні цінності суспільства, до нового закріплення структури (іноді видозміненої) (В. Тернер [10]). В цій фазі особа отримує подвійні риси і статус лімінальності. Лімінальні персони мають амбівалентність, оскільки втратили попередній статус і місце в суспільстві. Неофіт в лімінальності повинен бути tabula rasa, чистою дошкою, на якій записують знання і мудрість групи, що стосуються нового статусу. Клієнти шукають трансформативного досвіду, який проникає до самого коріння буття кожної людини і знаходить в цих коренях щось глибинно загальне і всіма поділюване.Вірогідно, що психологічний сенс лімінальності у психотерапевтичних клієнтів – це ознака готовності особи для набуття нового статусу і нової ідентичності, при втраті попередньої ідентичності і попередніх смислів.
Наведемо ознаки лімінальності: перехід, рівність, гомогенність, комунітас, анонімність, відсутність власності, відсутність статусу, оголеність (або однаковий одяг), статеве утримання, зведення статевих відмінностей до мінімуму; відсутність звань, смиренність, байдужість до зовнішнього вигляду, немає відмінностей матеріальних, безкорисливість, підлеглість всім, сакральність, сакральні настанови, мовчання.В життєвому досвіді кожної людини має місце чергування структури і комунітас, станів і переходів.
Ознаки структури в соціумі: соціальний статус, нерівність, гетерогенність, структура, система номенклатури, власність, відмінність в одязі, статеве життя, максималізація статевих відмінностей, різниця звань, гордість своїм положенням, турбота про зовнішній вигляд, матеріальні відмінності, себелюбство, підлеглість тільки вищестоячим, секулярність, технічні знання, мовлення.
Сучасні нейробіологічні дослідження відкрили, що функція страждання – руйнування існуючої нейрональної структури [8]. На психічному рівні це означає розрив попередніх кліше і шаблонів як в сфері когніцій, так і в сфері поведінки. Отже, страждання створюють підґрунтя для інтенсивного Научіння (на нейробіологічному рівні утворюються нові аксони, нові нейрональні зв’язки і шляхи [8], а також отілеснюють переживання.
Першим кроком для участі в Програмі 12 кроків є абстиненція, яка призводить до страждань. На 1- кроці в групі АА, НА у клієнтів виникає соціально-психологічний статус лімінальності (порогові люди), приймання позиції «Я – безсилий» (перед хімічним агентом) означає втрату попереднього статусу – наркомана (алкоголіка)і є сигналом внутрішньої готовності до нового статусу – «Я – твереза Людина».
Образ «Я» наркомана у вживанні: «я – нормальний, але унікальний в складних обставинах», цей самонаратив є частиною наркоманічного загального міфу – Міфу унікальності, «Я – крутий». Наступний образ «я»: я – хворий (коли починається лікування).Відбувається покрокова зміна образу «Я – залежний» з позитивного ставлення і оцінки на негативні.
Символи ритуалу мають синтезуючий характер, що об’єднує у собі різнорідні та логічно несумісні ідеї. Існують три способи символічної референції:
1) явний сенс, що відноситься експліцитно цілям ритуалу і повністю усвідомлюваний виконавцями;
2) латентний зміст, що знаходиться на межі свідомості суб\’єкта, але здатний бути повністю усвідомленим;
3) прихований сенс, повністю несвідомий і відноситься до базового (інфантильного) досвіду, спільного для всіх людських істот (В. Тернер) [10].
В реабілітаційній програмі явним сенсом виступає мета – стати тверезим. Латентним сенсом є розвиток духовності, прихованим сенсом є відновлення (або поява) почуття довіри до світу і себе через прийняття і жорстку любов.
Завдяки РЗ актуалізуються Механізми нейропсихологічних змін методами:
Научіння новим когнітивно-поведінковим схемам.
Повторюваність. Повторення знайомих ритуалів активує частини кори ГМ, що пов’язані зі звичками та несвідомими оцінками. Повтор заучених молитов – активує мезолімбічну діяльність. Опанування сильними емоціями: ненависті, страху, любові, горя; формується більша здатність керувати власними афектами.Створення нових ресурсних кататимно-імажинітивних образів ФУ та перехід на інший рівень моральних настанов.
Як ми вже зазначали вище, кора головного мозку у людини формується до 25 -30 років. Хімічний агент блокує як розвиток КГМ, так і функціонування тих відділів кори, які відповідаютьза логічну регуляцію поведінки.
В період реабілітації відсутність хімічного агенту надає можливість відновити розвиток певних коркових частин, відбувається інтенсивна розбудова нових зв’язків в КГМ (научіння через страждання) це дозволяє актуалізувати процеси усвідомлення, рефлексії своєї поведінки та формування пропущеного в онтогенезі цих пацієнтів етапу моральних суджень.
В процесі нормального розвитку особистості у дорослих моральні судження стають більш «витонченими» та складними. Цього не відбулося у осіб із хімічними залежностями, які стали узалежненими в підлітковому та юнацькому віці.
Перехід на новий рівень моралі відбувається під час реабілітації. Дослідження етологів висвітлили існування зачатків моральних суджень вже у приматів і довели контекстуальну залежність моралі від внутрішньогрупової просоціальності, – Грін «наш моральний мозок постійно розвивався аби сприяти розповсюдженню генів» [6;16].
Це пояснює інстинктивно психологічну детермінацію в інтеріоризації індивідом цінностей референтної для нього групи. В нашому контексті, хімічно залежні привласнюють цінності наркоманічної (алкогольної) субкультури, а на етапі реабілітації засвоюють групові норми моралі тверезої поведінки, які обговорюються на заняттях програми 12 кроків.
Під час ритуалу переходу до нової ідентичності у хімічно залежної особи необхідно створити нові кататимно-імажинітивні образи Фіксованої уяві. Вони починають конкурувати з попередніми образами ФУ, наприклад паралельно з бажаним об’єктом – «образ-страшилка» або створюється кататимно-імажинітивний образ «себе бажаного» або «образ-відраза». (В психології мало досліджена така емоція як відраза. З фізіологічного боку відраза активує діяльність структури головного мозку «острівець» [8]).
При цьому виникає відчуття нудоти від образів (уявлень) або думок про погані вчинки, коли залежний починає усвідомлювати і уявляти себе і малює свій образ неприємним, відразливим. В підлітковому віці знижено почуття відрази [8], це також сприяє втягуванню тінейджерів в наркома нічну субкультуру (антисанітарія умов не відштовхує). В період реабілітації відчуття відрази у клієнтів збільшується.
Вплив уяви на виникнення нових компетентностей людини було доведено в цікавих експериментах, де людей навчали грати на піаніно. Так, як показали ці дослідження, якщо людина уявляє протягом 2 годин на день, що грає на піаніно, в КГМ розростаються дендрити, як і під час реальних вправах на цьому музичному інструменті (Сапольски, с.804) [8].
Ці результати стають іще одним доказовим підґрунтям для нашої гіпотези впливу уяви на розвиток різних форм поведінки: і узалежнення, і тверезості. Через вправи з візуалізації як цілеспрямованого процесу, який вимагає свідомих зусиль формується фіксована уява, яка функціонує вже автоматично, без втручання свідомості. Доказом циркулярних зв’язків між ФУ та отілесненням може слугувати гіпотеза соматичних маркерів Домасіо: «коли особа приймає рішення, то вона уявляє не тільки образи майбутнього «Експерименту», але і їх чуттєве супроводження: «якщо це відбудеться як я буду себе почувати?».
Людина відчуває як ці почуття будуть відчуватися (це механізм так званого стратегічного консеквенціалізму з далекою перспективою, при цьому включаються різні відділи головного мозку: мигдалина, острівець, вмПФК, длПФК і вони діють як ансамбль)
Таким чином, створюється певний малюнок переживання, який корелює з певною конфігурацією задіяних нейронів і через отілеснення або ФУ відбувається активація частин кори, які пов’язані з певним досвідом. Підкріплення цієї поведінки відбувається завдяки такому нейротрансміттеру як серотонін та гормону окситоцин.
Висновки та перспективи подальших розвідок у даному напрямку.
Фіксована уява є центром комунікації між іншими психічними процесами: емоціями, пам’яттю, мотивацією та мисленням. Фіксована уява визначена нами як емоційно насичений образ, що створюється на основі процесу гіпертрофування частини дійсності в уяві і її добудування у фантазії. Взаємодія емоції і образу розвивається по спіралі і поступово зумовлює фіксацію уявного образу.
Створюється специфічна «амальгама» – сплав емоції і образу, який набирає самостійного надцінного значення. Перспективу подальших наукових розвідок ми вбачаємо у проведенні емпіричного дослідження особливостей процесу уяви у осіб, що мають певне узалежнення.
А також вивченні ролі фіксованої уяви в певних психічних феноменах, де фіксована уява може бути також ключовим механізмом їх утворення, наприклад, ПТСР (посттравматичного стресового розладу).