Адиктивна поведінка з точки зору індивідуальної психології (Альфред Адлер)
Австрійський психіатр і психолог, учень З. Фрейда Альфред Адлер (1870-1937) назвав свою теорію \”індивідуальна психологія\”. По латині \”індивідуум\” означає \”неподільний\”, тобто сутність, яку не можна розділити. Але індивідуум не може існувати ізольовано від суспільства, від інших людей, тому всі поведінка людини відбувається в соціальному контексті; соціальні детермінанти визначають поведінку і життя людини. \”А. Адлер першим звернув увагу на феномен неповноцінності як джерело самовдосконалення\”. Він вважав, що для того, що б зрозуміти поведінку людини, треба з\’ясувати, в чому людина відчуває себе неповноцінною і як вона долає свою неповноцінність, а також які цілі вона ставить при її подоланні. Аддиктивна ж поведінка з точки зору індивідуальної психології – це втеча від реальності, викликана прагненням людини подолати свій комплекс неповноцінності. Комплекс неповноцінності – теоретичне поняття в індивідуальній психології А. Адлера -, що означає \”… енергетичний потенціал психічної активності, викликаний переживанням кожною людиною в ранньому дитинстві відчуття власної недостатності. Відбувається витіснення – цього почуття – в несвідоме – і надання йому за рахунок цього характеру постійної ненаситності , а прагнення до позитивного переживання почуття компетентності стимулює різні види діяльності -, в яких можливий реальний або уявний успіх \”Адлер А. Наука жити. Комплекс меншовартості і комплекс переваги. Київ .: 2007 С. 58. У своїй статті Адлер роз\’яснює: \”Необхідно усвідомити, що слово\” комплекс \”, яке ми вживаємо щодо меншовартості, і переваги ( вищості), відображає перш за все перебільшені почуття неповноцінності і прагнення до переваги. Якщо ми подивимося на речі таким чином, це зніме парадокс про дві протилежні тенденції, що існують в одному індивіді, так як очевидно, що в нормі прагнення до вищості і почуття неповноцінності доповнюють один одного. Якщо ми задоволені нинішнім станом справ, в нас не повинно бути місця для прагнення перевершувати і досягати успіху. Тому, з огляду на те, що так звані комплекси розвиваються з природних почуттів, вони не більш суперечливі, ніж звичайні почуття \”. Тобто ці дві властивості взаємодоповнюють і взаємозаперечують один одного: якщо ти прагнеш до переваги, то цілком можливо, що це пов\’язано лише з твоїм комплексом неповноцінності. Як вже було зазначено, Адлер вважав, що почуття неповноцінності є джерелом всіх прагнень людини до саморозвитку, зростання і компетентності. Але яка ж кінцева мета, заради якої ми боремося і яка забезпечує міру сталості та цілісності нашого життя? Таким чином, в його міркуваннях про кінцеву мету людського життя було три різних етапи: бути агресивним, бути могутнім і бути недосяжним. Комплекс неповноцінності – глибоке всеохоплююче почуття власної неповноцінності в порівнянні з іншими людьми. Часто супроводжується дефективними, помилковими установками і поведінкою. Тобто, даний комплекс діє протягом усього життя і впливає на поведінку людини в суспільстві, на його характер. Нерідко люди з даними комплексом стають замкнутими, або вони просто незручно почувають себе в суспільстві. Швидше за все людина з таким комплексом напружена на роботі і взагалі серед людей. Нерідко такі люди бояться висловлювати свою думку. Адлер: \”Кожен симптом в житті людини проявляється в динаміці, тобто в розвитку. Тому можна сказати, що у нього є минуле і майбутнє. Майбутнє нерозривно пов\’язане з нашими прагненнями і метою, тоді як минуле вказує на характер неповноцінності або неадекватності, яку ми намагаємося подолати. Ось чому комплекс неповноцінності нас більше цікавить на початку, в той час як комплекс переваги нас цікавить в його динаміці, розвитку. Більш того, ці два комплекси природним чином пов\’язані. Нас не повинно дивувати, якщо в разі, в якому ми розглядаємо комплекс неповноцінності, ми виявляємо більш-менш прихованим комплекс переваги. З іншого боку, якщо досліджуємо комплекс переваги в динаміці, ми щоразу знаходимо більш-менш прихований комплекс неповноцінності \”Адлер А. Практика і теорія індивідуальної психології. М .: 1995. С. 436.. В основі неврозу, згідно з концепцією Адлера, і лежить комплекс неповноцінності – закладене в ранньому дитинстві хворобливе відчуття своєї нікчемності, яке невротик прагне перемогти шляхом гіперкомпенсації, прагнучи до неадекватного панування над близькими і в ідеалі над усіма людьми. \”Будь-який невроз, – пише Адлер, – може розумітися як хибна з позицій культури спроба позбутися від почуття неповноцінності, щоб знайти почуття переваги\”. Звичайно, з цього не випливає, що всі талановиті невротики, застосувавши механізм гіперкомпенсації, стають великими художниками, філософами, політиками і полководцями. Для звичайного невротика, як пише Адлер, \”психотерапевтичне лікування повинно бути спрямоване на те, щоб показати йому, як він звичним для себе способом постійно намагається опинитися в ідеальній для здійснення своєї керівної життєвої лінії ситуації, поки він, спочатку з негативізму, а потім по власній волі не змінить свій життєвий план і не приєднається до людської спільноті і його логічним вимогам \”почуття неповноцінності, щоб знайти почуття переваги\”. #залежнийрозладособистості #ігровазалежність #інтернетзалежність #ігроманія #залежність #психотерапіязалежності #лікуванняігроманії #лікуваннязалежності #лікуванняігроманії #інститутпсихотерапіїзалежності #реабілітаціязалежних #залежність #психотерапіязалежності #адикція #інститутпсихотерапіїзалежності #адлер #комплекснеповноцінності
Операціональне мислення
Ч. 4 . Порушення емоційного розвитку при адиктивній поведінці. Генрі Крістал. Стор. 107-108. « Психологія і лікування залежної поведінки» під редакцією Скотта Даулінга « Однією з труднощів, характерною для алекситиміків і адиктів, є сильне подавлення здібності фантазувати про здійснення бажань….. …..У своїх ранніх роботах я розібрав деталі терапевтичних проблем алескcитиміків в їх можливому генезі (1971, 1979, 1981, 1982-1983, 1985, 1988а). Зараз я лише згадаю декілька клінічних проблем без поглиблення в виснажуючу історію їх виявлення. У дитячої психічної травми, про яку я говорив раніше, є ще один трагічний наслідок; травма передчасної перерви ілюзії симбіозу, яка, судячи з усього, має велике значення для дитини, не дивлячись на той факт, що немовлята здатні впізнавати свою матір вже з першого дня (Stern, 1974, 1983). Ілюзія симбіозу дозволяє немовляті насолоджуватися фантазіями про всемогутність. Передчасне переривання цього стану задоволення тривалим неослабним дистрессом ставить дитину перед непідконтрольним \”зовнішнім\” об\’єктом і в той же час перед надзвичайно інтенсивною агресією. У своїх попередніх дослідженнях цього предмета, зокрема в статті під назвою \”Я-репрезентація і здатність подбати про себе» ( \”Self Representation and the Capacity for Self Care\”, 1977), я відзначив, що, судячи з усього, ступінь придушення здатності турбуватися про себе пропорційна відповідіній дитячій історії і труднощів в управлінні агресією в ранньому дитинстві. Про це писали також Ханзян (Khantzian, 1978) і Зінберг (Zinberg, 1975). Я зробив висновок, який не надто відрізнявся від поглядів Мелані Кляйн, що інтенсивне почуття люті, пов\’язане у дитини з переживанням матері, таїть в собі велику небезпеку (1946). Однак, на відміну від Кляйн, мені вдалося отримати докази того, що материнський об\’єкт був \”екстерналізований\” і \”відгороджений\” (\”walled off\”) замість порівняно раннього доступу до материнської репрезентації, так як якщо б мати була зовнішньою, але легко достпуною і час від часу могла б використовуватися, як якщо б вона була я-об\’єктом або частиною \”я\” або навіть їжею. У адиктивних пацієнтів материнська репрезентація жорстко відокремлюється, і все добре приписується тільки їй. Ця дія є передвістником подальшої адиктивної орієнтації, при якій \”зовнішній\” об\’єкт необхідно отримати за будь-яку ціну. Порушення меж доброї материнської репрезентації, переживається як \”злочин Прометея\”, що заслуговує покарання долею, яка гірше смерті \”. Схоже, що інтенсивність дитячої агресії, навіть при \”досить хороших\” обставинах, є величезною загрозою гармонійному розвитку. Екстерналізація агресії через \”створення зовнішньої репрезентації об\’єкта\” є першим кроком до використання фантазії для порятунку життя. \”Приручення\” ранніх афектів і спільне створення матір\’ю і немовлям материнської та батьківської об\’єкт-репрезентацій стає дуже ускладненим, навіть при своєчасному створенні обстановки впевненості і довіри (Dorsey, 197la, b; B Winnicott, 1971; B Аranitakn, 1985). При наявності загрозливого, неминучого або актуального травматичного стану об\’єкт-репрезентація жорстко відділяється, і домінуюче об\’єктне відношення найімовірніше, буде мати постійний ідолопоклонницький характер. Всі хороші якості, всі права на розраду і зцілення, навіть функції регуляції присвоюються цій репрезентації. Для я-репрезентації не залишається жодної надії на вольовий контроль життєвих і афективних функцій. Можна припустити, що я-репрезентації на невербальному рівні приписується провина за все погане. Чим важче страждання в дитинстві, тим сильніше зрушення в бік самозвинувачення. За цих обставин виникає потреба в адиктивному об\’єкті – якійсь речі або дії, які являлися б зовнішніми по відношенню до я-репрезентації. Цей об\’єкт може служити для втіхи, але ніколи не повинен сприйматися ні на уявному, ні на чуттєвому рівні як частина \”я\”. Ясно усвідомлювана нами серйозність наслідків поганого поводження з більш старшими дітьми, що володіють мовою, не дозволяє мені сумніватися ні в існуванні такої можливості, ні в намальованій мною картині ранніх реакцій. Основні труднощі при роботі з людьми, що пережили дитячу травму, складається в тому, що значна частина «проблемних» переносів являються довербальними, амодальними і сенсомоторними. Наші дослідження показали, що Штерн (Stern, 1985) мав рацію, припускаючи, що об\’єктне відношення і сліди пам\’яті походять від довербальних, досимволічних афективних налаштувань, що залишаються в своєму первинному стані, а вербальні відносини і вербальна пам\’ять надбудовується \”на вершині\” інфантильного фундаменту, причому перехід на вербальний рівень, з яким навчені працювати більшість аналітиків, виявляється мінімальним (Krystal, 1988а) ….…. Основний дефект адиктивного пацієнта заключається в його нездатності бачити в собі завершену, впевнену в собі особистість з високою самооцінкою.\” #залежнийрозладособистості #ігровазалежність #інтернетзалежність #ігроманія #залежність #психотерапіязалежності #лікуванняігроманії #лікуваннязалежності #лікуванняігроманії #інститутпсихотерапіїзалежності #реабілітаціязалежних #залежність #психотерапіязалежності #адикція #інститутпсихотерапіїзалежності #алекситимія #операціональнемислення
Дофамінова залежність
Дофамін (допамін, DA) – нейромедіатор, що виробляється в мозку людини, локалізація вироблення – гіпоталамус. Дофамін синтезується з амінокислоти тирозину через наступну стадію L-диоксифенілаланіну. Надалі з дофаміну може вироблятися норадреналін (також в гіпоталамусі). Дофамін один з головних гормонів задоволення в нашому організмі. Дофамін виділяється у відповідь на якісь досягнення і ми хочемо повторювати ці дії знову і знову, щоб знову отримати свою «порцію радості». Особливо ми маємо потребу в дофаміні в моменти стресів, розчарувань, розпачу і тривог. Дофамінова система задоволень дуже давня, вона розвинена у нинішніх приматів, була розвинена і у наших предків. Тому найпростішим способом отримати «легкий» дофамін є прості речі, які діяли ще у наших предків. Чому це відбувається і що нам з цим робити? Нормальна робота дофамінової системи визначається генетично. В генах закодовано, скільки у нас буде рецепторів до дофаміну (ген DRD2) і як буде відбуватися метаболізм дофаміну (ген DBH, ген COMT). Залежно від того, в якому варіанті знаходиться комбінація цих генів, необхідний зовсім різний підхід для вирівнювання рівня дофаміну в організмі. Що лежить в основі позитивного ставлення людини до чогось? Якщо заглибитися в нейрофізіологію, то потрібно докладніше розглянути дофамінові рецептори, тому що саме дофамін дає нам відчуття впевненості в своїх можливостях, сили, життєстійкості, енергії. При його недоліку розвивається апатія, слабкість і депресія. Але! Потрібно пам\’ятати про те, що надлишок дає клініку занепокоєння, нервового напруження, страху, манії і навіть галюцинації! Занепокоєння на тлі надлишку дофаміну може приховувати під собою клінічну депресію. Базовий рівень дофаміну (вироблення і підтримку) складається з безлічі повсякденних дрібниць, які можна описати як фізичні, психічно і соціальні ресурси. Здорова людина отримує рівномірні порції дофаміну протягом дня. А для шизофреніків і наркоманів, наприклад, характерні скачки рівня дофаміну: то сплеск від маніакальної мрії, то все погано і жахливо. Тому робота клінічного психолога з психіатричними пацієнтами багато в чому полягає в тому, щоб допомогти людині рівномірно малими порціями отримувати дофамін через дуже прості побутові дрібниці, характерні для здорового (психічно і соматично) звичайної людини. До таких простих дрібниць відносяться рекомендації весь час розглядати світ і людей, з цікавістю спостерігаючи і отримуючи задоволення від спілкування з людьми, від книг і фільмів, від повсякденних справ і ін. Тоді рівень дофаміну буде на необхідному рівні з рівномірно розподіленим кількісним надходженням в кров. В цьому випадку залежній ососбистості не буде потрібно (на фізіологічному рівні) йти в вигаданий або наркотичний світ за порцією задоволення. Дофамінова петля (пастка) виникає в ситуації, коли дофамін виробляється не в разі отримання результату, а в разі самого процесу пошуку результату. Про дофаминінову петлю можна говорити в великій кількості побутових прикладів: переїдання, нескінченні активності в соцмережах, постійна перевірка пошти, смс, \”пропущених\” дзвінків і ін. Іншими словами, петля виникає тоді, коли людина починає робити щось від нудьги, а не від потреби. Заохочення тут – дуже прості і легко доступні, на відміну від тих випадків, коли потрібно докласти серьезине зусилля для отримання чогось важливого для якої людини (не неробство!). І як тільки нейромедіатор стає переносником імпульсів в ланцюжку отримання задоволення від заохочення, то бажання отримати все більше і більше нагород стає основною турботою мозку. Пастка закрилася! Після будь-якої продуктивної фази (вироблення нейромедіатора) слідує негативна. У цей момент вплив наркотику закінчується і рівень дофаміну різко падає. Це супроводжується різними соматичними та психічними реакціями, від відомої фізичної ломки до різноманітних важких думок. Надалі починаються зовнішні проблеми (втрата роботи, друзів, сім\’ї), від яких стає ще важче, але мозок уже не сприймає природні задоволення як достатні і звично тягнеться до наркотику (хімічна речовина або якась агресивна дія). І знову виникає самостимуляция, тільки вже під тиском зовнішніх обставин. #залежнийрозладособистості #ігровазалежність #інтернетзалежність #ігроманія #залежність #психотерапіязалежності #лікуванняігроманії #лікуваннязалежності #лікуванняігроманії #інститутпсихотерапіїзалежності #реабілітаціязалежних #залежність #психотерапіязалежності #адикція #інститутпсихотерапіїзалежності #алекситимія #операціональнемислення #дофамін #дофаміновазалежність
Розлад харчової поведінки
Розлад харчової поведінки серйозне захворювання, яке може привести до летального результату. Як правило, лікування подібних захворювань непростий процес і займає багато часу, а наслідки захворювання можуть бути пожиттєвими. Люди, які страждають розладами харчової поведінки, приховують їх, хоча для боротьби з подібним захворюванням, насамперед, потрібно зізнатися в його існуванні собі і оточуючим. Розлади харчової поведінки, як правило, комплексні. Незважаючи на численні дослідження, до цих пір невідомо, які саме чинники викликають розвиток подібних захворювань. Скоріш за все, це поєднання культурних, сімейних, генетичних і біологічних факторів. Розлади харчової поведінки мають на увазі стійке порушення харчування або поведінки, пов\’язаної з харчуванням, яке порушує споживання або всмоктування їжі, значно погіршує фізичне здоров\’я і / або психосоціальне функціонування. Специфічні розлади харчової поведінки включають: Нервову анорексію Розлад уникнення / обмеження споживання Компульсивне переїдання Нейрогенну булімію Парорексію Румінаційний розлад Нервова анорексія характеризується неослабним прагненням до худорлявості, болючим страхом ожиріння, спотвореним образом власного тіла і обмеженням споживання їжі щодо прийнятої норми. При цьому всі перераховані чинники призводять до дуже низької ваги, до такої міри, що здоров\’ю завдається шкода. Цей розлад може включати чи не включати очищення шлунково-кишкового тракту (наприклад, самоіндукована блювота). Уникнення / обмеження споживання їжі характеризується униканням прийомів їжі або обмеженням харчування, що призводить до значної втрати ваги, дефіциту поживних речовин, залежно від нутрітивної підтримки і / або вираженого порушення психосоціальної діяльності. Але, на відміну від нервової анорексії та нервової булімії, цей розлад не включає в себе переживання про форму або вагу тіла. Компульсивне переїдання характеризується рецидивуючими епізодами, коли люди поїдають велику кількість їжі з почуттям втрати контролю над собою. Епізоди не чергуються з очищуючими процедурами (наприклад, викликаючи блювання у самого себе). Нервова булімія характеризується рецидивуючими епізодами переїдання з подальшою неадекватною компенсаторною поведінкою, такою як очищення шлунково-кишкового тракту (провокування блювання, зловживання проносними і сечогінними засобами), голодування або фізичні навантаження. Пікацизм – це постійне вживання непоживних, нехарчових речовин, які не відповідають рівню розвитку (тобто пікацизм не діагностується у дітей більше 2 років), а також не є частиною культурних традицій. Румінація – це повторювані відрижки їжі після харчування. Розлади харчування частіше зустрічаються серед жінок, особливо молодих жінок, ніж серед чоловіків. Типові причини розвитку розладів харчової поведінки Генетика. Ризик захворіти розладом харчової поведінки в десять разів більше у тих, у кого в роду хтось уже страждав подібними розладами. Дослідження показують, що анорексія генетично обумовлена на 58%, а булімія – на 59%. Життєві зміни. Багато людей, які страждають розладами харчової поведінки, відчувають труднощі, намагаючись впоратися з різними змінами в житті. Сімейні причини. Як правило, здорові приклади в родині служать захисним механізмом від розвитку розладів харчової поведінки, проте надмірна концентрація уваги батьків на питаннях, пов\’язаних зі здоровим харчуванням і вагою тіла, може мати зворотній ефект. Соціальні проблеми. Найчастіше люди, які страждають розладами харчової поведінки, мають низьку самооцінку і хворобливий емоційний досвід. Невдачі в школі, на роботі або в ситуаціях, в яких потрібно продемонструвати свою конкурентну перевагу. Люди, які страждають розладами харчової поведінки, можуть бути перфекціоністами з підвищеним рівнем домагань. Травматична подія. Багато людей, які страждають розладами харчової поведінки, пережили в своєму житті сексуальне або фізичне насильство, і тому вони свідомо чи несвідомо намагаються уникнути ситуацій, які в майбутньому могли б привести до повторення пережитого. #залежнийрозладособистості #ігровазалежність #інтернетзалежність #ігроманія #залежність #психотерапіязалежності #лікуванняігроманії #лікуваннязалежності #лікуванняігроманії #інститутпсихотерапіїзалежності #реабілітаціязалежних #залежніст #психотерапіязалежності #адикція #інститутпсихотерапіїзалежності #анорексія #розладхарчовоїповедінки #булімія #компульсивнепереїдання
Статистика узалежнених осіб в світі та в Україні
За даними Європейського центру моніторингу у світі налічується 275 млн. осіб нарко-залежних це 5,6 % світового населення. По даним Управління ООН з наркоманією і злочинністю в світі ін\’єкційно вживає наркотики 22 млн. осіб. МОЗ і МВД посилаючись на різні офіційні джерела подає такі дані:в Україні налічується 500 тис. осіб нарко-залежних із них 5 тис. дітей.🛑346 тис. вживають ін\’єкційно.🛑Алкоголізмом хворіють 900 тис.🛑 170 тис. осіб знаходяться на обліку у диспансерах. За даними експертів нарко-алко залежних у 10 разів більше. На замісній підтримуючій терапії державної установи налічується 10 тис. осіб із них 19,7 % ВІЛ інфіковані і 50 % з гепатитом С.❗️Від передозування алкоголем вмирають 130 тис. осіб і 30 тис. осіб від наркотичного передозування.❗️З них 90 осіб у віці до 14 років, 10 тис. до 17 років і 60 тис. до 35 років.❗️Загалом в Україні від алкоголю, наркотиків і їх наслідків вмирають 380 тис. осіб у рік.Під наглядом в Україні перебуває 695 тис. осіб із розладами психіки та поведінки через вживання психо-активних речовин.❗️З них 3 тис. осіб діти до 17 років і 52 тис осіб до 35 років. Найбільш уражені Дніпропетровська, Донецька, Одеська, Луганська, Запорізька, Крим, Черкаська і Київські області. 68 % із засуджених, засуджені за зберігання наркотиків. Кожен сьомий злочин під впливом наркотиків. В Україні налічується 70 тис. койок-мість, на обліку в медичних установах нароховується 72 тис. осіб. На обліку МВД налічується 154 тис. осіб. За останні два роки Кабінетом Міністрів України затверджено включення понад 150 нових речовин до переліку наркотичних засобів, психотропних речовин. У Львівські області на обліку у медичних закладах налічується 1400 нарко-залежних. 180 осіб щорічно реєструються з психічними розладами в медичних закладах.На Львівщині зафіксовано 877 злочинів з обігу наркотиків. У Львівські області найменший рівень по захворюванню психічних розладів в наслідок психоактивних речовин і наркоманії взагалом. Дані по статистиці підготував психотерапевт залежності Володимир ФрідракТел.для консультацій+38 067 436 34 64 Viber #лікуваннязалежності #наркозалежний #психотерапіязалежності #уіпз #українськийінтститутпсихотерапіїзалежності #алкозалежні #допомогазалежним #консультаціяпсихолога #психотерапевтонлайн #конультаціяпсихотерапевта
Коли тверезість не в радість
Автора Ганна Марнауз Працюючи в реабілітаційному центрі, я часто на практиці стикаюся з проявом психологічних станів, які дуже схожі для всіх хімічно залежних, в різні проміжки тверезості. Хочеться навіть сказати, що спостерігаєш «вживу» те, що пишуть в книжках. Перший місяць тверезості це приведення в порядок свого фізіологічного стану – людина «приходить до тями», організм очищається від токсинів і т. п., Про якісь психологічні, емоційні моменти поки говорити рано, тут важливий спокій, режим і порядок. У цей період людині, найчастіше, властиво роздратування і депресивний стан. Під час 2-го – 3-го місяця тверезості, коли на рівні фізіології людина вже відчуває себе досить добре, може проявитися так звана «ейфорія тверезості»: «Вау, у мене виходить! Ура! » І в цей момент, залежну людину чекає перший серйозний підступ. На ейфорії легко можна зірватися (відбуватися це може таким чином: «Ура, все так класно! Потрібно це відзначити!» І все! Понеслася душа в рай!) Варіантів тут може бути багато – це тільки один з них.Але, якщо даний період проходить в реабілітаційному центрі, то зриву легко уникнути і далі починається усвідомлення того, що відбувається. Перша радість від тверезості пройшла і людина починає думати приблизно наступне: «Поки я був у вживанні все було нормально, а тепер з\’явилася маса проблем, з якими потрібно розбиратися, та й складно справлятися! Висновок: краще б я пив! (Курив траву / нюхав / коловся – кому що ближче) І тоді приходить третій період, який може початися на 2-му – 6-му місяці тверезості (у кого як) і тривати близько року. Це такий собі пошук себе, я б сказала, звикання жити в новій ролі – ролі тверезої людини. І цей період небезпечний тим, що життя може стати складним і нестерпним – адже навички справлятися з проблемами в тверезості немає і тоді, що може статися? Правильно – зрив! Або інший варіант: якщо раніше багато часу займав пошук наркотику і його вживання, перебування в стані наркотичного сп\’яніння, то тепер цей час став вільним, а чим ж його зайняти – не зрозуміло. І що відбувається? Відповідь очевидна – повернення до вживання. І цей зрив уже більш ймовірний, оскільки в такому стані людина, яка не пройшла повну програму реабілітації або не до кінця розібралася з причинами свого вживання, знаходиться вже за межами реабілітаційного центру та доступ до «наркотику вибору» дуже простий і є завжди. Що ж тоді робити, щоб зберігати тверезість в цей період і не зірватися на стані розчарування в тверезого життя? Рекомендацій з цього приводу дуже багато. Серед них головні це відвідування груп, особиста психотерапія, бесіди з наставником і т. п., Але про це не сьогодні … Зараз мені хочеться поділитися з вами дуже простими і банальними, але дуже дієвими методами збереження тверезості від АА / АН *, які, на ряду з іншими рекомендаціями, допоможуть і на етапі «ейфорії», і в період «тверезості не в радість»:✅Здійснюйте прогулянки.Особливо в нові, незнайомі місця. Легкі, неквапливі, насолоджуючись свіжим повітрям, дихаючи на повні груди і отримуючи задоволення від того, що відбувається навколо. Звичайно ж, краще це робити за містом або в парках, але якщо такої можливості немає – то гуляти по місту теж приємно і цікаво.✅Читайте.Багато хто забув уже про цей цікавий спосіб проведення часу, в силу біганини і постійної зайнятості, а хтось не дуже любив це робити і раніше. Ось зараз, саме час зануритися в дивовижний світ книжкових героїв і приділити цьому увагу.✅Відвідуйте музеї, виставки, художні галереї та театри. Творчість завжди допомагає подивитися на звичайні речі з іншого боку, «під новим кутом», а це може допомогти знайти нестандартні рішення тих проблем, які виникають у вас в тверезому житті. Не ігноруйте цю можливість – це розширює кругозір.✅ Займіться спортом.Не професійно звичайно (хоча, можна і так), але для підтримки свого тіла в тонусі це просто необхідно. Адже коли людина себе добре почуває, у неї є сили і на щось ще. Так що не забувайте про спорт!✅Поверніться до закинутих раніше справ.Часто спостерігаю як хлопці, по виходу з центру, починають відновлювати документи, оновлювати гардероб, робити генеральне прибирання або ремонт – і це хороше бажання і починання, але тут головне не перестаратися. Адже хочеться зробити все і відразу, а ресурсу може не вистачити, а свої сили розраховувати вміють не всі. Тому намагайтеся займатися цим справами повільно і поступово, потроху кожен день, заздалегідь запланувавши.✅Спробуйте нове хобі.Якщо ви ніколи не робили макраме, чи не малювали фарбами і не грали в футбол – це якраз той випадок, коли варто спробувати. Не факт, що все це вам сподобається, але в підсумку, ви можете собі вибрати заняття до душі, яке буде допомагати розслабитися, переключитися, та й просто приємно провести час.✅Поверніться до колишніх захоплень.(Не до тих, про які ви подумали!) Якщо ви в дитинстві мріяли навчитися гратина гітарі, кататися на конях або ліпити з глини – зараз на це може з\’явитися час, що звільнилося від вживання. Пробуйте! А раптом ви відкриєте в собі давно захований за життєвими проблемами талант?✅ Запишіться на курси.На будь-які, які вам цікаві. Може іноземної мови, водіння, а може пов\’язані з вашим хобі або захопленням дитинства – не важливо. Важливо, що там ви себе будете почувати в компанії однодумців, в суспільстві людей, з якими вам цікаво в тверезості, а це дуже важливо. Приймайте участь у громадській діяльності, беріть участь в добродійності. Допомагаючи іншим, людина допомагає собі. У ці моменти приходять найважливіші усвідомлення про себе і користь свого життя, для себе, для інших і суспільства в цілому. З психологічної точки зору це допомагає відновити самооцінку, підтвердити свою потрібність і затребуваність. І не обов\’язково брати на себе складні завдання і щодня віддавати більшу частину дня служінню іншим. Іноді, досить просто погодувати бездомного пса. Займіться своєю зовнішністю. Не секрет, що багато хто, особливо в активній фазі вживання, мало приділяли уваги собі і свій зовнішності. Ось і прийшов час полікувати зуби, сходити до косметолога або зробити нову зачіску. Коли людина добре виглядає – це піднімає їй настрій, а в хорошому настрої і інші справи легше йдуть на лад, адже так? Захопіться чимось легковажним! Важливо не тільки розвиватися і самовдосконалюватися, а й відпочивати і розважатися. А що може краще розважити, а не якесь абсолютно дурне і легковажне заняття? Що це може бути? Та що завгодно! Головне, щоб це приносило радість і задоволення: дивіться комедії, надувайте мильні бульбашки,
Безкоштовна психологічна консультація он-лайн
Львівський психоаналітичний інститут ментального здоров’я, Український інститут психотерапії залежності, Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер, благодійний фонд «Ініціативи для ментального здоров’я» пропонують усім, хто потребує психологічної підтримки у часі епідемічної загрози та карантину, безкоштовну психологічну консультацію у форматі он-лайн. Тривалість безкоштовної он-лайн консультації – від 15 до 30 хв. Очевидно, що однієї консультації може бути недостатньо для стабілізації чи покращення Вашого стану. Наші колеги намагатимуться надати Вам максимально можливий обсяг допомоги. Але загальна кількість безкоштовних консультацій буде обмеженою та залежатиме від ресурсу наших колег. У разі потреби наші фахівці зможуть рекомендувати Вам звернутися на консультацію для більш ґрунтовної та тривалої психотерапевтичної допомоги, у тому числі у проекти із мінімальним рівнем оплати. Ми надамо Вам контакти психологів, психотерапевтів, лікарів-психіатрів. Щоб домовитися про консультацію, Вам необхідно: 1. Вибрати фахівця з нашого списку. 2. Написати до фахівця – через смс, вайбер, месенджер, щоб у форматі ПЕРЕПИСКИ домовитися про зручний час та формат роботи. Просимо Вас комунікувати з нашими колегами власне у такий спосіб, бо телефонні дзвінки можуть залишитися без відповіді у зв’язку зі специфікою їхньої роботи. Будемо раді допомогти Вам! Будемо вдячні за поширення цієї інформації! Перелік психологів, психотерапевтів: Світлана Михайлів +38 067 668 98 66 (Viber, WhatsApp, Skype)Ірина Прим\’як +38 067 768 92 77 (Viber, WhatsApp)Олена Метніцька +38 096 279 09 36 (Viber, WhatsApp, Skype)Наталя Левчук +38 098 444 35 11 (Viber, WhatsApp, Skype)Ганна Марнауз +38 0662874758 (Viber, Telegram) +380960167191 (WhatsApp)Ірина Манько +38 097 585 89 44 (Viber, WhatsApp, Skype)Сергій Антощук +38 063 792 75 05 (Viber, WhatsApp, Skype)Юлія Мислінчук +38 0980825509 (Viber, WhatsApp)Маріанна Ярмоченко +38 093 155 0464 (Viber)Вікторія Ковальчук +38 096 090 59 05 (Viber)Вікторія Піонтковська +38 063 620 92 64 (Viber, Messenger, Skype Viktoriia Piontkovska)Юлія Вижевська +48 660330600 (Viber, Watsapp, Telegram)Людмила Гаврилюк +38 0937302097 (Viber) +38 0678997008 (Messenger)
Співзалежність жінок у сім\’ї як психологічна проблема
Автор Т.М. Вакуліч Теоретично обґрунтовано низку характеристик співзалежних жінок: вони змінюють свою сутність і свої почуття, щоб задовольнити інших; відчувають себе відповідальними за задоволення потреб інших, навіть за умови незадоволення власних; не вміють відмовляти; мають низьку самооцінку внаслідок того, що у них майже повністю відсутнє об’єктивне уявлення про свою особистість: вважають себе винуватцями хвороб своїх близьких; піддаються раптовим, несумісним зі здоровим глуздом впливам; зосереджені на бажанні зберегти свою сім’ю від розпаду, врятувати її від сорому; у них формуються викривлені уявлення про можливості сили волі, як і у залежних від алкоголю. Ключові слова: міжособистісна залежність, віктимна поведінка, емоційна сфера, інфантильні травми, батьківська сім’я. Постановка проблеми. Феномен співзалежності не можна вважати достатньо вивченим у соціальній психології. Не значний науковий інтерес до цього явища зумовлений низкою обставин. Найперше – це невизначеність галузі дослідження, оскільки перші спроби аналізу цього явища розпочалися в психіатричній сфері за вивчення проблеми алкоголізму. Тому тривалий час цей феномен розглядався лише в медичному контексті. По-друге, відсутність комплексного методологічного підходу до дослідження цього феномена не дає можливості виділяти його як окремий психологічний конструкт. Водночас значний науково-практичний доробок зарубіжних дослідників свідчить про необхідність перегляду цих позицій, оскільки проблема співзалежності актуальна у вітчизняній практиці. Стан дослідження. В більшості сімей, де проживає людина з хімічною залежністю, є труднощі. Останніми роками це розпочали визначати як співзалежність (частина «спів» указує на спільність, спорідненість дій, станів). Безперечно, якщо хтось один у сім’ї залежний від алкоголю, то решта членів сім’ї страждають психологічно, як і матеріально – вони ніби співзалежні. Уперше співзалежність як явище стає предметом уваги в 30-ті роки минулого століття, коли було помічено, що більшість дружин залежних від алкоголю чоловіків мають схожі проблеми (тривога, страх, напруженість та інші неприємні почуття), які не зникають у періоди тверезості чоловіка. Крім того, стало очевидно, що своєю поведінкою жінки могли спровокувати зриви чоловіків, які утримувалися від вживання алкоголю. Тоді цей стан жінок отримав назву «параалкоголізм» чи «співалкоголізм». Проблеми родичів розпочали розглядати як результат впливу алкоголізму в сім’ї на здорову людину . Через деякий час уявлення про «параалкоголізм» доповнилося. Дослідження показали, що схожі патерни поведінки, думки демонструють люди і в родинах залежних від наркотиків чи ліків, і в тих сім’ях, де є проблеми будь-яких інших видів залежності. Проблеми залежних від алкоголю чи наркотиків впливають не тільки на партне- рів у шлюбі, а й на всіх членів сім’ї. Отже, про стан співзалежності можна говорити стосовно осіб, що перебувають у шлюбі чи близьких відносинах із людьми з залежністю; мають одного або обох батьків із залежністю; виросли в емоційно-репресивних сім’ях . Якщо розглядати визначення поняття «співзалежність», то його ідентифікація складна. Науковці трактують термін як «хвороблива прив’язаність» (О. Сімонова), «надмірна стурбованість» (В. Штандер), «аддикція відносин» (А. Шаеф), «психологічний стан» (Р. Саббі), «комплекс особливих рис характеру» (С. Вітілд), «залежність» (В. Москаленко), «набір засвоєних норм поведінки» (Р. Баркер). Однак спільним показником означених понять є постійна концентрація думки на комусь або чомусь, залежність (емоційна, соціальна) від людини чи об’єкта . Аналізуючи підходи до цього феномена, можна стверджувати про відсутність чіткого та єдиного тлумачення поняття «співзалеж ність». Такий підхід вказує на те, що базові поняття, на яких ґрунтується зміст цього терміна, різні. Це поняття неоднозначне через багатокомпонентність, і в кожному конкретному випадку як основні ознаки розглядається певний компонент. Саме тому вивчення співзалежності жінок у сім”ї як психологічної проблеми і є метою статті. Виклад основних положень. У широкому сенсі термін «співзалежність» розглядається як набір засвоєних форм поведінки, почуттів і вірувань, які ускладнюють життя. Це залежність від людей та явищ зовнішнього оточення, яка супроводжується такою мірою неуваги до себе, що майже не залишає можливості для самоідентифікації . Деякі вчені більше наголошують на порушеннях особистості, на труднощах адаптації, на формуванні особливого типу міжособистісних стосунків. Згідно з цією позицією, співзалежність – «емоційний, психологічний, поведінковий стан, який розвивається в результаті довготривалого впливу стресу, використання правил, які забороняють відкрито висловлювати свої почуття і обговорювати особисті й міжособистісні проблеми». Заслуговує на увагу також розуміння стану співзалежності як «способу адаптації до гострого внутрішньо особистісного конфлікту, що виникає у всіх членів родини хімічно залежного» . Отже, значна кількість дефініцій феномена співзалежності свідчить про наявність дослідницького інтересу до виділеної проблеми, більшою мірою в зарубіжній практиці. Різні позиції науковців дають можливість розглянути феномен співзалежності не лише через призму нормальної/анормальної поведінки, як прояв хворобливої залежності, а й як порушення сімейної взаємодії, детермінантою якого вона може виступати, що розкриває нові підходи до корекції цього стану. Водно- час варто зважити і на феноменології співзалежності, що підсилює можливості корекційного процесу. Феноменологічно опис стану співзалежності можливий завдяки ідентифікації його рис, певних характеристик та особливостей. Дослідни- ки найперше зважають на таку ознаку співзалежного(-ої), як «спрямова- ність назовні» . Це головна характеристика особистості співзалежного(-ої), яка обумовлена низькою самооцінкою, що проявляється в залежності від зовнішніх оцінок, від взаємовідносин з іншими, що слугує формуванню нечіткої «Я-концепції», порушенню процесу самоідентифікації. По-друге, співзалежні прагнуть, щоб інші вважали їх незамінними і потребували постійної їхньої присутності. Вони намагаються бути в центрі подій, почуттів людей, які їх оточують, оскільки бояться бути покинутими. Вони відчувають потребу бути задіяними у всіх сферах життя членів своєї родини. Відзначається глибоко прихований егоцентризм у співзалежних. Все, що відбувається довкола, вони пов’язують із власною персоною. Вони відчувають особисту відповідальність за почуття, думки і навіть життя своїх близьких. Питання контролю набуває першочергового значення. Співзалежні докладають максимум зусиль, щоб контролювати усі можливі ситуації. Іншими словами, їм притаманне «компульсивне бажання ко- нтролю за життям інших». До того ж результати досліджень показали, що співзалежні втрачають здатність розпізнавати та розуміти свої почуття, використовуючи механізми психологічного захисту (раціоналізацію, заперечення, витіснення). Вони захоплюються процесом задоволення бажань інших і водночас втрачають відчуття власної особистості. Виділяють ще одну характерну особливість емоційної сфери співзалежних – «обнубіляцію почуттів» (затуманення, притуплення сприйняття) або повну відмову від почуттів. По мірі тривалості стресової ситуації в сім’ї у співзалежних зростає витривалість до емоцій- ного болю та толерантність до негативних почуттів, чому сприяє такий механізм емоційного знеболювання, як відмова відчувати . Однак, з іншого боку, співзалежним більшою мірою, ніж іншим людям, властиві почуття страху, гніву, провини та сорому, які поступово проявляються в поведінці та соціальних стосунках з іншими. Водночас вони залучені до процесу приховування правди, а відповідно – й до обману. Неусвідомлення власних почуттів, невміння формулювати власні думки і почуття стає характерним для них. Хоча ззовні співзалежні справляють
Девіантна поведінка і її типи
Англійський філософ і просвітитель Томас Пен (1737–1809) вважав, що у людства є три вороги, які забирають життя і приносять більше лиха, ніж усі війни: алкоголізм, тютюнопаління і наркоманія. Ці масові хвороби вважають соціальними, оскільки для їх виникнення і розповсюдження необхідні певні соціально-психологічні умови. Алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, тютюнопаління, як правило, виникають на фоні девіантної поведінки. Девіантна (лат. deviatio – відхилення від норми) поведінка – система вчинків або окремі вчинки, протиставлені прийнятим у суспільстві правовим або моральним нормам. Девіантна поведінка має соціальні корені. її появі можуть сприяти дефекти правової і моральної свідомості, зміст потреб особистості, особливості характеру, емоційно-вольової сфери. Недоліки виховання призводять до формування стійких психологічних якостей, які сприяють скоєнню аморальних вчинків. Перші вияви девіацій спостерігаються в дитячому або підлітковому віці. їх пояснюють низьким рівнем інтелектуального розвитку, соціальною інфантильністю, незавершеністю процесів формування особистості, негативним впливом сім\’ї та оточення, залежністю підлітків від вимог групи і прийнятих у ній ціннісних орієнтацій. Девіантна поведінка у дітей і підлітків нерідко слугує засобом самоствердження, вияву протесту проти дійсності або упередженості, несправедливості дорослих. Така поведінка може поєднуватися з поверхневим усвідомленням моральних норм, що вказує на необхідність формування у дитячому та підлітковому віці моральних норм поведінки, потреби у дотриманні правил суспільного співжиття, порядності і взаємоповаги у міжособистісних стосунках, ставлення до життя і здоров\’я свого та чужого як до найвищої цінності. В Україні спостерігається стійка тенденція до зростання кількості осіб, які зловживають алкоголем, поширені наркоманія і токсикоманія, тютюнокуріння. Залежно від способів взаємодії з реальністю і порушення тих чи інших норм суспільства девіантна поведінка поділяється на п\’ять типів: 1 – делінквентна – девіантна поведінка, яка у крайніх своїх проявах є діями, що тягнуть за собою кримінальне покарання.Характерна для людей:– з нестійким внутрішнім світом; людина здійснює злочин під впливом обставин, що склалися, чи оточуючих осіб;– з високим рівнем правосвідомості, але пасивним ставленням до інших порушників правових норм;– можуть лише випадково вчинити злочин. 2 – адиктивна поведінка – одна з форм девіантної поведінки з формуванням прагнення до втечі від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану через вживання деяких речовин чи постійну фіксацію уваги на певних видах діяльності, що спрямоване на розвиток і підтримання інтенсивних емоцій. Основний мотив особистостей, схильних до адиктивних форм поведінки, – активна зміна психічного стану, що не задовольняє їх і розглядається ними як \”сірий\”, \”нудний\”, \”монотонний\”, \”апатичний\”. 3 – патохарактерологічний тип девіантної поведінки – поведінка, зумовлена патологічними змінами характеру, які сформувались у процесі виховання: розладами особистості (психопатії), явно вираженими акцентуаціями характеру, невротичним розвитком особистості.Дисгармонійність рис характеру призводить до того, що змінюється уся структура психічної діяльності людини. 4 – психопатологічний тип девіантної поведінки – ґрунтується на психопатологічних симптомах чи синдромах, що є проявами тих чи інших психічних захворювань. Як правило, мотиви поведінки психічно хворого залишаються незрозумілими до тих пір, поки не будуть виявлені основні ознаки психічних розладів. 5 – девіації, зумовлені гіперздібностями людини – людина, здібності якої значно перевищують середньостатистичні, розглядається як така, що виходить за рамки нормальної (це прояв обдарованості, таланту, геніальності у якійсь одній з діяльностей людини).Відхилення в бік обдарованості в одній сфері часто супроводжується девіаціями у повсякденному житті. Така людина часто виявляється непридатною до \”побутового, приземленого\” життя. Вона нездатна правильно розуміти і оцінювати вчинки та поведінку інших людей, виявляється наївною, залежною і неготовою до труднощів повсякденного життя. Якщо при делінквентній поведінці спостерігається протиборство з реальністю, при адиктивній – втеча від реальності, при характерологічному і психопатологічному – хворобливе протистояння, то при поведінці, пов\’язаній з гіперздібностями, – ігнорування реальності. Вимушені контакти сприймаються як необов\’язкові, тимчасові, а не як значущі для її особистісного розвитку. Зовні в повсякденному житті вчинки такої людини можуть бути дивакуватими (наприклад, вони можуть не знати, як користуватися побутовими приладами, як здійснюються побутові дії; весь інтерес зосереджений на діяльності, пов\’язаній з неординарними здібностями). Тип девіантної поведінки детермінує форму її виявлення (одна форма може зумовлюватися різними типами). #лікуваннязалежності #наркозалежний #психотерапіязалежності #уіпз #українськийінтститутпсихотерапіїзалежності #алкозалежні #допомогазалежним #консультаціяпсихолога #психотерапевтонлайн #конультаціяпсихотерапевта #девіантнаповедінка #делінкветнаповедінка #підлітковийалкоголізм #підлітковаповедінка
Етичний кодекс Української спілки психотерапевтів
ЕТИЧНИЙ КОДЕКСУкраїнської Спілки психотерапевтів Даний кодекс розроблений в 1998 році у відповідності до Етичного кодексу Європейської Асоціації Психотерапії.Адаптований варіант в 2006 році, доповнення внесені в 2007, 2008,2012 роках. Голова Етичної комісії УСП: Борис Дацишин Адреса для кореспонденції: Львів, 79021вул. Кульпарківська 95Секретаріат Української Спілки Психотерапевтів ВСТУП Всі члени Української Спілки Психотерапевтів, національної організації – дійсного члена Європейської Асоціації Психотерапії, у своїй психотерапевтичній практиці зобов’язуються дотримуватись положень цього Етичного кодексу. Психотерапевти у своїй практиці визнають взаємну відповідальність між собою і в стосунку до клієнтів, (пацієнтів), які звернулись до них за допомогою. Це також стосується супервізорів, навчаючих психотерапевтів, кандидатів у психотерапевти, викладачів, наукових дослідників і студентів. За ознайомлення членів УСП з Етичним кодексом відповідають голови осередків УСП. Етичний кодекс Української спілки психотерапевтів призначений для : захисту пацієнта ( клієнта) від неетичного застосування; психотерапії психотерапевтами або ведучими навчальних груп; захисту психотерапевта від посягань на його професійну честь і права; встановлення стандартів етики у психотерапевтичній практиці для його членів; дотримання норм професійної поведінки психотерапевта; є підставою для вирішення суперечливих питань. 1. Застосування Даний Етичний кодекс є обов’язковим для всіх членів УСП. 2. Професія психотерапевта .Психотерапія є окремою професією з власним теоретичним обґрунтуванням.Суть її полягає в діагностиці , науково обґрунтованому комплексному лікуванні розладів поведінки та\\або захворювань психосоціального або психосоматичного походження за допомогою психотерапевтичних методів.Психотерапевтичний процес базується на взаємодії між одним або групою пацієнтів\\клієнтів і одним або кількома психотерапевтами з метою сприяння позитивним змінам та подальшому розвитку особистості.Професія психотерапевта характеризується готовністю до відповідального виконання вищезгаданих завдань. Психотерапевти зобов’язані максимально використовувати весь свій досвід для допомоги пацієнтам\\клієнтам, виявляючи повагу до їх особи. Вступаючи у професійні стосунки вони зобов’язані заявляти про свій професійний статус у відповідності до отриманої освіти. Психотерапевти повинні поважати інші джерела освіти, навчання і досвіду, які вони отримали. 3. Професійна компетентність та підвищення кваліфікації Психотерапевти зобов’язані проводити практичну діяльність компетентно та із дотриманням етичних вимог. Вони зобов’язані постійно підвищувати свій професійний рівень та особистісне зростання. Вони повинні бути відкритими до нових процедур, змін очікувань і цінностей, стежити за науковими досягненнями в галузі психотерапії, в тому числі і етичних аспектів психотерапії. Члени УСП зобов’язані прослухати 30-ти годинну програму по етиці з відповідною сертифікацією. 4. Конфіденційність Психотерапевти зобов’язані дотримуватись принципу конфіденційності щодо всієї інформації, отриманої підчас психотерапевтичної практики і супервізій, а також забезпечують дотримання конфіденційності допоміжним персоналом згідно чинного законодавства. 5. Рамки психотерапевтичної освіти Перед початком психотерапевтичного лікування психотерапевти зобов’язані ознайомити пацієнта \\ клієнта з його правами і рамками психотерапевтичного процесу, зробивши наголос на наступному: метод психотерапії, який буде застосовуватись та рамкові умови (включно з можливістю відмови від даного методу , даного терапевта або допомоги взагалі): обсяг та можлива тривалість психотерапевтичного лікування; у випадку надання платних психотерапевтичних послуг – чітке визначення зобов’язань обох сторін; конфіденційність; процедура оскарження. Пацієнтам\\клієнтам повинна бути надана можливість на власний розсуд вирішувати і давати свою усвідомлену згоду щодо їх бажання залучатись до психотерапевтичної процедури і права вільного вибору психотерапевта.Психотерапевти зобов’язані діяти відповідально, беручи до уваги специфічну природу психотерапевтичних стосунків, які будуються на довірі і певному ступені залежності клієнта \\ пацієнта від психотерапевта. Зловживання довірою у психотерапевтичному стосунку розцінюється як нехтування професійними обов’язками психотерапевта у стосунку до клієнта \\ пацієнта. Задоволення власних інтересів і потреб психотерапевта ( емоційних, соціальних або фінансових) категорично забороняється. Сексуальні стосунки між терапевтами і клієнтами \\ пацієнтами є непрофесійними та недопустимими. Будь – яка форма зловживання є порушенням психотерапевтичного професійного Етичного кодексу. Відповідальність за це лежить виключно на психотерапевтові. Психотерапевти, тренери, супервізори викладачі сприяють змінам , що покращують благополуччя тих, з ким вони вступають в професійні стосунки, у своїй діяльності захищають права своїх клієнтів\\пацієнтів. 6. Об’єктивність та правдива інформація Інформація, що надається пацієнту \\ клієнту повинна бути об’єктивною і правдивою. Будь – які свідомі неправдиві заяви є недопустимі. Прикладами цієї форми ведення в оману можуть бути: безпідставні гарантії одужання або демонстрування компетентності , яка не підтверджується достатньо завершеною освітою, що може справляти враження більш всебічної психотерапевтичної освіченості, ніж є насправді. Психотерапевти зобов’язані дотримуватись меж допустимого рекламування своєї діяльності. 7. Професійні стосунки з колегами Психотерапевти, у випадку необхідності, зобов’язані співпрацювати з колегами по фаху та представниками інших спеціальностей для блага пацієнта \\ клієнта. Недопустимі є нехтування повагою до колег по фаху і розповсюдження інформації, яка може нанести шкоду професійному авторитету колег або їх людській гідності. Засуджується дія членів УСП , які проводять і організовують неузгоджені з керівництвом Спілки заходи , що наносять матеріальні та моральні збитки спільноті психотерапевтів, об’єднаній в УСП.Психотерапевти повинні усвідомлювати можливість впливу їх публічної поведінки на соціальне середовище та можливість колег виконувати свої професійні обов’язки. 8. Етичні положення у психотерапевтичній освіті. Вищевказаний Етичний кодекс стосується супервізорів, навчаючих психотерапевтів, викладачів, учасників проектів та допоміжного персоналу. 9. Внесок в охорону здоров’я Діяльність психотерапевтів спрямована на створення в суспільстві умов , які покращують, підтримують та відновлюють психологічне здоров’я і в цілому сприяють зрілості та розвитку людини. 10. Психотерапевтичні дослідження В інтересах науково –теоретичного розвитку психотерапії, а також дослідження її ефективності , психотерапевти повинні приймати участь у відповідних дослідницьких проектах. Психотерапевтичні дослідження , а також публікації, є предметом , який підлягає положенням Етичного кодексу і жодним чином не може шкодити інтересам пацієнта \\ клієнта. 11. Подвійні стосунки Психотерапевт (консультант, ведучий групи, супервізор) повинен бути дуже уважним, коли виникають подвійні стосунки з клієнтом \\ пацієнтом двох або більше типів. Наприклад : викладач – студент, ведучий групи – клієнт, підлеглий , колега, учасник супервізії і т.д. Попередньо необхідно розглянути можливість та наслідки встановлення таких стосунків і старатись уникати їх, коли вони можуть стати шкідливими для клієнтів. Такі стосунки при їх виникненні необхідно декларувати , бути готовим до обговорення ситуації, що виникла. У сумнівних випадках є обов’язковим представлення ситуації на супервізію \\ інтервізію. 12. Порушення етичних положень Етична комісія УСП розглядає скарги та апеляції згідно до процедури, встановленої в «Положенні про розгляд скарг та апеляцій». Дисциплінарні стягнення при порушеннях Етичного кодексу УСП: обговорення на етичній комісії осередку; попередження; при повторних порушеннях етики психотерапевтом державної установи інформується відповідний місцевий орган охорони здоров’я; пониження статусу психотерапевта на певний термін; виключення з реєстру діючих психотерапевтів рішенням конференції УСП; виключення з членів УСП рішенням конференції; за рішенням етичної комісії можливе розміщення на сайті УСП інформації про розгляд безпідставних звернень та скарг за погодженням із керівництвом Спілки (президент, виконавчий директор