Ритуал зцілення як технологія психологічної реабілітації осіб із хімічним узалежненням
Автори: професор Олександр Фільц, професор Кіра Сєдих В останні роки у зв’язку із загостренням суспільної ситуації та підвищенням соціальної напруги питання, повязані із здоров’ям та благополуччям особистості набувають особливої актуальності. У цьому контексті особливо гостро постає проблема адикції та технологій реабілітації хімічно залежних. Вектор спрямування на технології та умови реабілітації особистості на противагу до вектора, спрямованого на хворобу як таку, з необхідністю передбачає певне переосмислення вже відомих в психології феноменів. Це, в свою чергу, ставить питання щодо формування позитивних когнітивно-поведінкових схем – диспозицій в структурі особистості. Наша спроба стосуватиметься формулювання концептуального підґрунтя для Програми, яка довела свою успішність на практиці протягом багатьох років. Завдяки поглибленю розуміння психо-соціо-біологічих впливів ми пропонуємо внести деякі корективи у вказану програму задля покращення результатів реабілітації. Об\’єктом дослідження виступає механізм зцілення як формування позитивних когнітивно-поведінкових схем – диспозицій в структурі особистості. Предметом вивчення є ритуал зцілення та роль фіксованої уяви у процесі реабілітації хімічно залежних осіб за реабілітаційною програмою «12 кроків». Виклад основного матеріалу дослідження. Для розвитку реабілітаційного процесу важливо означити наше розуміння процесу формування узалежнення. Так, потреба у залежності/автономії є універсальною властивістю людини. Однак, за певних умов, деякі нейтральні об’єкти, які відіграють важливу роль у формуванні залежної чи автономної поведігки перетворюються на надцінні для особистості, а потреба в них посилюється до неконтрольованого стану. Нами (2018р.) сформульовано гіпотезу, що важливу роль у формуванні адиктивної поведінки може відігравати специфічний психологічний феномен, означений нами як фіксована уява. В уяві гіпертрофується певна частина дійсності і добудовується у фантазії, завдяки чому створюється емоційно насичена картинка (образ). Цей образ ми назвали фіксованою уявою. Зупинимося детальніше на аналізі феномену «фіксована уява». Відомо, що предмет (ситуація), із приводу якого виникають образи уяви, виступає як факт свідомості і, будучи завжди однозначно співвіднесеним із реальністю, є її чітко ідентифікованим фрагментом. Але, при цьому, такий фрагмент виступає тільки приводом для виникнення образів уяви і місцем їх «стягування» у свідомості. Це означає, що конкретна реальність, будучи значимою для функціонування уяви, не задає зміст образів-картинок. Уява спирається на відображувану миттєву реальність тільки як на привід для розгортання своїх власних картин, тоді як реальність є лише вихідним матеріалом. Якщо в площині відображення у свідомості фіксуються наявні і іманентно-імовірнісні стани предмету, то в площині уяви предмет постає у фіксованих, але необмежених у своїх можливих проявах, станах. Останнім часом наукові дослідження доводять, що «Образи у свідомості і є уява», і ці образи існують у вигляді картин або образів моторного типу. Відомо, що до системи адикції входять такі окремі елементи як мотивація, уява, емоції, пам’ять, мислення, тілесність і поведінка. При цьому, на нашу думку, особливістю та специфічністю цієї системи виступає фіксованість уяви, Фіксована уява – емоційно насичений образ, що створюється на основі процесу гіпертрофування частини дійсності в уяві і її добудування у фантазії. Взаємодія емоції і образу розвивається по спіралі і поступово зумовлює фіксацію уявного образу. Створюється специфічна «амальгама» – сплав емоції і образу, який набирає самостійного надцінного значення. Коли система адикції вже сформована, то тригером для її активізації слугує об’єкт залежності (хімічний агент). Розмірковуючи над комунікацією процесів уяви та емоцій, треба зазначити наявність циркулярного зв’язку між ними. Так образи уяви завжди мають емоційне забарвлення, натомість, всяке почуття, всяка емоція прагне оформитись у певні образи, що відповідають цьому почуттю. Навіть коли вони не стосуються безпосередньо чи особисто до життєвої ситуації особи, то і тоді вони виразно переживаються нею як позитивні або негативні. Існують суттєві вікові відмінності у взаємодії між уявою та емоціями. Особа людини формується через мрії, «мами навчають дітей тому, про що «варто мріяти». Механізм утворення образу уяви у дитини відбувається по колу: образ породжує емоцію, а емоція – образ, який знову породжує і підсилює ту ж емоцію . На відміну від утворення образу уяви у дитини, утворення образу фіксованої уяви відбувається по спіралі через послідовне та поступове уточнення обидвох її складових – образу уяви та приналежної емоції. Так, на першому етапі фіксована уява відображає емоційно насичений зв’язок між вживанням адиктивного агенту та появою реакції на вживання; Взаємодія емоції і образу розвивається по спіралі і поступово зумовлює фіксацію уявного образу. Так, емоція уточнює і уточнює образ; а сама емоція уточнюється також, і стає фіксованою на уточненому образі. На наступному етапі з’являються вторинні переживання, що виникають із приводу цих образів уяви, і самі ці образи отримують додаткову емоційну «зарядженість». Створюється специфічна «амальгама» – сплав емоції і образу, який набирає самостійного надцінного значення. При цьому розвивається надцінне емоційне ставлення і, врешті решт, формується надцінна ідея щодо об’єкта адикції. Провідна емоція – задоволення підбирає окремі елементи дійсності й комбінує їх у такий зв’язок, який обумовлений зсередини вже цим настроєм, а не ззовні, логікою самих цих образів. Така комбінаторика притаманна сновидінням і мріям. Фантазія, керована таким емоційним фактором – найбільш суб\’єктивний, найбільш внутрішній вид уяви. Поступово формується фіксований конструкт, де задіяні різні когнітивні процеси, і цей конструкт завдяки фіксованості та надцінності [5]починає виконувати РЕГУЛЯТИВНУ функцію, яка регулює емоційні стани та керує сприйманням, спогадами й ін.; а також формує внутрішній план дій; планування і програмування життя. Тут, під регулятивною функцією ми розуміємо специфічне «накладання зобов’язань», яке є неухильним наслідком інтерналізації (визнання та засвоєння) будь якої ідеї. Відомо, що виникнення узалежнення частіше виникає в підлітковому та ранньому юнацькому віці. Виникає питання, чому саме підлітковий та юнацький вік є найбільш сенситивними для виникнення аддикцій? Крім вже добре відомих факторів: загострена пристрасть до спілкування з ефектом угруповання; тяга до опору, конфронтації, протесту проти виховних авторитетів; амбівалентність і парадоксальність характерологічних реакцій; прагнення до незалежності та відриву від сім’ї ; сучасні дослідження з психології та нейробіології розширяють наші уявлення про механізми утворення залежності. Зосередемо нашу увагу на наступних факторах: 1. Задоволення – система нагороди. 2. Пошук новизни,прагнення до невідомого, ризику. 3. загострений інтерес до незвіданого, глобальних проблем і «універсальних» переживань; 4. криза ідентичності; Так, переконливо доведено, що при важкому дитинстві у людини ушкоджується дофамінова система (система біологічної нагороди) і відповідно змінюються очікування та цілеспрямована поведінка особи (дофамін – стимулює діяльність і підтримує цілеспрямовану діяльність). Схематично, при формуванні хімічної залежності у схильних до цього осіб у дорослому віці – за рахунок підвищеного рівня глюкортикоїдів (що свідчить про хронічну схильність до тривоги), поступово виснажується «запас дофаміну», що знижує поріг збудливості. Відтак, такими особами стресова ситуація сприймається загострено. Пошук новизни (novelty seeking), тісно пов\’язаний із прагненням до невідомого та ризику, виявляється притаманним не тільки для підлітків-людей, але
“Фіксована уява” як механізм виникнення залежності
Автори концепції “фіксованої уяви” : Олександр ФІЛЬЦ ,психотерапевт, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри психіатрії та психотерапії факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, Кіра СЕДИХ, доктор психологічних наук, професор, завідувач кафедри психології Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка, Світлана МИХАЙЛІВ, аспірант кафедри психології Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. (Презентація під час Міжнародної конференції у Львові.Доповідає К.Сєдих) Фактори, кожен із яких може відігравати певну роль у формуванні адиктивної поведінки: загострена пристрасть до спілкування з ефектом угруповання; тяга до опору (конфронтації), впертості, протесту проти виховних авторитетів; амбівалентність і парадоксальність характерологічних реакцій; прагнення до незалежності та відриву від сім’ї; загострений інтерес до незвіданого, глобальних проблем і «універсальних» переживань; прагнення до невідомого, ризику; схильність перебільшувати ступінь складності проблем; криза ідентичності; гедоністичні установки свідомості. Підлітковий період є віком кардинальних змін у сфері свідомості, діяльності і систем взаємовідносин, і ми вважаємо, що саме тут створюється механізм виникнення узалежнень різного роду, як корисних або нейтральних, так і шкідливих для розвитку людини. Більше того, в цьому віці, завдяки появі загостреного інтересу до незвіданого, глобальних проблем і «універсальних» переживань у особистості, обов’язково формуються якісь узалежнення (закоханість, спорт, мистецтво тощо). Якщо особа стає адиктом пізніше, ніж в підлітковому або юнацькому віці, це означає, на нашу думку, що вона регресує до рівня когнітивно-поведінкових схем, які притаманні підлітковому віку, наприклад це може відбутися і в зрілому віці(40-45рр.), внаслідок дегресії (ушкодженні частини екосистеми). Е. Я. Голосовкер, російський філософ 20 сторіччя, автор вчення про імагінітивний абсолют в культурі: «Ідеали та людське буття в культурі є імагінітивними». Це задовольняє потребу людини в заміні біологічної реальності реальністю імагінітивною, ілюзіями «іншого світу», такими як «свобода», «буття», «Бог», «безсмертя» і протистоїть біологічному існуванню. Фіксована уява – емоційно насичений образ, що створюється на основі процесу гіпертрофування частини дійсності в уяві і її добудування у фантазії. Взаємодія емоції і образу розвивається по спіралі і поступово зумовлює фіксацію уявного образу. Створюється специфічна «амальгама» – сплав емоції і образу, який набирає самостійного надцінного значення [12]. Розвиток уяви проходить дві фази і дуже тісно пов’язаний із розвитком розумової діяльності («крива Рібо»). До 15 років показники уяви та мислення прогресивно збільшуються. Потім розумова діяльність зберігає свій темп розвитку, а уява поступово занепадає. Дитинство й отроцтво – періоди панування фантазії, ігор, казок, вимислу; юність – поєднання вимислу і діяльності «тверезого», розважливого розуму; зрілість – підпорядкування фантазії (уяви) розуму, інтелекту.Фіксована уява стає центром циркулярних зв’язків (комунікації) між іншими психічними процесами: емоціями – через надцінне емоційне ставлення до об’єкта адикції, пам’яттю, мотивацією та мисленням – через виникнення надцінних ідей. Рис. 1. Структурно-динамічна модель механізму адикції (Фільц, Седих) Розмірковуючи над комунікацією процесів уяви та емоцій, треба зазначити наявність циркулярного зв’язку між ними. Так образи уяви завжди мають емоційне забарвлення, натомість, всяке почуття, всяка емоція прагне втілитися у певні образи, що відповідають цьому почуттю. Навіть коли вони не стосуються безпосередньо чи особисто до життєвої ситуації особи, то і тоді вони виразно переживаються нею як позитивні або негативні. Так, на першому етапі фіксована уява відображає емоційно насичений зв’язок між вживанням адиктивного агенту та появою реакції на вживання. Поступово формується фіксований конструкт, де задіяні різні когнітивні процеси, і цей конструкт завдяки фіксованості та надцінності [5] починає виконувати РЕГУЛЯТИВНУ функцію, яка регулює емоційні стани та керує сприйманням, спогадами й ін.; а також формує внутрішній план дій; планування і програмування життя. При цьому створюються надцінне емоційне ставлення і надцінна ідея щодо об’єкта адикції, що характеризуються домінуванням у психіці та афективною насиченістю. Дані характеристики визначають вагому роль фіксованої уяви у формуванні адикції. Відчуття задоволення у підлітка виникає внаслідок приєднання до групи, спілкування і отримання незвичних когнітивно-тілесних переживань. Надалі це задоволення підбирає окремі елементи дійсності й комбінує їх у такий зв’язок, який обумовлений зсередини вже цим настроєм, а не ззовні, логікою самих цих образів. Така комбінаторика притаманна сновидінням і мріям. Фантазія, керована таким емоційним фактором – найбільш суб\’єктивний, найбільш внутрішній вид уяви. У розвитку узалежнення важливу роль відіграє така особливість емоційної сфери людини як генералізація емоційних явищ. Адже враження чи образи, які мають загальний емоційний знак, тобто емоційно подібно впливають на нас, мають тенденцію поєднуватися між собою, не зважаючи на те, що ніякого зв’язку між ними ні за подібністю, ні за суміжністю не існує. Така комбінаторика характерна для сновидінь і мрій. Ця сфера є особливим «місцем», де фіксуються й існують інтуїтивні особистісні цінності та змісти.Мотиваційною основою залежності є гедоністичне бажання відчути задоволення, виражене в яскравості, свіжості настрою, незвичайності ілюзорно-ейфорійного стану, свободі від тривог, страхів, зовнішніх перешкод, обов’язків. Визначають різні форми мотивації вживання психоактивних речовин : – атарактична мотивація, яка полягає в прагненні застосувати речовини з метою пом’якшення або усунення явищ емоційного дискомфорту (тривоги, депресії, внутрішньоособових конфліктів, тощо); – мотивація гедонізму, що виступає продовженням і розвитком атарактичної: атарактична приводить емоційний стан в норму з пониженого, а гедонізм сприяє підвищенню нормального (не пониженого) настрою (отримання задоволення, відчуття радості, ейфорії); – мотивація з гіперактивацією поведінки – близька до гедонізму, але ґрунтується не на ейфоризуючому, а на активуючому ефекті речовини (прагнення людини вивести себе зі стану пасивності, байдужості, апатії і бездіяльності); субмісивна мотивація, що відображає невміння протистояти тиску оточуючих, нездатність відмовитися від пропонованого оточуючими прийому психоактивних речовин, яка є наслідком специфічних особових особливостей суб’єкта з рисами боязкості, соромливості, конформності, тривожності; – псевдокультурна мотивація – ґрунтується на світоглядних установках і естетичних пристрастях. Поведінка індивіда при цьому носить характер причетності до традиції, культури, вибраного кола осіб. При псевдокультурній мотивації важливим є не стільки саме вживання речовин, скільки демонстрація цього процесу оточуючим. – мотив спілкування зі значущими особами (референтною групою) та мотив отримання власної ідентичності. Для підлітка питання «Що ти думаєш про себе» еквівалентно «Що про тебе думають інші», тобто дуже висока залежність від думки інших, референтною групою є ровесники. В цьому віці характерна схильність до підвищеної емпатії, існує загостренне відчуття чужого болю, при цьому відчуття відрази зменшене (Сапольські), спостерігається надлишок емоцій (так звані лімбічні «віхори») та недорозвиненість кори головного мозку [8]. Такі особливості як відкритість новому, егоїзм, відчуття власної всемогутності, недооцінка ризику відносно себе «зі мною цього не може статися», підвищують ризик розвитку хімічної залежності. Тілесний компонент системи адикції. Під час актуалізації фіксованої уяви ендорфіни також виділяються (без наявності об’єкту бажання в безпосередній реальності). Спогади про спілкування в групі (роль пам’яті) та вживання як символ цього спілкування і додавання фантазій навколо цього створюють ментальний (уявний) образ, а
Світлана Михайлів: ”Наше суспільство стає все більш узалежненим, хоч має ілюзію все більшої свободи”
Восени виповнився рік з часу створення Інституту Психотерапії залежностей. Його ідейна натхненниця та директорка – Світлана Михайлів . Психолог, психотерапевт, вже більше десятка років працює із залежними, а за роботу в центрі реабілітації учасників АТО отримала нагороду “Народний герой”. За рік роботи Інститут вже встиг заявити про себе на міжнародному рівні. Про рік, що минає і рік майбутній говоримо зі Світланою Михайлів. -Як виникла ідея створити Інститут Психотерапії залежності? -Мені, людині залежній, свого часу дуже пощастило отримати допомогу від справжніх професіоналів. Однак таких у нашій країні одиниці. В Україні немає затверджених стандартів, лікувальних протоколів і немає психосоціальних стандартів лікування узалежнених. Дуже низький рівень співпраці лікарів з людьми, які займаються психосоціальною реабілітацією. Тому моя ідея була створити поле, в якому об`єднаються зацікавлені люди, щоб врешті створити послуги, які будуть високопрофесійними і ефективними. Я почала писати дисертацію. І разом з моїми науковими керівниками дійшли до висновку, що фактично ми можемо випрацювати свою стратегію надання послуги узалежненим і це стало ключовим моментом. Тоді з ідеєю інституту я прийшла до людей, яких вважаю своїми учителями. Це Олександр Фільц, Людмила Самсонова, Кіра Сєдих. Їм ідея припала до душі. Також мене підтримали професіонали своєї справи Юлія Мединська, Ольга Сидоренко, Вікторія Забор, Володимир Пришляк. Підтримали ідею і керівники секцій УСП. Далі затвердили її на тренерській раді , отримавши акредитацію УСП. Так з`явився на світ наш Інститут. -Тобто без вашої власної історії залежності не було б інституту? -Так, я це пережила і хочу допомагати іншим. Я почала вживати спиртне, коли поїхала на навчання. І мені з алкоголем було легше жити, ніж без нього. Згодом це стало звичкою. Попри все під час вживання я навіть встигла вийти заміж, народити сина, побудувати дім, але цікавості до життя в мене не було. Я не мала постійної роботи, хоч я працювала (за першим фахом – ландшафтний архітектор) . Були періоди, коли хотілося працювати, але це було недовго і закінчувалося запоями . Хвороба розвивалася. Перерви між запоями ставали все коротшими. Спочатку похмільний синдром був легший, далі складніший і врешті прийшов час, коли все, що заважало моєму вживанню — сім`я, дитина – для мене стало непотрібним. Та сталося так, що помер мій батько і після цього я поїхала на реабілітацію. Я до сьогодні вірю, що він помер, щоб я жила. Він немов залишив мені свою силу . Вже у реабілітаційному центрі почалося моє становлення і як нової ососбистості , і як професіонала . Це було 13 з половиною років тому. Я потрапила в ребцентр “Новий поворот”, яким керував великий професіонал Сергій Сєдих. Він, а також психіатр Надія Пиркало, почали зі мною працювати. Я пройшла курс реабілітації . А коли залишала центр, мені сказали: ти можеш залишитися тверезою, тобто живою , якщо будеш відвідувати групи анонімних алкоголіків. І з цією установкою я приїхала в Стрий і почала активно працювати. Я почала шукати такі групи, сама їх створювати, допомагала як волонтер у ребцентрах. Перший рік моєї тверезості був повністю присвячений новому способу життя і це кардинально необхідно: повна зміна середовища, зміна способу життя, звичок. Що три місяці я їздила в Полтаву у ребцентр. Матеріально мені допомагала сестра, а вже після року тверезості я почала працювати. Працювала в ребцентрі. Далі вступила в університет, вчилася на психолога. І десь на 4 році тверезості я пішла в психоаналіз. Шукала терапевта і Олександр Фільц порекомендував мені Ольгу Сидоренко. Я проходила з нею психоаналіз, пішла вчитися груповому психоаналізу. Почала пізнавати себе більше як особистість , мені стало легше надавати допомогу іншим. Будучи в проекті власного досвіду і терапії, я пішла вчитися в УПУ. І тоді я зрозуміла, що хочу працювати в цій сфері. Створила ребцентр. Тоді ми довго формували команду. Дуже важко знайти фахівців, які можуть у цій сфері працювати. Адже консультанти — це здебільшого наркозалежні, які не мають відповідної підготовки. Психологи не дуже хочуть працювати, бо це нелегка робота і мало сатисфакції, навіть навчені добре не знають вузької спеціалізації. Знову ж таки потрібно було тих, хто в команді, навчати. Я залучала своїх наставників – і Сєдих, і Пиркало проводили скайп-конференції, готували фахівців для центру. Це було нелегко і саме тоді почала зароджуватися ідея про інститут , створення професійного простору. Потім я залишила центр, поїхала в Тернопіль,там працювала заступником головного лікаря з реабілітації учасників АТО. Згодом держава цей центр закрила і я знову при їхала до Львова. Почала працювати над створенням інституту. Адже для мене тема залежності — найближче, що може бути. –Якими досягненнями за рік роботи Інституту вже можете пишатися? -Ми зібрали групу студентів, зараз це близько 40 людей, з усієї України, є студенти з Польщі, Прибалтики. Запрацювала група власного досвіду в Трускавці. Розуміння, що ми робимо справді важливу і потрібну роботу, прийшло, коли мене попросили розробити програму навчання для людей, які працюють з учасниками АТО в сфері залежності. Також ми змогли зацікавити експертів світового рівня. На наше запрошення семінар у Львові провів знаменитий американський нейрофізіолог, психотерапевт та психолог Джон Арден. До нас (за підтримки Ротарі-клубу) приїжджали австрійські колеги — логотерапевти, визнані фахівці у сфері роботи з узалежненими Стефан Лірш та Вольфганг Шімбьок. Вже є домовленість про подальшу співпрацю. Тоді я зрозуміла, що наша робота є цікавою не лише в Україні, а й у Європі. Я не можу сказати, що є чітко випрацювані протоколи, як саме працювати з узалежненими. Тож ми фактично першими у світі хочемо створити спеціальну психотерапію для залежностей. І вже на початку 2020 на конференції Європейської Асоціації Психотерапії у Відні Олександр Фільц представлятиме нашу ідею фіксованої уяви. І подаватиме нашу програму на акредитацію ЄАП.А це вже міжнародний рівень –Яким, на вашу думку, має бути лікування залежних в Україні -Однозначно це має бути комплексний, інтегративний підхід . 100 % не можна починати роботи із залежним без зміни поведінки. Тож перший етап – робота над зміною поведінки. Далі потрібно вивчати переконання і мислення пацієнта, тому 2 етап – робота з когніцією. Далі йдемо до того, що залежний має заморожені емоції, почуття, він не знає, що він відчуває. Тому тут найкраще підходять гештальт, клієнт центрована терапія. Це той етап, коли ми вже “відділили” особистість від її залежності і де потрібно показати любов, теплоту його людяність. Далі не можемо розглядати залежного як окрему одиницю, адже він частина своєї сімейної системи.
Джон Арден: \”Львів – надзвичайне місто. І я з радістю сюди повернусь\”
Відомий американський нейрофізіолог, психотерапевт, автор бестселлерів про роботу мозку Джон Арден вражений Львовом і інтелектуальним середовищем у місті. Американський вчений приїхав до Львова на запрошення Українського інституту психотерапії залежностей , щоб провести семінар про природу виникнення аддикцій. Він також мав виступ на Міжнародній конференції “Стратегії психотерапевтичного лікування аддикцій:інвентаризація”. “Я вражений красою Львова, і його неймовірним інтелектуальним потенціалом. Конференція мене дуже надихнула і спроби створити в Україні спеціальну психотерапію для лікування залежностей я вважаю дуже важливими та необхідними” – розповів Джон Арден. Найцікавіші цитати Джона Ардена під час семінару у Львові. “Люди, які не здатні сконцентруватися і втримувати увагу впродовж певного часу, більше схильні до шкідливих звичок. Серед цих поганих звичок є також залежності. Тому, що ці люди хочуть швидкого полегшення” “Чому молоді люди такі безстрашні? Коли мені було 22 роки, я подорожував світом. І бував у країнах, у які б зараз точно не поїхав, бо вони дуже небезпечні. Але тоді я думав: нічого страшного! Когось іншого можуть підстрелити, але ж не мене! Або ж коли на війні сержант говорить молодому солдатові: іди і “зніми” того снайпера з гори. Солдат у відповідь — так, і хоче якнайшвидше туди потрапити . А що б ми сказали у зрілому віці? Що це небезпечно! Чому молоді люди такі безстрашні? А все тому, що прифронтальна кора — ділянка мозку, яка відповідає за здоровий глузд та безпеку, формується найпізніше, в середньому до 20-25 років. “ Вирощуйте зерна ( SEEDS) для щасливого та здорового життя! SEEDS (з англійської -зерна).Це абревіатура, кожна з літер якої означає фактор, який безпосередньо впливає на наше психічне здоров`я . S (social connectivity) — міцні соціальні стосунки. Е (exercise) — фізичні вправи щодня , Е (education) — постійне навчання впродовж усього життя, D (diet) – дієта, здорове харчування, S (sleep) – сон. “ “Що робити, щоб не страждати від безсоння? За 12 годин до сну не варто пити кави. А ввечері відмовитися від алкоголю.Забудьте про комп\’ютер чи смартфон перед сном. Адже мозок отримує світлові сигнали від комп\’ютера через сітківку ока. Ці сигнали змушують мозок функціонувати так, немов за вікном день, а не ніч, оскільки світло зменшує вироблення гормону сну – мелатоніну. Спати треба в прохолодному приміщенні. Якщо ви вкриєтесь занадто теплою ковдрою, ви однозначно прокинетеся за 3 години. І безсоння гарантоване. Має бути прохолодно, інакше не вдасться досягти фази глибокого сну. Фізичні навантаження . Вправи чи піша прогулянка за 3-6 годин до сну не тільки зменшать в організмі надлишки кортизолу, так званого гормону стресу. А й створять запас енергії для наступного дня. “ “Через погане харчування (насамперед вживання простих вуглеводів,цукру) мозок перестає належно виконувати свої функції. Знижується здатність ясно мислити й концентруватися.”
Створюємо нові стандарти лікування залежностей
УІПЗ – це перший освітній проект в Україні, мета якого — створити нові стандарти надання допомоги людям із залежностями. Ми вже почали підготовку фахівців у галузі адиктології. Інститут також розробляє програму навчання фахівців, які працюють з учасниками АТО, що мають залежність. Залучаючи найкращих фахівців з України та усього світу, ми проводимо лекції, семінари, воркшопи. Спікерами інституту вже були знаменитий американський нейрофізіолог Джон Арден, відомі австрійські психотерапевти ВольфҐанґ Шімбьок та Штефан Лірш. З 2020 року інститут щомісяця проводитиме відкриті лекції , аби інформувати людей про причини та природу залежностей. Адже ми прагнемо, аби наше суспільство було справді незалежним. Також інститут працює над створенням спеціальної психотерапії залежностей. Адже до цього часу у світі для роботи із залежними використовували різні психотерапевтичні методи: і психоаналіз, і гештальт, і когнітивно-поведінкову терапію. Українське ноу-хау, метод “фіксованої уяви” вже у лютому 2020 її співавтор, професор Олександр Фільц, презентуватиме на конференції ЄАП у Відні.