Борщевська А., С. Кирилюк Нова соціальна реальність стосунків між людьми: виклики та ресурси
Люди – це соціальні твариниМарк АврелійНаше існування починається з одинокогокрику у тривожному очікуванні відповіді.Ірвін ЯломСамотність сьогодні – це не лише наслідок випадкових обставин, але й свідомий вибір мільйонів людей в розвинутих країнах. Це нова соціальна реальність великих міст, відповідальне рішення молодих представників «креативного класу», і літніх людей, що бажають старіти в самотності.Ерік Кляйненберг «Життя соло. Нова соціальна реальність» Анотація. Науковці та спеціалісти сфери психічного здоров’я зазначають, що в останнє десятиліття значно змінився характер людської комунікації. Тенденції трансформації сучасного суспільства відображаються і на контекстах стосунків. Людська взаємозалежність існує на всіх рівнях: громадському, особистому, субатомному. Розвиток емоційної компетентності як один із ресурсів збереженняпотенціалу людської спільноти.Ключові слова: стосунки між людьми, тенденції сучасного суспільства, самотність, «погладжування».Abstract. Mental health scholars and experts say that the nature of human communication has changed significantly in the last decade. Trends in the transformation of modern society are also reflected in the context of relations. Human interdependence exists at all levels: social, personal, subatomic. The development of emotional competence as one of the resources of preserving the potential of the human community.Keywords: relations between people, tendencies of modern society, loneliness, «stroking» Ми живемо усвіті VUCA – volatility (нестабільність), uncertainty (невизначеність),complexity(складність),ambiguity(неоднозначність). Відповідно, реальність, що нас оточує, несе багато тривог і потребує немалих ресурсів для адаптації. У День психічного здоров’я, що відзначався в жовтні 2019 року, у більшості країн світу проходила акція «40 секунд дії» (український слоган МОЗ: «40 секунд можуть врятувати життя»). Ідею акції спонукали наступні серйозні дані: кожні 40 секунд на нашій планеті хтось позбавляє себе життя; за останні 45 років кількість самогубств у всьому світі збільшилася на 60%; у деяких країнах самогубство є однією з трьох основних причин смерті серед людей у віці 15-44 р. і другою за значимістю причиною смерті серед молодих людей від 10 до 24 рр. Означені цифри не враховують спроби самогубств, які відбуваються у 20 разів частіше, ніж завершені самогубства. В Україні торік покінчили життя самогубством 6,5 тисячі людей (дані Центру громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України) [5]. Отже, якщо повернутися до ідеї « 40 секунд дії»,то вона звучала так: «Якщо ви маєте близьку людину у скрутному становищі –поговоріть з нею принаймні 40 секунд. Підтримайте її». Ідея актуальності взаємної підтримки серед людей як ресурсу збереження спонукала нас до дослідження цієї проблематики. Науковці та спеціалісти сфери психічного здоров’я зазначають, що в останнє десятиліття значно змінився характер людської комунікації: вона набула рис незалежності, дистанційованості, ізольованості, самотності та втрати інтимності. Суспільство перестає спілкуватись, а замість того посилає комунікати, нема часу та відчуття потреби проявити зацікавленість щодо іншого. Для узагальненого розуміння різнобічності порушень взаємодій між людьми було введено поняття «синдрому емоційного холоду» (Терещенко Н.М., Кочарян А.С.). Під цим мають на увазі складності встановлення та підтримки стосунків психологічної інтимності. Як писав Еріх Фромм, як не глибоко і пристрасно прагнемо ми любові, все інше ми вважаємо більш важливим: успіх, престиж, гроші, владу. Майже всю нашу енергію ми витрачаємо на те, щоб навчитися досягати цих цілей. І у нас майже не залишається ресурсів на оволодіння мистецтвом стосунків (любові). Самотність життя у великих містах; відсутність значущих контактів на роботі; дистанція, яка розділяє близьких друзів і сім’ї – ці та багато інших аспектів сучасного життя загострюють наш емоційний голод. Ми часто відчуваємо себе втомленими, невпевненими, переживаємо розчарування, неуспішність. У такі моменти ми всі маємо потребу у чиємусь співчутті. «Відчуження – ось доля окремоїлюдини при капіталізмі. Які ж взаємини сучасної людини з її побратимами? Це відносини двох абстракцій, двох живих машин, що використовують один одного. Роботодавець використовує тих, кого наймає на роботу, торговець використовує покупців. У наші дні в людських стосунках рідко знайдеш любов або ненависть. Мабуть, в них переважає чисто зовнішня дружелюбність і ще більш зовнішня порядність, але під цією видимістю приховується відчуженість і байдужість. І чимало тут і прихованої недовіри» [1]. Неможливо розглядати тему людської самотності, уникаючи інших проблем суспільної системи. Гедонізм, тотальна комерціалізація відносин, жадібність і нігілізм – ці елементи суспільства існують досить давно. Але саме в сучасному суспільстві вони доросли до неймовірних розмірів. Ще один значимий контекст сьогодення цифрові технології. Вони дозволяють нам спілкуватися практично з ким завгодно і коли завгодно. Рамки комунікацій стираються, і можливостей для діалогу один з одним стає все більше. Разом з тим, соціолог Лінн Сміт-Ловін провела дослідження і виявила, що число близьких друзів у більшості сучасних людей скоротилося з трьох до двох. У нас сотні «друзів» в соціальних мережах, але справжніх, дійсно близьких, стає все менше. Приблизно один з десяти учасників згаданого дослідження зізнався, що у нього взагалі немає друзів [2]. У червні 2006 року в США було опубліковано дослідження, згідно якого 25% американців зізналися: у них немає близьких друзів або людей, яким вони могли б довірити приватне або висловитися. Це в півтора рази більше, ніж в кінці 20-го століття. За даними британського Червоного Хреста, в країні від самотності страждає кожен сьомий житель країни. А це не менше 9 мільйонів. Для багатьох за еталон щасливого і спокійного життя вважається шведське суспільство. Але самотність у Швеції – одна знайсерйозніших соціальних хвороб. Майже половина сімей у країні – самотні,бездітні дорослі.Вони часто відвідують психологів,але це не дуже кардинально вирішує проблему. Подібна ситуація спостерігається в багатьох розвинених країнах. «Мені потрібно поговорити, а слухати мене нікому. Я не можу говорити зі стінами, вони кричать на мене. Я не можу говорити з дружиною, вона слухає тільки стіни» (Рей Бредбері, 451 градус за Фаренгейтом). Чому ж так відбувається? У нас є суспільство,і ми не перебуваємо в соціальній ізоляції. Проте відчуваємо самотність. На ці питання людству ще доведеться шукати відповіді. Та соціологи вже описують ці тенденції як великий еволюційний експеримент планети Земля. Разом з тим, стосунки – це душевная близькість. У них проявляється внутрішня потреба будь-якої людини у безпечній емоційній прихильності. Так само як, згідно теорії англійського психіатра Джона Боулбі, у дитячій прихильності до матері. Тільки «прихильність у зрілому віці, можливо, більш взаємна і менше потребує фізичноого контакту, але за характером емоційного зв’язку ні чим не відрізняється дитячої.Щодо сили любові,то вона здатна чудесним чином зцілювати рани, які часто завдає нам життя» [3]. І, відповідно, почуття любові здатне на зміцнення нашого зв’язку з рештою світу. Любов і чуйність – це фундамент по- справжньому жалісливого, цивілізованого суспільства.
ДО ПОНЯТТЯ КОНСТРУКТИВНОЇ НАРЦИСТИЧНОЇ РЕГУЛЯЦІЇ
Скорочена версія статті Олександр Фільц – професор, доктор медичних наук, завідувач кафедри психіатрії та психотерапії ФПДО ЛНМУ ім. Данила Галицького, Президент УСП, почесний професор Університету Зигмунда Фройда (Відень, Австрія). Юлія Мединська – доцент, кандидат психологічних наук, супервізор УСП, УКПП, керівник ГО «Львівський психоаналітичний інститут ментального здоров’я». Анотація. Запропоновано розглядати нарцисизм як вроджений потяг, що діє подібно до базових трібів лібідо та деструкції, який парадоксальним чином, будучи скерованим «від» об’єктного світу, забезпечує оприсутнення індивіда у мережі соціальних контактів та загальному культурному просторі. Запропоновано поняття «конструктивної нарцистичної регуляції» та розглянуто особливості названого феномену. ВСТУП Концепти нарцисизму, нарцистичної регуляції, розвитку здатності до підтримки нарцистичного гомеостазу є одними із фундаментальних понять у психоаналізі та загалом у сучасній психотерапії. І хоча сказано та написано на цю тему немало, проте і на нинішній день залишаються малодосліджені аспекти нарцистичної феноменології та динаміки, про які йтиметься у даній статті. Говорячи про конструктивну нарцистичну регуляцію, ми маємо на увазі її результуючий продукт – добре врегульоване відчуття власної гідності. Але оскільки сучасна психоаналітична теорія не оперує поняттями «гідності», «самоповаги», ми звертаємось до терміну нарцисизм, доповнюючи класичне розуміння своїм баченням. Дослідження нарцисизму розпочалося із вивчення його патологічних форм, які негативно впливають на адаптацію, стають етіологічними та патогенетичними чинниками для низки симптомів, що в якості «спільного знаменника» містять у собі переживання пустки, безсенсовності, порожнечі, неспроможності, «малості», фонового сорому, нестачі психічних сил, цінностей та життєвих цілей. Можемо сказати, що патологічні форми нарцисизму виростають на ґрунті серйозної патології вітальності, своєрідної гіповітальності – зниження рівня психічного наснаження внутрішнього життя, що має конкретні вияви на рівні переживань, поведінки і побудови стосунків, та, відповідно, потребує заповнення цього дефіциту різними способами. Нарцисизм, як і кожен феномен у нашій психіці, має і конструктивні, здорові форми. Дана стаття присвячена уточненню та концептуалізації поняття конструктивної нарцистичної регуляції. Ми пропонуємо визначення, згідно з яким конструктивна нарцистична регуляція передбачає таку інтеграцію агресивного та лібідинозного потягів на службі нарцистичного гомеостазу, яка дозволяє людині оприсутнювати себе у світі об’єктних стосунків з відчуттям власного достоїнства, реалізувати імпульси, скеровані на власну Самість, Его та тіло, таким чином, щоб не страждали об’єктні стосунки. Конструктивну нарцистичну регуляцію ми розглядаємо як процес втілення своїх задатків та амбіцій відповідно до власних цінностей, що супроводжується оберіганням об’єктних стосунків та здатністю залишатися в контакті з собою та світом. СТАНОВЛЕННЯ ПОНЯТТЯ «НАРЦИСИЗМ» Перші кроки у висвітленні нарцистичних феноменів та процесів зроблено на ранніх етапах розвитку психоаналізу і, очевидно, ці наближення до концептуалізації нарцисизму розгортаються у теоретичному полі тріб-теорії – фундаментальної складової психоаналітичної теорії як такої. Разом з історичними турбулентностями у розумінні потягів самим З. Фройдом та його послідовниками хиталось і бачення нарцисизму. Незмінним залишається одне: як би ми не розуміли потяги та вісь їхнього дуалізму, вони залишаються «постійно діючою силою», а це означає, що й нарцистичні процеси наснажуються постійно діючими силами, детермінуються постійно присутніми потребами, які неможливо задовольнити раз і назавжди. Як голод, як напруга сексуального потягу, як вроджена деструктивність, так і потреба у задоволенні нарцистичних амбіцій постійно пульсує в околі точки рівноваги. Нарцистична рівновага циклічно відновлюється і втрачається, міняючи конфігурації своїх дериватів від найбільш примітивних (безпосередня насолода від прямого вираження захоплення, близького до «блиску в очах матері», від безоціночного прийняття іншим будь-яких продуктів творчості в широкому розумінні поняття) і до найскладніших (внутрішнє відчуття сповнення власного призначення через реалізацію вроджених здібностей відповідно до автентичної системи цінностей). Першість у відкритті нарцистичних механізмів психічного функціонування належить німецькому психоаналітикові К. Абрахаму, котрий описує «аутоеротичний відхід від світу» при шизофренії у 1908р [1]. З. Фройд далі досліджує феномени нарцизму, розвиваючи свою думку та висвітлюючи нові ідеї в роботах «Три нариси по теорії сексуальності» (1905, але примітка про нарцистичний вибір об’єкта при гомосексуалізмі з’являється щойно в 1910) [13], «Тотем і табу» (1912) [14], «Про нарцизм» (1913/14) [15], «Траур і меланхолія» (1915) [16], Лекція № 26 з циклу лекцій по психоаналізу (1917) [17], «Я і Воно» (1923) [13], «По той бік принципу задоволення» (1920) [13]. На думку Р. Бріттона [3], починаючи від З. Фройда та К. Абрахама, вимальовується дві лінії вивчення та концептуалізації нарцисизму, які на нинішній день розглядають не як взаємовиключні, а як доповнюючі одна одну. У контексті першого підходу нарцисизм розглядається як результат ранньої травматизації і вимушеного повернення лібідо до себе самого. Такий нарцисизм носить захисний характер, дозволяє зберегти доступ до лібідинозних переживань. Цей універсальний механізм інверсії лібідо дійсно дозволяє уникнути контакту із зовнішнім світом – занадто жорстким, холодним, відкидаючим або й жорстоким, насильницьким. Але без адекватного катектування світу об’єктних стосунків психіка не отримує достатньо «будівельних матеріалів», з яких могла би сконструювати себе саму. Це неможлива історія Барона Мюнхгаузена, котрий витягнув себе та свого коня з болота, схопивши себе за волосся. Натомість досвід показує, що особистість з ранньою травматизацією, навіть дуже потужною, не обов’язково матиме симптоматику аутичного спектру в більш дорослому віці. Тоді виходить, що нарцистична особистість мусить мати інші канали чи способи контакту з об’єктним світом. Або інші механізми реалізації нарцистичних потреб, включно з потребою відчувати власну «живість», автентичність, тотожність собі самому, тяглість у часі та просторі, а також «видимість» у дзеркальному відображенні оточуючих. Мусить бути якийсь «запобіжний клапан», котрий не дає людині при зіткненні з травмою повністю зануритися у свій внутрішній світ. Можливо, таким «запобіжним клапаном» є те, що задоволення нарцистичної потреби вимагає партнера та глядача. В такому випадку ми стикаємось з доволі парадоксальною ситуацією: інверсія лібідо на себе, котра теоретично може відбутися без партнера, на практиці вимагає когось, хто спостерігатиме як зовнішня фігура та даватиме свій відгук на те, що відбувається. Інша лінія розвитку концептуалізації нарцисизму за Р. Бріттоном – це нарцисизм деструктивний, який походить із вроджених особливостей дитини, підсилених ранньою травматизацією в стосунках з доглядачами. Якщо вроджений деструктивний потяг немовляти є дуже інтенсивним, заздрість переважає вдячність, то розвивається нарцистична структура, яка відкидає лібідинозний досвід, просто нищить його. Розуміння нарцистичних процесів як заміщення еросу танатосом зі збереженням об’єктних стосунків виглядає більш логічним, адже передбачає збереження психічного контакту із оточуючим світом. Нехай цей контакт є деструктивним, просякнутим страхом, гнівом, заздрістю, але він створює міцні прив’язки особистості, що розвивається, до значимих осіб. Але тоді під питанням стає зміст нарцистичної рівноваги. Якщо йдеться про «блиск в очах матері», про можливість відчувати себе «добрим», «цінним», «спроможним», в оточенні таких самих благодатних об’єктів, то якими ж мізерними є шанси такого самоконструювання у світі «поганих об’єктів»! Перша
IV Міжнародна конференції психотерапії залежності \”Адиктивна поведінка підлітків:що робити? \”
Пропедевтика психіатрії
Навчання – новий набір 2021-2025. Психотерапевт залежності
Форма для заповнення: https://forms.gle/wfCd3GPX2bVJiTheA
Заснування МІЖНАРОДНОЇ АСОЦІАЦІЇ ПСИХОТЕРАПІЇ УЗАЛЕЖНЕНЬ
Шановні колеги!22.05.2021 р. відбулося заснування МІЖНАРОДНОЇ АСОЦІАЦІЇ ПСИХОТЕРАПІЇ УЗАЛЕЖНЕНЬ – INTERNATIONAL ASSOCIATION FOR ADDICTION PSYCHOTHERAPY (IAAP).Урочисте Засідання відбулося у змішаному оф-лайн/он-лайн режимі за участі іноземних фахівців: професора Альфреда Пріца (Відень, Австрія), професора Джона Ардена (Санта Фе, США), професора Яноша Гарматти (Будапешт, Угорщина).Українську сторону представляли д.мед.н., професор Олександр Фільц, д.психол.н., професор Кіра Сєдих, к.психол.н. Ніздрань-Федорович Олександра, Федорець Олександр, Олішевський Олег, Журавська Ірина, к.мед.н., доцент Анжела Кігічак-Борщевська, к.психол.н. Старков Денис, PhD Дмитро Польовий, к.психол.н. Мединська Юлія, Сєдих Сергій, Гребінь Людмила, PhD Михайлів Світлана, к.мед.н. Кирилюк Сергій, к.мед.н. Пришляк Володимир, Сидоренко Ольга.В часі Засідання учасниками зустрічі підписано декларацію \”ADSENS HABENS\”, в якій зафіксовано заснування Міжнародної асоціації психотерапії узалежнень (IAAP), намічено основні цілі та напрямки розвитку асоціації.Удачі нам всім в торуванні цього цікавого та нового Шляху!
Клінічна характеристика залежності від ПАР
Синдром залежності визначається як поєднання фізіологічних, поведінкових і когнітивних явищ, при яких вживання речовини або класу речовин починає займати перше місце в системі цінностей індивідуума. Основною характеристикою синдрому залежності є потреба (іноді непереборна) прийняти психоактивну речовину. Повернення до вживання психоактивних засобів після періоду утримання призводить до більш швидкої появи ознак цього синдрому, ніж у осіб, які раніше не мали синдрому залежності.
Основні особливості адиктивної динаміки
Рівні специфічності. На самому нижньому рівні специфічності можна виявити наступні основні особливості адиктивної динаміки. 1. Наркотики постійно використовуються в якості штучного афективного захисту; вони компульсивно вживаються для позбавлення від емоцій, що переповнюють людину. При використанні наркотиків завжди присутнє фармакологічно підкріплене заперечення і блокування афекту, що передбачає не тільки особливу схильність до цих особистих форм захисту, але і схильність до масивної афективної регресії (Krystal, 1970, 1974, 1977c). При цьому проглядається певний зв\’язок між значущим афектом і віддається обраному наркотику (Wurmser, 1974, 1978). 2. У більшості наркоманів виявляється фобічне ядро, інфантильний невроз, на якому ґрунтується подальша патологія – зазвичай з супутніми страхами (і бажаннями), вбудованими в різні структури, обмеження, зобов\’язання, які супроводжують фізичну і емоційну близькість і будь-які зв\’язки. У нав\’язливих пошуках наркомана, як в дзеркалі, відбивається компульсивне уникнення об\’єктів, характерних для фобічного пацієнта. У той час як фобічне ядро збирає в одному об\’єкті або в одній ситуації все, що представляє для фобічного пацієнта загрозу або небезпеку, буквально переробляючи все його життя під уникнення цього джерела тотальної загрози, наркоман робить прямо протилежне. Весь зміст його життя і прагнень, все те, чого він прагне понад усе на світі і від чого залежить, також зосереджується в одному об\’єкті або одній ситуації (Wurmser, 1980; (Wurmser and Zients, 1982). 3. Там, де є фобії, завжди існують захисні фантазії – персоналізовані фантазійні захисні фігури або знеособлені захисні системи, особливим чином врівноважують існуючі страхи. Такий пошук захисту від фобічного об\’єкту і тривожної ситуації майже неминуче призводить до компульсивної залежності, як тільки знаходиться відповідний фактор – будь то любовний партнер, фетиш, наркотик, система ритуальних дій або психоаналітик. У найбільш типовій ситуації наркотична залежність породжує захисну фантазію, яка найкраще захищає від фобического ядра. \”Захисники\”, від яких у хворого виникає залежність, значно переоцінюються, вони стають \”нарцистичними об\’єктами\”, я-об\’єктами і сприймаються зведеними в крайню ступінь: всемогутній, все¸ дає, усепробачаючий, або, навпаки, все руйнує, все засуджує, все відбирає. 4. Від почуття безпорадності в ситуації, що травмує і від нездатності контролювати переповнюють емоції особистість захищається \”товстою кіркою\” нарцисизму – грандіозністю і самозвеличуванням, презирством і холодністю, а іноді ідеалізацією і підпорядкуванням. Все це часто прикривається поверхневою люб\’язністю, доброзичливою поступливістю і піддатливістю, привабливим шармом \”соціопата\”. 5. Розриваючись між страхом перед засуджунням і приниженням зовнішньою силою і нарцистичними потребами, які мають захисну природу, що йдуть зсередини, особистість набуває разючу нестабільність і ненадійність. Періоди високої інтегрованості і чесності раптово змінюються епізодами безжальної холодності і схильністю до криміналу. Протиріччя може заходити настільки далеко, що ми виявляємо розщеплену або множинну особистість. Цьому відповідає дійсності яскраво виражена розірваність почуття Я і загальна нестійкість. Саме ненадійність адиктивних хворих призводить в лють навколишніх; в той же час вона принижує і вкидає в депресію і самих аддиктів. Спостережувані \”розщеплення Его\” і \”розірваність (відсутність наступності) Его\” не є захистом, а являють собою прояв функціональної невідповідності і суперечностей, що виникли головним чином як наслідок заперечення. 6. Гострі, зі страхом очікувані нарцистичні кризи або реальні розчарування в інших або в собі зазвичай запускають лавину переповнюючих аддикта афектів, підштовхуючи його таким чином до компульсивного використання наркотиків. Наступним рівнем специфічності є вищий рівень абстракції, він стосується природи найбільш часто використовуються захистів. Тут я виділяю три специфічних моменти: при використанні наркотиків завжди присутня фармакологічно підкріплене заперечення і блокування афекту, це спроба втекти від переживань і тим самим відгородитися від небажаної внутрішньої і зовнішньої реальності. При всіх видах важкої психопатології, особливо при захисті від травмуючої реальності і агресії, що йде зсередини , основним захистом є перетворення пасивного в активний, при менш важких формах неврозу таку роль грає витіснення, яке використовується в основному при захисті від тиску лібідо. За допомогою екстерналізації \”все внутрішнє поле битви стає зовнішнім\” (A. Freud, 1965). Екстерналізація є захисною спробою вдатися до зовнішньої дії, для того щоб продовжувати заперечувати наявність внутрішнього конфлікту. Даулинг С. – Психология и лечение зависимого поведения, стор.: 57 – 58. #залежнийрозладособистості #ігровазалежність #інтернетзалежність #ігроманія #залежність #психотерапіязалежності #лікуванняігроманії #лікуваннязалежності #лікуванняігроманії #інститутпсихотерапіїзалежності #реабілітаціязалежних #залежність #психотерапіязалежності #адикція #інститутпсихотерапіїзалежності #технікироботизтягою #наркоманія #формуванняадиктивноїповедінки
Імпульсивність в адикції
Імпульсивність є багатогранний феномен, в основі якого лежить зниження контролю і інтенсивне спонукання до здійснення дій націлених на отримання винагороди. Імпульсивність багато в чому генетично обумовлена і є відносно стабільною динамічною характеристикою індивіда (Niv, Tuvblad, Raine, Wang, Baker, 2012 Verdejo-García, 2007). Під імпульсивними вчинками розуміються форми поведінки (не обов\’язково психопатологічні), що мають багато різних аспектів. Імпульсивними вважаються ті дії, які були погано попередньо обдумані і були здійснені передчасно і поспішно. Ці дії були стрімкими, швидкими та/або надміру ризикованими. Імпульсивна поведінка як така лабільна, спонтанна, неорганізована і здійснюється без уваги до деталей. Імпульсивні вчинки часто ставлять під загрозу безпеку, не відповідають ситуації, що може привести до небажаних наслідків для самого індивіда і для оточуючих його людей. Імпульсивність розглядається як антипод рефлексивності, самоконтролю і терпіння. Імпульсивність передбачає невпорядкованість, невідкладність в проходженні своїм спонуканням, миттєвим примхам і бажанням, прагнення до розрядки і до отримання гострих відчуттів. Імпульсивність може визначатися і як неможливість відкласти бажання «на потім», слабкість поведінкового компонента самоконтролю і нездатність змінити напрямок раніше ініційованої діяльності. Імпульсивність також передбачає інтенцію робити вибір на користь негайного отримання задоволення навіть на шкоду віддаленим вигодам і відстроченим перспективам (Феніхель, 2004, Amlung, Vedelago, Acker, Balodis, MacKillop 2017, Antonelli, Ray, Strafella, 2011, Dalley, Everitt, Robbins, 2011, Niv, Tuvblad, Raine, Wang, Baker, 2012 Verdejo-García, 2007). Незважаючи на наявність явних позитивних кореляцій, встановлення однозначного причинно-наслідкового зв\’язку між імпульсивністю і залежним поведінкою представляє деякі складності. З одного боку імпульсивність часто передує розвитку проблемного вживання алкоголю і зловживання наркотиками. Виражені імпульсивні риси, які простежуються в дітей і підлітків, асоціюються з більш ранніми і інтенсивним вживанням спиртних напоїв, а також з більш раннім віком початку експериментів з нелегальними психоактивними речовинами (ПАР) (Niv, Tuvblad, Raine, Wang, Baker, 2012 Verdejo-García , 2007). Але з іншого боку, саме по собі вживання ПАР також призводить до появи або наростання вираженості імпульсивних реакцій. Призначення психостимуляторів сприяє зменшенню імпульсивності як у експериментальних тварин, так у пацієнтів, які страждають від СДУГ. Ці дані можуть свідчити про те, що ця група препаратів регулює і безпосередньо впливає на нейрональний субстрат, який відповідає за імпульсивність. Той факт, що високі вихідні показники імпульсивності пророкують подальший підвищений ризик початку вживання психостимуляторів, також узгоджується з гіпотезою, що адиктивна поведінка є спробою самолікування, яке, однак, в довгостроковій перспективі може посилити вихідну проблему (Dalley, Everitt, Robbins, 2011). Імпульсивність це складна, багатогранна і не унітарна конструкція, вона може бути вродженою особистісною рисою (схильністю), симптомом розладу (наприклад, СДУГ), а може бути і надбаною характеристикою, що з\’явилася, наприклад, в результаті певних негативних впливів, втручань або травм. Імпульсивність може актуалізуватися внаслідок повторюваних форм поведінки (наприклад, азартних ігор) і через хронічного фармакологічного впливу ПАР на мозок уразливого до цього впливу людини. Традиційно прийнято виділяти моторну імпульсивність і імпульсивність когнітивну (Antoine, Damasio, Damasio, 2000). Моторну імпульсивність можна описувати в термінах расторможення реакцій і швидкості відповіді на який пред\’являється ключовий стимул. Тобто, індивід знаходиться в стані зверхготовності до здійснення тієї чи іншої, як правило, звичної і раніше вже здійснюваної ним діяльності. Ця зверхготовність проявляється в швидкості реакції і зниженні реакції гальмування (Antonelli, Ray, Strafella, 2011). Так, наприклад, патологічний азартний гравець «готовий» до гри, а людина залежна від вживання алкоголю «готова» до випивки. Алкогольна залежність виступає як втрата здатності утримуватися від вживання алкоголю, навіть незважаючи на свідомий намір залишатися тверезим. Індивід може не хотіти пити на свідомому рівні, заперечувати потяг до алкоголю, але при цьому може невідкладно випити, коли йому хто-небудь запропонує спиртне. Він не може сказати «ні» алкоголю, коли бачить спиртні напої, навіть якщо вчора він прийняв свідоме рішення остаточно кинути пити. У цьому контексті імпульсивна поведінка ініціюється через надчутливість до триггеру асоційованого зі спиртним. Під тригерами в клініці наркології розуміються будь-які емоційні стани і/або подієві фактори, які сприяють активації у пацієнтів потягу до ПАР (Автономов, Дегтярьова, 2016). Автономов Д. А., номер журнала 2019, №2 журнал Наркология № 1. 2018, С. 48-53 #залежнийрозладособистості #ігровазалежність #інтернетзалежність #ігроманія #залежність #психотерапіязалежності #лікуванняігроманії #лікуваннязалежності #лікуванняігроманії #інститутпсихотерапіїзалежності #реабілітаціязалежних #залежність #психотерапіязалежності #адикція #інститутпсихотерапіїзалежності #технікироботизтягою #наркоманія #формуванняадиктивноїповедінки
Ігровий світ
Перш ніж описувати особливості психіки гравця, що стали помітними завдяки ігровим світам, варто уточнити зміст основних використовуваних понять. Їх два: «свідомість» і «несвідоме». Складно сказати, що таке свідомість: зараз у психології немає точних критеріїв. Достовірно відомо лише те, що вона частково втрачається уві сні і повністю при непритомності, що вона може бути розширена і звужена, що вона безперервна і дуже рухома. Одним з перших заговорив про неї єпископ Августин Блаженний. Сучасний, менш християнський відтінок надав Декарт. Він визначав свідомість через заперечення. У чому не можна засумніватися? У тому, що я бачу? Ні. Зір часто обманює, кругом повно ілюзій, «не все те золото, що блищить». Може, не можна сумніватися в Бозі? Теж ні: по всій Європі інквізиція воює з людьми, які в неї не вірять. Так в чому ж не можна засумніватися? Тільки в свідомості того, що все це відбувається. Більш точно це формулювання звучить так: \’Я мислю, отже, я існую \”. Багато років слова «свідомість» і «психіка» означали одне й те саме. Потім Лейбніц придумав термін «несвідоме», а психоаналітики вклали в нього сучасний сенс. Несвідоме – частина психіки, яка обслуговує біологічні потреби. Вона працює за «принципом задоволення»: все, що захоче, йому потрібно «тепер і тут». Одна з поширених метафор психіки – величезний темний зал, в якому промінь кишенькового ліхтарика вихоплює то один, то інший кут. Зал – психіка, пляма світла – свідомість. У якихось місцях воно «світить» часто, а десь – ніколи. Свідомість – це «Я», яке вписує біологічні потреби людини («Воно») в закони суспільства. Раніше структура особистості сприймалася психологами як дискретна (Фрейд , Берн), тепер психологи частіше пишуть про безперервність. За сучасними уявленнями, під час неспання рівень свідомого контролю постійно змінюється, людина рідко перебуває як в ясній свідомості, так і в повністю несвідомому стані. Зміст несвідомого часто потрапляє в свідомість у вигляді снів. Психоаналітики називають їх «королівською дорогою в несвідоме». Люди можуть свідомо створювати собі сновидіння: давно існує «фабрика мрій» – Голлівуд. Дум-образні ігри – це точно такі ж сни наяву, але тільки завдяки своїй інтерактивності – набагато сильніші. Людина під час гри часто знаходиться в несвідомому стані. Саме від цього досвідчений гравець і отримує задоволення. Свідомість для гри не потрібна: ефект присутності Дум-образної гри створений з інваріантів, світ гри – з архетипів. Найбільш яскрава ознака несвідомої спрямованості Дум-образних ігор – ставлення до категорії часу. У свідомості воно є: вольовим рішенням людина може відкласти свої плотські потреби «на потім» або привести їх виконання у відповідність з минулим досвідом. У несвідомому і в Дум-образних іграх часу немає. Минуле в грі складно відрізнити від майбутнього: трупи зникають, слідів перестрілки не залишається. Тільки натиснуті кнопки та відсутність чудовиськ дозволяють припустити, що гравець вже був в цьому місці «Рівні». Зовсім поза часом такі різновиди Дум-образної гри, як «Deathmatch» або «Botmatch». У цих віртуальних світах не залишається ніяких слідів минулого перебування гравця. Для гри важливий рахунок: співвідношення кількості «убитих» супротивників і власних «смертей». Час гри як філософська категорія для гравця не існує. Несвідома сутність Дум-образних ігор зафіксована в технічних характеристиках сучасного персонального комп\’ютера. Зараз він забезпечує комфортну гру тільки при незначних змінах карти «Рівня». Коли кілька років тому виникла потреба збільшити якість зображення, гравці змогли оплатити розробку і масове виробництво відеоприскорювачів, чиї мікросхеми не поступаються за складністю процесору «Pentium III» . Потреба у «часовій перспективі» на персональному комп\’ютері не позначилася ніяк, і ознак зміни ситуації поки немає. Що дає людині свідоме занурення в несвідомий стан? Карл Юнг писав, що несвідоме виконує компенсаторну функцію по відношенню до свідомості. Як тільки у свідомій установці людини по відношенню до життя, що є єдністю протилежностей, з\’являється однобічність, несвідома частина психіки цю однобічність компенсує. Наприклад, у будь-якого чоловіка в несвідомому є «внутрішня жінка» – «аніма», у будь-який психічно нормальної жінки – «внутрішній чоловік» – «анімус». Це дозволяє розуміти і передбачати поведінку осіб протилежної статі. Інший приклад: чим більше виражена в свідомості екстраверсія або інтроверсія, тим сильніше протилежна тенденція в несвідомому. Коли людина керується в своєму житті тільки свідомим розумом, її власні компенсаторні механізми починають боротися з нею самою. Психічне здоров\’я, успіх у житті дає рівновагу свідомого і несвідомого. Вони не змішуються, кожен компонент психіки залишається самим собою. Благополучні люди завжди точно знають джерело своїх імпульсів. Недостатня адаптованість до умов, що змінилися змушує багатьох людей частіше пускати в хід логіку і менше прислухатися до передчуттів і власних снів, ніж це необхідно для рівноваги свідомого і несвідомого в їхній психіці. Сучасна людина жертвує психічним здоров\’ям (душевним комфортом) заради миттєвого успіху. Часто її вчинки йдуть формулою «Я це зроблю, хоч мені це і противно». Дуже рідко – «Я це зроблю просто так, тому що я сам цього дуже хочу». Для таких людей Дум-образна гра стала інструментом підтримки душевної рівноваги, схожим на алкоголь, нікотин, ліки і наркотики. Чим більше ірраціональна поведінку у віртуальному світі, тим більш раціонально в реальному. Чим більше «несвідома» людина в Дум-образній грі, тим більше «свідома» в реальному житті: розсудлива, розважлива, меркантильна і передбачувана. Як правило, люди з досить високою душевною культурою (в традиційному християнському західноєвропейському розумінні) Дум-образних ігор не потребують: вони будують своє життя так, що мають адекватне застосування своїм раціональним і ірраціональним душевним поривам в реальному світі. Комп\’ютерні ігри їм не потрібні, як не потрібні здоровій людині ліки, вони виводять їх з рівноваги – тому ці люди вважають Дум-образні ігри злом, що руйнують мізки. Крім такого світорозуміння, існує багато інших. В рамках деяких з них «Deathmatch» може розцінюватися як корисна духовна практика. На заході людина народжується і вмирає один раз, і духовна культура для нього є спосіб заслужити життя в раю. На сході люди без всяких зусиль перероджуються вічно, і для них духовне зростання означає свободу від ланцюга перероджень і можливість померти назавжди. Тому на заході людина прагне стати особистістю, що породжує культ індивідуальності, а на сході людина намагається перестати нею бути – хоча навіть про саме поняття «особистість» в рамках цієї логіки говорити складно: мова, швидше, йдеться про особливості чергового втілення. Мета духовного зростання – згасання свідомості і розчинення особистості. Існує багато різних способів її досягнення. Один з них виник в Китаї, коли туди проник буддизм, і його традиційна концепція змінилася під впливом китайських уявлень про дао – невизначеному початку, що стоїть за всім, що було,