Стаття \”Про травму\” С. Якушик та Ю. Мединська
Проблематика психологічної травматизації на сьогодні набуває все більшого значення і поширення, оскільки виклики сучасного світу створюють несприятливу ситуацію для ментального здоров’я пересічної людини. Пандемія Ковід-19, локальні військові конфлікти і економічна напруженість самі по собі вже є тиском на адаптивні механізми психіки, а похідні обставини, такі як збільшення домашнього насилля під час локдауну, вимушене переселення осіб з територій ведення бойових дій, участь у них або природні катаклізми, викликані змінами клімату, створюють загальний тривожний фон невизначеності, підвищуючи рівень стресу. Вплив вищезгаданих агресивно-стресових чинників призводить до зниження захисних функцій психіки, що сприяє потенційному виникненню розладів психогенного характеру, таких як неврози, соматоформні чи афективні розлади. Феномен психологічної травми тісно пов\’язаний з поняттями стресу, дистресу, травматичної ситуації та психічних механізмів захисту. Психотравмуюча ситуація – це несприятливі обставини, зумовлені впливом природних, соціальних, інформаційних, особистісних та інших чинників на людину, що супроводжуються зростанням психологічного напруження, створенням реальних чи інтерпретаційних загроз безпеці, здоров’ю, життю та порушенням механізмів адаптації психіки особистості. Посібник з діагностики та статистики психічних розладів Американської психіатричної асоціації (DSM-V) визначає травму як експозицію до смерті або загрози життю, серйозного ушкодження, або сексуального насильства в один (чи більше) таких способів: 1) безпосереднє переживання травматичної події (подій); 2) перебування свідком подій, які трапилися з іншими; 3) знання того, що травматична подія (події) трапилися з членами сім’ї чи близьким другом – у випадку смерті чи загрози життю члену сім’ї чи другові, якщо ця подія (події) була насильницькою та непередбачуваною; 4) переживання багаторазової чи надмірної експозиції до нестерпних деталей травматичної події (подій). У відповідь на таку експозицію центральна та вегетативна нервові системи дають бурхливу нейро-ендокринну, моторну та емоційну відповідь. Таку відповідь прийнято вважати стресом – неспецифічною реакцією організму на різкий, неочікуваний та інтенсивний подразних (ПТС), що активує адаптивні механізми людини. Натомість дистрес є таким станом, при якому інтенсивність чи пролонгованість травмуючих ситуацій (інтенсивність чи тривалість експозиції до ПТС) не дозволяють психіці адаптуватися, виснажуючи ментальний і соматичний ресурс, що й лежить в основі формування психологічної травми. Варто зазначити, що більшість людей, стикаючись з разовою стресогенною ситуацією, мають достатньо внутрішнього ресурсу, щоб з часом відновитися і повернутися до звичного повсякденного життя. Тому травматичну ситуацію не варто ототожнювати з поняттям травми, зберігаючи розуміння кореляції між ними. Реактивна відповідь особистості на різні травматичні ситуації варіює у широкому діапазоні клінічної симптоматики. Результати міжнародних досліджень показують, що наслідки психологічної травми можуть проявлятися як посттравматичний стресовий розлад, зловживання алкоголем чи психоактивними речовинами, підвищена тривога, знижена соціалізація та афективні розлади. Зокрема, Д. Бріер та К. Скотт систематизують психогенні наслідки травми наступним чином: І. Порушення, пов’язані з депресією, у тому числі: ускладнена або травматична реакція горя; великий депресивний розлад; психотична депресія. ІІ. Порушення, пов’язані з тривогою, у тому числі: генералізована тривога; панічні атаки; фобійна тривога. ІІІ. Стресові розлади, у тому числі: посттравматичний стресовий розлад (ПТСР); гострий стресовий розлад (ГСР); дисоціація. IV. Соматичні симптоми та пов’язані з ними розлади, у тому числі: розлад із соматичними симптомами; конверсія. V. Психози, у тому числі: короткий психотичний розлад з очевидним стресором (короткий реактивний психоз); шизофренія (примітка: до останнього часу вважалось, що даний розлад не має травматичної етіології, але дослідження свідчать, що до 50% осіб з таким діагнозом мають історію скривдження чи сексуального насильства в дитинстві. Припускається, що «принаймні деякі особи, які зрештою демонструють симптоми шизофренії, мають таку симптоматику через генетичну схильність, котра активується внаслідок стерсового впливу дитячої травми» [ , с.66]. VІ. Розлади, пов’язані з вживанням психоактивних речовин. Названі автори виділяють також групу ускладнених посттравматичних проявів, серед яких є ускладнений ТПСР та пограничний розлад особистості. Війна в Україні актуалізувала проблему медикаментозного та психотерапевтичного лікування наслідків психологічної травми і травматичного досвідому, а також загострила потребу розробки та дослідження комплексного підходу до реабілітації воїнів АТО, волонтерів, журналістів, цивільних громадян, котрі зазнали впливу травмогенних ситуацій та подій. Слід розуміти, що війна є психологічною травмою в усіх зазначених вище чотирьох аспектах, а тому, свого роду «тотальною травмою». Орієнтуючись на ці актуальні потреби, ГО «МІТЄЦ» та ГО «Львівський психоаналітичний інститут ментального здоров’я» реалізували інноваційний мистецько-психотерапевтичний реабілітаційний проект для ветеранів АТО / ООС, колишніх в’язнів «ДНР / ЛНР»/, а також членів їхніх родин «МІТЄЦ. Арт-реабілітаційний простір». Наш проект отримав фінансову підтримку від «Українського культурного фонду». Інтегративний принцип надання психологічної допомоги реалізований нами через поєднання мистецьких практик, яким учасники навчаються у провідних майстрів своєї галузі, та психодинамічно орієнтованої групової терапії. Мистецтво та психотерапія разом складали ядро, що розкривало свій терапевтичний потенціал в ході реалізації проекту. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА Спираючись на біологічні та психічні особливості функціонування особистості, можемо визначити травму як реактивне утворення у психіці індивіда, спричинене інтенсивним, афективно-зарядженим, негативним, особистісно-значущим досвідом, який перевершив ресурсний потенціал ментальних механізмів захисту та мав потужний деструктивний вплив на життя та функціонування людини. Психічні травми є первинними і вторинними. Якщо первинна психотравма формується на основі власного складного досвіду, то вторинна – через символічне проживання досвіду інших значущих людей чи через механізм емоційного зараження у близькому контакті з травмованою людиною. При діагностиці психогенних травматичних впливів різних чинників, що виникають в складних життєвих обставинах, важливо розрізняти непатологічні психоемоційні реакції на стрес і психогенії (психопатологічні стани). При перших характерною є психологічна реакція, адекватна зовнішнім умовам, пряма залежність її інтенсивності та тривалості від стимульних подразників і, як правило, невелика тривалість, поступове згасання та повернення людини до звичного життя. При непатологічних реакціях, як правило, зберігається працездатність, інколи знижена чи часткова, можливість спілкування з оточенням і критичний аналіз своєї поведінки потерпілим від травми. В цілому нормативними психоемоційними реакціями людини, котра опинилася в ситуації, яку інтерпретує як катастрофічну, будуть почуття тривоги, страху, пригніченості, бажання зв’язатися з рідними і близькими, прояснити і оцінити ситуацію тощо. Можуть спостерігатися фізіологічні реакції, такі як задуха, психогенний тремор, ажитація, або навпаки – завмирання чи бажання знайти безпечне місце, звернутися по допомогу, не втрачаючи при цьому критики до обставин. У психологічній літературі такі реакції позначаються як стан стресу, психічної напруженості, афективні реакції тощо. Як свідчить досвід, чим довшим буде вплив травматичної ситуації, тим менше внутрішнього ресурсу залишається для опрацювання цього досвіду і виходу в нормативне функціонування, а перспектива розвитку посттравматичного стресового розладу (ПТСР), навпаки, зростатиме. Дослідження та опитування, які проводяться в Україні та за кордоном, показують, що близько 60-65% людей хоча б раз в житті опинялися в кризовій ситуації, яку можна вважати травмогенною, але більшість змогла впоратися з
Чому позиція нейтральності являється проблематичною в ситуації актуальної травми?
З початком повномасштабної війни, професійний сегмент соціальних мереж, вибухнув пристрасними дискусіями стосовно професійної етики, які переходили в гарячі конфлікти. Серед різних конфліктних тем, які обговорювались, одним з самих гострих – було питання стосовно доречності психотерапевтичної нейтральності в умовах глобальної травматичної ситуації, в якому опинилось наше суспільство. Докори українських психотерапевтів російським та деяким закордонним колегам, стосувались того, що позиція нейтральності в ситуації масштабних насильницьких злочинів з боку загарбників, неможлива та сприймається як толерування злочинів російської влади та військовослужбовців країни агресора. Зворотні докори звучали, як апеляція до наших колег про необхідність піднятись над конфліктом та докладати зусиль для того, щоб зберігати нейтральну позицію, як головну чесноту психотерапевтичної ідентичності. Певний час було бажання написати текст, стосовно того, що професійна ідентичність не позбавляє нас інших ідентифікацій з якими ми себе ототожнюєм, в першу чергу приналежності до роду людського, але такий аргумент, здавався занадто очевидним. Здавалось, що запитання – чому звичні професійні принципи нейтральності, виглядають не зовсім адекватними в час війни, так і залишиться без відповіді. Одне з можливих пояснень, полягало в тому, що психоаналіз – це професія для мирного часу, та під час війни не є допоміжним. Для відповіді саме на ці питання, для мене була важливою стаття Джеффрі Прейгера (2003) \”Запускаючи час: травма, темпоральність та відновлювальні спільноти\”. В цій роботі, автор привертає увагу до трьох важливих аспектів психічної травми. В першу чергу він робить акцент на розладах у сприйняті часу в результаті психічної травми: «Травма – це хвороба пам\’яті, що має характеристику колапсу часу, коли відбувається вторгнення згадок про минуле в сучасне існування…», та надалі: « – нездатність відрізняти минуле від сучасного, – симптоматично для травми, тоді лікування травми потребує відновлення руху часу». Автор пропонує ідею, в якому є рецепт відновити плин часу: «…наявність плину часу залежить від існування суспільства». Саме тому, для відновлення плину часу, вирішальну роль автор відводить «відновлювальному суспільству», де суспільство займає проактивну позицію, що створює умови для суспільногу діалогу між жертвою та агресором, та процесу по визнанню провини. Автор пояснює свою ідею наступним: «Оскільки зберігання пригадування про травмавтичні події, містить в собі також розчарування в оточуючому Світі, через його нездатність забезпечити захист, надалі, за відновлення несе відповідальність зовнішній Світ». Наступна важлива теза повторює ідеї Віннікотта та Кохута про те, що руйнівним являється катастрофічне та неочікуване руйнування ілюзії всемогутності. Для ілюстрації, пропонує цитату Віннікотта(1965): «Травма розбиває вщент фантазію всемогутності». Теза Прейгера – про особливу роль в патогенезі травми суспільства або близького оточення, що дозволило відбутись катастрофі, – надзвичайно важлива. Автор привертає нашу увагу до ролі Третього, яка звичайно залишається в тіні. Прейгер робить свої висновки як самоочевидні, не наводячи аргументації, та досить складно описує необхідні умови для початку такого опрацювання травми, що в результаті дозволяє досягти прогресу. Тому, дозволю собі запропонувати певні власні трактування необхідних умов для відновлення руху часу та розвитку травматичної сцени, опираючись на висновки автора. 1. Зовнішній світ або соціальне суспільство, по замовчуванню, сприймається як Хороший об’єкт, який гарантує безпеку, для того, щоб суб’єкт мав змогу відчувати довіру до процесу життя. 2. В контексті особистої травми батьки, близьке оточення або суспільство в цілому, які мали не допустити травму або захищати, виявились безпорадними або зрадливими. Колапс ролі Третього (Хорошого об’єкту), створює шизо-параноїчну діаду безпорадної жертви та всемогутнього агресора. Нездатність Хорошого об’єкту (Третього) захистити жертву, в шизо-параноїчній реальності травми сприймається як свідомий чи несвідомий спільник агресора. Це катастрофічно руйнує довіру до світу, та до процесу життя взагалі. Окрім катастрофічного руйнування всемогутності суб’єкта на яке вказує автор, створюється диспозиція де агресор захоплює та привласнює собі всемогутність. Але вирішальне значення має те, що позиція Третього, (Рятівника по Карпману), або Хорошого об\’єкта в термінах теорії об\’єктних стосунків, – зазнає колапсу. Безпечні правила зруйновані, агресор не засуджений та набуває ознак демонічної всемогутності та безкарності. Ситуація завмирає та залишатися небезпечною, бо не має перспективи закінчитись – Час зупиняється! 3. Для відновлення руху часу, критично важливо, щоб умовний Третій зайняв проактивну позицію – підтримав жертву та засудив агресора, що створює перспективу відновлення безпечних правил, або в містичному контексті – повернення Бога який підтримує Порядок. Саме таку роль автор надає «відновлювальному суспільству». 4. Психотерапевт, як представник від суспільства сприймається як умовний Третій (потенційно Хороший об’єкт), який має засвідчити, що Правила були порушені, але їх не відмінено. Для пацієнта, що зазнав травми, важливо визнання несправедливості того, що сталось, засудження агресора та відчуття солідарності з боку психотерапевта, що створює перспективу розвитку депресивної позиції та поновлення плину життя. Нейтральна позиція психотерапевта при роботі з травматичними переживаннями, буде сприйматись як слабкість та толерування агресора. Деяка додаткова аргументація з цього приводу: – спільноти, які зазнали глобальних травм, таких як репресії, геноцид, – наполегливо вимагають від зовнішнього світу визнання своєї соціальної травми та засудження агресора. В багатьох країнах, які мають досвід геноциду, його заперечення, вважається кримінальним злочином; – криміналісти з власного досвіду добре знають, що людині, яка пережила насильство, критично важливо допомогти подолати страх та свідчити проти агресора, щоб досягти його покарання, без чого неможливо відновлення відчуття безпеки; – болісна реакція української професійної спільноти в ситуації, коли російські або закордонні колеги апелюють до професійної нейтральності, сприймають таку позицію як толерування агресора, що як раз демонструє недоречність позиції нейтральності в ситуації травми; – люди, що зазнали психічної травми, алергічно реагують на безтурботних людей, які поводяться наче нічого не відбувається, та схильні приписувати їм вороже ставлення. Пропоную для обговорення власний висновок: нейтральна позиція в роботі з психічною травмою, не тільки неадекватна з етичних принципів, але й ускладнює досягнення терапевтичного результату з теоретичних міркувань. Нейтральна позиція, створює ризики тривалої стагнації через проекцію на аналітика в перенесенні слабкого Третього, якому неможливо довіряти, який сприймається або безпорадним, або спільником агресора. *Можливо, замість нейтральної позиції, більш доречною в ситуації роботи з психічною травмою, є позиція психотерапевта в позиції свідка, яка застосовується в реляційному психоаналізі. Автор: О. Федорець
Кіра Седих \”Ритуал як частина реабілітаційного процесу у психотерапії залежності\”
Під час Ритуалів ініціації в традиційних суспільствах спеціально створювалися умови, під час яких неофіти переживали фізичні та моральні страждання. Виникає питання: для чого? Сучасні нейробіологічні дослідження відкрили, що функція страждання – руйнування існуючої нейрональної структури [8]. На психічному рівні це означає розрив попередніх кліше і шаблонів як в сфері когніцій, так і в сфері поведінки. Отже, страждання створюють підґрунтя для інтенсивного Научіння (на нейробіологічному рівні утворюються нові аксони, нові нейрональні зв’язки і шляхи [8], а також отілеснюють переживання. Символи ритуалу мають синтезуючий характер, що об’єднує у собі різнорідні та логічно несумісні ідеї. Існують три способи символічної референції: 1) явний сенс, що відноситься експліцитно цілям ритуалу і повністю усвідомлюваний виконавцями; 2) латентний зміст, що знаходиться на межі свідомості суб\’єкта, але здатний бути повністю усвідомленим; 3) прихований сенс, повністю несвідомий і відноситься до базового (інфантильного) досвіду, спільного для всіх людських істот (В. Тернер) [10]. Як ми вже зазначали вище, кора головного мозку у людини формується до 25-30 років. Хімічний агент блокує як розвиток КГМ, так і функціонування тих відділів кори, які відповідають за логічну регуляцію поведінки. В період реабілітації відсутність хімічного агенту надає можливість відновити розвиток певних коркових частин, відбувається інтенсивна розбудова нових зв’язків в КГМ (научіння через страждання) це дозволяє актуалізувати процеси усвідомлення, рефлексії своєї поведінки та формування пропущеного в онтогенезі цих пацієнтів етапу моральних суджень. В процесі нормального розвитку особистості у дорослих моральні судження стають більш «витонченими» та складними. Цього не відбулося у осіб із хімічними залежностями, які стали узалежненими в підлітковому та юнацькому віці. Перехід на новий рівень моралі відбувається під час реабілітації. Дослідження етологів висвітлили існування зачатків моральних суджень вже у приматів і довели контекстуальну залежність моралі від внутрішньогрупової просоціальності, – Грін « наш моральний мозок постійно розвилася аби сприяти розповсюдженню генів»[6;16]. Це пояснює інстинктивно психологічну детермінацію в інтеріоризації індивідом цінностей референтної для нього групи. В нашому контексті, хімічно залежні привласнюють цінності наркоманічної (алкогольної) субкультури, а на етапі реабілітації засвоюють групові норми моралі тверезої поведінки, які обговорюються на заняттях програми 12 кроків. Доказом циркулярних зв’язків між ФУ та отілесненням може слугувати гіпотеза соматичних маркерів Домасіо: «коли особа приймає рішення, то вона уявляє не тільки образи майбутнього «Експерименту», але і їх чуттєве супроводження: «якщо це відбудеться як я буду себе почувати?». Людина відчуває як ці почуття будуть відчуватися (це механізм так званого стратегічного консеквенціалізму з далекою перспективою, при цьому включаються різні відділи головного мозку: міндаліна, островок, вмПФК, длПФК , і вони діють як ансамбль) [15;17]. Таким чином, створюється певний малюнок переживання, який корелює з певною конфігурацією задіяних нейронів і через Отілеснення або ФУ відбувається активація частин кори, які пов’язані з певним досвідом. Підкріплення цієї поведінки відбувається завдяки такому нейротрансміттеру як серотонін та гормону оксітоцин. Довіра до Своїх, недовіра до Чужих – є одним з універсальних біологічних законів просоціальної групової поведінки, що характерно не тільки для людей, але й для приматів[8]. Довіра є базовим фактором для сприймання норм субкультури тверезості. Тому особливо важливу роль відіграють колишні залежні в програмі реабілітації. «Тверезий алкоголік, який встав на шлях одужання та озброєний знаннями про себе, може, як правило, завоювати повну довіру іншого алкоголіка за якісь години. І поки таке взаєморозуміння не досягнуто, небагато чого можна домогтися» [1]. Довірливе, емпатичне спілкування породжує прив’язаність (завдяки викиду окситоцину виникає отілеснення цього емоційного переживання), формується почуття спільноти, тобто «Чужі» стають «Своїми». Висновки. Отже, об’єкт залежності (хімічний агент, як адаптоген надшвидкої дії) стає перехідним об’єктом спілкування, символом стосунку і всієї субкультури, де ритуали окреслюють її границі. В Програмі 12 кроків виявлені необхідні ознаки ритуалу ініціації (переходу): процес реабілітації проводить особу шляхом «від хаосу лимінальності до порядку – нової структури особистості».
К. Седих, О. Фільц, С.Михайлів \” Фіксована уява\”
Нами (О.Фільц, К.Седих, С.Михайлів, 2018р.) сформульовано гіпотезу щодо важливої ролі у формуванні адиктивної поведінки відіграє специфічний психологічний феномен, означений нами як фіксована уява. В уяві гіпертрофується певна частина дійсності і добудовується у фантазії, завдяки чому створюється емоційно насичена картинка (образ). Цей образ ми назвали фіксованою уявою. Створюється специфічна «амальгама» – сплав емоції і образу, який набирає самостійного надцінного значення. При цьому розвивається надцінне емоційне ставлення і, врешті решт, формується надцінна ідея щодо об’єкта адикції. Взаємодія емоції і образу розвивається по спіралі і поступово зумовлює фіксацію уявного образу. Створюється специфічна «амальгама» – сплав емоції і образу, який набирає самостійного надцінного значення[12]. Коли система адикції вже сформована, то тригером для її активізації слугує об’єкт залежності (хімічний агент). Розмірковуючи над комунікацією процесів уяви та емоцій, треба зазначити наявність циркулярного зв’язку між ними. Так образи уяви завжди мають емоційне забарвлення, натомість, всяке почуття, всяка емоція прагне оформитись у певні образи, що відповідають цьому почуттю. Навіть коли вони не стосуються безпосередньо чи особисто до життєвої ситуації особи, то і тоді вони виразно переживаються нею як позитивні або негативні. Існують суттєві вікові відмінності у взаємодії між уявою та емоціями. Особа людини формується через мрії, «мами навчають дітей тому, про що «варто мріяти»[17]. Механізм утворення образу уяви у дитини відбувається по колу: образ породжує емоцію, а емоція – образ, який знову породжує і підсилює ту ж емоцію [17]. Провідна емоція – задоволення підбирає окремі елементи дійсності й комбінує їх у такий зв’язок, який обумовлений зсередини вже цим настроєм, а не ззовні, логікою самих цих образів. Така комбінаторика притаманна сновидінням і мріям. Фантазія, керована таким емоційним фактором – найбільш суб\’єктивний, найбільш внутрішній вид уяви. Поступово формується фіксований конструкт, де задіяні різні когнітивні процеси, і цей конструкт завдяки фіксованості та надцінності [5]починає виконувати РЕГУЛЯТИВНУ функцію, яка регулює емоційні стани та керує сприйманням, спогадами й ін.; а також формує внутрішній план дій; планування і програмування життя. Тут, під регулятивною функцією ми розуміємо специфічне «накладання зобов’язань», яке є неухильним наслідком інтерналізації (визнання та засвоєння) будь якої ідеї. Отже, нами описана циркулярна модель формування системи узалежнення: ФІКСОВАНА УЯВА – АПРОБАЦІЯ В РЕАЛЬНИХ ДІЯХ – ОТІЛЕСНЕННЯ ЗАДОВОЛЕННЯ -– ПОВЕДІНКОВИЙ РИТУАЛ, ЯК ФІКСОВАНА ПОВЕДІНКА ДЛЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ЗАДОВОЛЕННЯ ПОТРЕБ ФІКСОВАНОЇ УЯВИ – НАДЦІННА ІДЕЯ ЯК ПЛАНУВАННЯ ПОВЕДІНКИ Отже, образи ФУ, що підтримують залежну поведінку згруповані нами в 3 групи: Образи про почуття ейфорії і «я- крутий» ; образи «мене всі покинули» поєднані із почуттями : жалості до себе, сором, вина, тривога, самотність, страх втрати. Предмети обстановки, пов’язані із вживанням – крісло, фольга і трубочка, «бульбулятор»; кімната, де вживають Картинки конфліктів з близькими родичами; образи людей з компанії по вживанню; музика; хвороби і проблеми Образи ФУ, які підтримують тверезий спосіб життя (утримання від вживання) Образи про фізичний біль; образ власного тіла після вживання Образи про свою поведінку, які викликають сором; Образи труни, власного похорону із страхом померти; Образ себе успішного (якісь атрибути успіху, предмети, наприклад – автомобіль) Щасливо-усміхнені обличчя сімї Образ Бога; Образ катастрофи. Отже, передбачувана нами сутність образів фіксованої уяви як «амальгами» когнітивно-афективних утворень знайшла своє підтвердження у результатах дослідження. Висновки. 1. Таким чином, нами описана циркулярна модель формування системи узалежнення: ФІКСОВАНА УЯВА – АПРОБАЦІЯ В РЕАЛЬНИХ ДІЯХ – ОТІЛЕСНЕННЯ ЗАДОВОЛЕННЯ -– ПОВЕДІНКОВИЙ РИТУАЛ, ЯК ФІКСОВАНА ПОВЕДІНКА ДЛЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ЗАДОВОЛЕННЯ ПОТРЕБ ФІКСОВАНОЇ УЯВИ – НАДЦІННА ІДЕЯ ЯК ПЛАНУВАННЯ ПОВЕДІНКИ. У формуванні нової Тверезої ідентичності у залежних важливу роль відіграє феномен фіксованої уяви через механізм утворення кататимно-імагінітивного образу «тверезої успішності». Фіксована уява при цьому виступає центром комунікації між іншими психічними процесами: емоціями, пам’яттю, мотивацією та мисленням; утворюється новий сталий конструкт «Я – тверезий», який бере на себе регулятивну функцію поведінки, замість конструкту «Я – залежний».
Проєкт \”Бібліотека УІПУ\”
Дорогі друзі! Як казав Т. Фуллер «Якщо ви володієте своїм знанням, дайте іншим запалити від нього свої світильники». Саме тому ми ділимося з Вами новиною про створення чудового проєкту – Бібліотеки УІПУ, де буде зібрано безліч посібників та монографій, статей та просто навчальних матеріалів на тему узалежнень і не тільки. З допомогою цієї Бібліотеки Ви зможете розширити свої знання у різних галузях терапії, ознайомитися з різними методами та техніками роботи, знайти цікаві та актуальні дослідження та багато всього іншого. Розвиваймося разом з УІПУ. Посилання для приєднання: https://www.facebook.com/groups/1471598753284034/?ref=share
Викладач Українського Інституту Психотерапії Узалежнень С. Кирилюк взяв участь у міжрелігійній реабілітаційний програмі «РеСтарт»
Міжрелігійна реабілітаційна програма «РеСтарт» проходила у Львові з 1 по 4 червня. Організаторами проєкту у межах міжрелігійної програми «Діалог» імені Владики Василя Лостена були Центр міжрелігійного діалогу «Лібертас» , Центр міжрелігійного порозуміння (США), Центр Івана Павла ІІ (Ватикан) та Інститут релігії і суспільства УКУ. Участь у програмі «РеСтарт» взяли такі відомі діячі як: єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ Володимир Груца, президент Інституту релігії та суспільства УКУ, дисидент, громадський діяч Мирослав Маринович, директор Інституту історії Церкви УКУ, проректор із зовнішніх зв’язків УКУ Олег Турій, методистка неформальної єврейської освіти, керівниця музею «Слідами галицьких євреїв» Ольга Лідовська, імам Ісламського культурного центру імені Мухаммада Асада Мурат Сулейманов, співачка, письменниця, художниця, журналістка, телеведуча Анжеліка Рудницька. Крім того, до програми долучився релігієзнавець, докторант Тілбурсзького університету (Нідерланди) Роман Назаренко. На запрошення організаторів участь у програмі взяв доцент кафедри психіатрії та психотерапії ФПДО Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, викладач УІПУ, керівник Консультативного центру Кризових станів, психосоматичних розладів та депресій при Львівсько-Сокальській єпархії ПЦУ о. д-р Сергій Кирилюк. Він чудово виступив перед публікою із доповіддю на тему: «Діалог як терапія під час війни». У наступні дні проєкту викладач нашого університету проводив психотерапевтичні групи для українців, які були змушені покинути свої домівки, внаслідок війни. Зустрічі увінчались успіхом: кожен учасник групи отримав необхідну йому підтримку, знайшов ресурс для руху вперед та покращив свою резильєнтність – здатність справлятися зі складними життєвими обставинами. Протягом всієї тривалості проєкту учасники встигли поговорити про основні виклики, що спіткали людину у цей складний час війни, про існуючі проблеми духовної терапії та її фокусу на християнство, юдаїзм та іслам; роль релігії на майданах; питання парадигми українського мислення; богослов’я та антропології Майдану тощо. Згідно інформації кафедри психіатрії і психотерапії ФПДО
ЗВЕРНЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ СПІЛКИ ПСИХОТЕРАПЕВТІВ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНОЇ СПІЛЬНОТИ/APPEAL OF THE UKRAINIAN UMBRELLA ASSOCIATION OF PSYCHOTHERAPISTS
Європейська асоціація психотерапії Ювілейний конгрес, присвячений 30-ти річчю ЄАП Вчора, 12 березня 2022 на відкритті конгресу Олександр Фільц та Олександр Мироненко зачитали меморандум. ЗВЕРНЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ СПІЛКИ ПСИХОТЕРАПЕВТІВ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНОЇ СПІЛЬНОТИ (анг.мовою) ЗВЕРНЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ СПІЛКИ ПСИХОТЕРАПЕВТІВ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНОЇ СПІЛЬНОТИ Війна знищує гуманістичні цінності та руйнує середовище, в якому може існувати психотерапія. Війна потребує визначення позицій і точних дефініцій, що саме є беззаперечним Злом. Толерантність до Зла є Злом. Не визнання Зла є Злом. Зло породжує Зло та руйнує наш світ. Росія напала на Україну в 2014 році. Тоді ми починали з питання «ЧИЙ КРИМ?» і чули у відповідь: «Не все так однозначно». Зараз, коли російські війська руйнують наші міста і села, вбивають дітей і старих, стріляють по лікарнях, школах та гуманітарних коридорах, ми питаємо європейську психотерапевтичну спільноту «ДЕ МЕЖА ВАШОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ?». Ми, Українська спілка психотерапевтів, найбільша професійна спільнота в Україні, одна з найбільших національних організацій в ЄАП, заявляємо: Ми вітаємо європейські організації, які змогли зробити вибір на користь етики і свободи та засудили ганебну тоталітарну політику Путіна, наслідком якої є агресивна війна Росії проти України. Ми висловлюємо щиру підтримку російським колегам, які публічно засуджують Росію в її війні проти України і заявили про свою позицію, ризикуючи власним благополуччям. Ми вітаємо і гаряче підтримуємо європейські асоціації, які послідовні в своїх заявах та діях і виключили зі своїх лав російські організації, які підтримують путінський режим. Ми вимагаємо від ЄАП чіткого однозначного та категоричного засудження тоталітарної політики Путіна, наслідком якої є агресивна війна Росії проти України та виключення ОППЛ, якщо вона публічно не засудить путінський режим і його війну. Ми відкрито і публічно оголосили свої позиції. Наразі ми припиняємо свою участь у заходах ЄАП, зокрема, в Ювілейному Конгресі, до того часу, поки не отримаємо прямі офіційні відповіді. Ми впевнені, що світ, в якому може існувати психотерапія, залежить від кожного з нас та наших вчинків! Згідно рішення ЄАП, Росію (ОППЛ) позбавили права голосу під час голосування і засідань. Секретаріат активно працює. Наступного тижня буде проведено чергове засідання, опісля опишемо детально стан справ на сьогодні.
Звернення до правління ЄАП, Національних та Акредитаційних організацій ЄАП, Етичної комісії ЄАП щодо позиції ЄАП стосовно агресивної війни Росії проти України/Appeal to the EAP Board
Звернення до правління ЄАП, Національних та Акредитаційних організацій ЄАП, Етичної комісії ЄАП щодо позиції ЄАП стосовно агресивної війни Росії проти України Звернення до правління ЄАП (анг.мовою) Шановні члени правління, шановні представники Національних та Акредитаційних організацій, Етична комісія ЄАП! Українська спілка психотерапевтів (УСП) висловлює щире обурення діями Правління ЄАП і Президента ЄАП пані Патріції Хант та вимагає оприлюднення цього листа на сайті ЄАП. На сайті Загальноросійської Професійної Психотерапевтичної Ліги (ОППЛ) 4.03.2022 року було розміщено звернення за підписом Президента ЄАП. URL:https://oppl.ru/novosti/priglashenie-rossiyskim-psihoterapevtam-k-uchastiyu.html?fbclid=IwAR3CWONh6hpEY1AeAwIC22YhMasPnj7-p7Vo9DQATJD8ypaNq5x73cpcHSc (дата звернення 4.03.2022, див. скрін. шот у вкладенні) В опублікованому на сайті ОППЛ зверненні пані Патріція Хант висловлює турботу і підтримку російським психотерапевтам з приводу фінансової кризи в Росії та пропонує безоплатну участь у Конгресі ЄАП, що порушує стратегію міжнародних фінансових санкцій по відношенню до Росії. У телефонній розмові 04.03.2022 р. з Президентом УСП паном Олександром Фільцом пані Патріція Хант підтвердила факт листа англійською мовою, відправленого нею на адресу Секретаріату ОППЛ. З її слів, мотивацією запросити на Конгрес ЄАП російських психотерапевтів без оплати, була впевненість, що вони потерпають від політики Владіміра Путіна та щиро її засуджують. 05.03.2022 звернення було видалено з сайту ОППЛ. За рішенням позачергового засідання 05.03.2022 з цього приводу, Секретаріат УСП звернувся до Правління ЄАП (Executive committee of EAP) з офіційним листом (див. на сайті УСП). Отримана 7.03.2022 відповідь показує, що Президент ЄАП ігнорує всі наші вимоги, щодо надання офіційних роз’яснень і оприлюднення звернення та відповіді на нього на сайті ЄАП. А пропозиція безоплатної участі в Конгресі ЄАП українських психотерапевтів та пропозиція 50% знижки російським психотерапевтам є не тільки принизливою, а яскраво демонструє, що пані Патрісія Хант не розуміє процеси, що відбуваються в ЄАП, та загальну політичну ситуацію в Європі. УСП наполягає на детальному розгляді даного інциденту і звертається до Правління та Національних і Акредитаційних організацій, в тому числі до Етичної комісії ЄАП, з вимогою надати адекватну оцінку позиції та діям Президента ЄАП. Ми вбачаємо порушення справедливості та етики в наступному: ЄАП станом на 7.03.2022р. не висловила офіційної позиції щодо тоталітарного путінського режиму і його варварської війни проти України. Судження пані Патрісії Хант не грунтуються на оприлюдненій офіційній позиції ОППЛ щодо засудження війни Росії з Україною. Послуговуючись інформаційними технологіями гібридної війни, представники ОППЛ сфальсифікували суть листа Президента ЄАП, який був викладений ОППЛ на своєму сайті як офіційна пропозиція ЄАП, а саме: вилучили з нього тези про потерпання від політики Путіна та опозицію до його режиму, що докорінно змінило зміст листа. Наші зауваження з цього приводу правління ЄАП проігнорувало. Беручи до уваги вищезазначене, Українська спілка психотерапевтів ВИМАГАЄ від Європейської асоціації психотерапевтів: Отримати та оприлюднити офіційну позицію ОППЛ з приводу російської агресивної війни проти України. Припинити членство ОППЛ в ЄАП до оголошення ними своєї офіційної позиції. Відставки Президента ЄАП пані Патрісії Хант. До отримання офіційної відповіді на ці питання, ми відмовляємося від участі в будь-яких публічних заходах, в тому числі, у Конгресі ЄАП, а також повідомляємо, що приватна участь українських громадян у зазначених заходах не може розглядатися як офіційна позиція УСП. УСП не має наміру виходити зі складу ЄАП, але бачить своїм завданням повернення ЄАП до високих етичних стандартів. Також нагадуємо, що Президент УСП пан Олександр Фільц є одним із співзасновників ЄАП у 1991 році, а Українська спілка психотерапевтів, як загальна національна організація, є дійсним членом ЄАП від 1996 року та однією з найбільших національних організацій в Європі. УСП пропагує і підтримує професійні, освітні та етичні стандарти ЄАП у власній роботі, а також активно сприяє сертифікації українських спеціалістів. Ми переконані, що УСП має всі підстави розраховувати на адекватне ставлення та відповідну повагу ЄАП.
Персональне Звернення О. Фільца до всіх членів ЄАП, до борду ЄАП, до правління ЄАП та президента ЄАП
До всіх членів ЄАП До борду ЄАП До правління ЄАП До Президента ЄАП Персональне Звернення Шановні всі. В ім’я свободи, гідності та справедливості, я, Фільц Олександр, Українець, Президент Української спілки психотерапевтів (УСП), Президент ЄАП у 2005 – 2007 рр., професор, завідувач кафедри психіатрії та психотерапії Львівського національного університету, почесний професор Університету Зиґмунда Фройда (Відень) та Угорської психіатричної асоціації, член наукової комісії Міжнародного товариства Зиґмунда Фройда, звертаюсь до вас усіх з наступним: В час жахливої загарбницької та терористичної війни, розв’язаної Путіном та урядом РФ проти моєї країни і спрямованої на відвертий, огидний геноцид народу України та знищення її державності, вважаю не лише неможливим, але й глибинно аморальним брати участь у будь-яких заходах, запланованих ЄАП у ці дні при збереженні членства росіян у складі ЄАП! Як один з небагатьох, а може і останній член ЄАП, котрий брав участь у Першому установчому конґресі ЄАП (Будапешт, 1992 рік), вважаю також своїм і моральним, і громадянським, і професійним обов’язкам подбати про збереження репутації професійної організації, до створення та розвитку якої УСП, я особисто та усі мої українські колеги доклали чимало зусиль. Вважаю, що збереження репутації та навіть саме існування ЄАП залежить від вашої спроможності прийняти гідну позицію – припинити будь-які стосунки з російськими психотерапевтами та виключити Російську ППЛ зі складу ЄАП. Хочу наголосити, що на даний час мені не відома жодна міжнародна чи європейська організація, яка продовжує стосунки з росіянами. Крім ЄАП!!! З усією відповідальністю стверджую, що Україна, моя країна і всі без винятку громадяни моєї країни, боремося і віддаємо свої життя та свої сили задля того, аби ви усі, хто не зазнав підступної жорстокості та злочинного знущання з боку російського агресора, мали можливість “святкувати” 30-річний ювілей ЄАП у безпеці. І ми розуміємо, що сьогодні цю можливість даємо усім вам ми – українці! Але ми хочемо, щоб і Ви усі – наші колеги – мали мужність показати свою громадянську позицію: справжніх спадкоємців дійсних гуманістичних цінностей, які – у цей вирішальний цивілізаційний час – важать несказаканно значно більше, ніж прагматичні, матеріальні, утилітарні чи приватні інтереси. Показати не у приватних розмовах, не у листах “підтримки”, а у конкретному вчинку. Усі свої наступні кроки у стосунках з ЄАП, а також активності, пов’язані з моїми функціями Президента УСП, буду розглядати в залежності від вашого рішення, яке, як я сподіваюся, ви зумієте прийняти гідно і з усвідомленою турботою про репутацію та долю ЄАП. Наразі ще ваш, Олександр Фільц, Україна.
Звернення до правління Європейської Асоціації Психотерапевтів (ЄАП)
УСП на позачерговому засіданні Секретаріату звернулася до ЄАП з наступним листом. Протягом доби ми очікуємо відповіді. Наступне засідання Секретаріату УСП відбудеться 7.03.2022, де буде дана оцінка отриманій відповіді і зроблені наступні кроки, про що будемо інформувати. Слава Україні!