К. Седих “Ритуал як частина реабілітаційного процесу у психотерапії залежності”
Під час Ритуалів ініціації в традиційних суспільствах спеціально створювалися умови, під час яких неофіти переживали фізичні та моральні страждання. Виникає питання: для чого? Сучасні нейробіологічні дослідження відкрили, що функція страждання – руйнування існуючої нейрональної структури [8]. На психічному рівні це означає розрив попередніх кліше і шаблонів як в сфері когніцій, так і в сфері поведінки. Отже, страждання створюють підґрунтя для інтенсивного Научіння (на нейробіологічному рівні утворюються нові аксони, нові нейрональні зв’язки і шляхи [8], а також отілеснюють переживання. Символи ритуалу мають синтезуючий характер, що об’єднує у собі різнорідні та логічно несумісні ідеї. Існують три способи символічної референції: 1) явний сенс, що відноситься експліцитно цілям ритуалу і повністю усвідомлюваний виконавцями; 2) латентний зміст, що знаходиться на межі свідомості суб\’єкта, але здатний бути повністю усвідомленим; 3) прихований сенс, повністю несвідомий і відноситься до базового (інфантильного) досвіду, спільного для всіх людських істот (В. Тернер) [10]. Як ми вже зазначали вище, кора головного мозку у людини формується до 25-30 років. Хімічний агент блокує як розвиток КГМ, так і функціонування тих відділів кори, які відповідають за логічну регуляцію поведінки. В період реабілітації відсутність хімічного агенту надає можливість відновити розвиток певних коркових частин, відбувається інтенсивна розбудова нових зв’язків в КГМ (научіння через страждання) це дозволяє актуалізувати процеси усвідомлення, рефлексії своєї поведінки та формування пропущеного в онтогенезі цих пацієнтів етапу моральних суджень. В процесі нормального розвитку особистості у дорослих моральні судження стають більш «витонченими» та складними. Цього не відбулося у осіб із хімічними залежностями, які стали узалежненими в підлітковому та юнацькому віці. Перехід на новий рівень моралі відбувається під час реабілітації. Дослідження етологів висвітлили існування зачатків моральних суджень вже у приматів і довели контекстуальну залежність моралі від внутрішньогрупової просоціальності, – Грін « наш моральний мозок постійно розвилася аби сприяти розповсюдженню генів»[6;16]. Це пояснює інстинктивно психологічну детермінацію в інтеріоризації індивідом цінностей референтної для нього групи. В нашому контексті, хімічно залежні привласнюють цінності наркоманічної (алкогольної) субкультури, а на етапі реабілітації засвоюють групові норми моралі тверезої поведінки, які обговорюються на заняттях програми 12 кроків. Доказом циркулярних зв’язків між ФУ та отілесненням може слугувати гіпотеза соматичних маркерів Домасіо: «коли особа приймає рішення, то вона уявляє не тільки образи майбутнього «Експерименту», але і їх чуттєве супроводження: «якщо це відбудеться як я буду себе почувати?». Людина відчуває як ці почуття будуть відчуватися (це механізм так званого стратегічного консеквенціалізму з далекою перспективою, при цьому включаються різні відділи головного мозку: міндаліна, островок, вмПФК, длПФК , і вони діють як ансамбль) [15;17]. Таким чином, створюється певний малюнок переживання, який корелює з певною конфігурацією задіяних нейронів і через Отілеснення або ФУ відбувається активація частин кори, які пов’язані з певним досвідом. Підкріплення цієї поведінки відбувається завдяки такому нейротрансміттеру як серотонін та гормону оксітоцин. Довіра до Своїх, недовіра до Чужих – є одним з універсальних біологічних законів просоціальної групової поведінки, що характерно не тільки для людей, але й для приматів[8]. Довіра є базовим фактором для сприймання норм субкультури тверезості. Тому особливо важливу роль відіграють колишні залежні в програмі реабілітації. «Тверезий алкоголік, який встав на шлях одужання та озброєний знаннями про себе, може, як правило, завоювати повну довіру іншого алкоголіка за якісь години. І поки таке взаєморозуміння не досягнуто, небагато чого можна домогтися» [1]. Довірливе, емпатичне спілкування породжує прив’язаність (завдяки викиду окситоцину виникає отілеснення цього емоційного переживання), формується почуття спільноти, тобто «Чужі» стають «Своїми». Висновки. Отже, об’єкт залежності (хімічний агент, як адаптоген надшвидкої дії) стає перехідним об’єктом спілкування, символом стосунку і всієї субкультури, де ритуали окреслюють її границі. В Програмі 12 кроків виявлені необхідні ознаки ритуалу ініціації (переходу): процес реабілітації проводить особу шляхом «від хаосу лимінальності до порядку – нової структури особистості».
Від цифрових аборигенів до мешканців змішаної реальності
Від цифрових аборигенів до мешканців змішаної реальності: між ізоляцією та гармонією Сучасна людина живе одразу у двох світах — реальному й цифровому. Ця змішана реальність формує новий тип ідентичності, що постійно адаптується до стрімких змін. Дослідження Анжели Кігічак-Борщевської, презентоване на 5-й Міжнародній науковій конференції «Щастя та сучасне суспільство», аналізує, як цифрові технології впливають на ментальне здоровʼя і соціальну поведінку. Особливу увагу приділено феномену хікікоморі — соціальної ізоляції, коли людина відмовляється від живих контактів і замінює їх онлайн-активністю. Якщо раніше це вважали японським явищем, то сьогодні його прояви фіксують і в Європі. Покоління digital natives — народжені в епоху гаджетів, відрізняються гіперпідключеністю, багатозадачністю та орієнтацією на швидкий результат. Але саме вони найбільше ризикують втратити баланс між віртуальним і реальним. Авторка порушує питання: чи може віртуальна активність підтримувати психічне благополуччя, чи навпаки — призводить до ізоляції? Дослідження пропонує розглядати хікікоморі не лише як патологію, а як адаптаційну модель до зміненої цифрової реальності. Повний матеріал доступний за посиланням: https://doi.org/10.31108/7.2025.4
Від цифрових аборигенів до мешканців змішаної реальності: між ізоляцією та гармонією
Сучасна людина живе одразу у двох світах — реальному й цифровому. Ця змішана реальність формує новий тип ідентичності, що постійно адаптується до стрімких змін. Дослідження Анжели Кігічак-Борщевської, презентоване на 5-й Міжнародній науковій конференції «Щастя та сучасне суспільство», аналізує, як цифрові технології впливають на ментальне здоровʼя і соціальну поведінку. Особливу увагу приділено феномену хікікоморі — соціальної ізоляції, коли людина відмовляється від живих контактів і замінює їх онлайн-активністю. Якщо раніше це вважали японським явищем, то сьогодні його прояви фіксують і в Європі. Покоління digital natives — народжені в епоху гаджетів, відрізняються гіперпідключеністю, багатозадачністю та орієнтацією на швидкий результат. Але саме вони найбільше ризикують втратити баланс між віртуальним і реальним. Авторка порушує питання: чи може віртуальна активність підтримувати психічне благополуччя, чи навпаки — призводить до ізоляції? Дослідження пропонує розглядати хікікоморі не лише як патологію, а як адаптаційну модель до зміненої цифрової реальності. Повний матеріал доступний за посиланням: https://doi.org/10.31108/7.2025.4
Фільц Олександр Орестович вітає усіх із Великодніми святами
Дорогі колеги. Дні нинішніх свят Великодних – важливо особливі. Вони є нашою надією, якою були і будуть завжди для нас, людей, навіть у найважчі часи. Це свята, які нагадують нам про те, що не варто ні за які гроші, ані за будь яких «пілатових» аргументів відступатися від принципів людяності та внутрішнього відчуття правдивої справедливості. А нам – тим, хто за покликанням (яким би воно не було) призначений допомагати власною душею і її словами – ці свята нагадують, що Дух існує, і має він свою власну силу, яку необхідно розпізнавати і якої не варто уникати. Тому, вітаю вас усіх з цим величним Святами Великодними і бажаю миру і сил для добра і користі тих, хто буде цього від нас потребувати. Христос Воскрес! Фільц О.О.
Світлана Михайлів \”Алкоголь, наркотики та ігри. Як реабілітаційний центр МАПА допомагає боротися із залежностями\”
Працювати із залежностями складно: як самим узалежненим, так і з близьким та рідним. Війна лише посилила відчуття тривоги, а як наслідок – бажання захиститися, хоча б деструктивними речовинами, посилилося. Як відбувається реабілітація залежних у центрі МАПА та чому це надважлива проблема сьогодні – у нашій розмові з психотерапевткою Світланою Михайлів. – Світлано, розкажіть, з якими залежностями працює реабілітаційний центр МАПА? Ми допомагаємо людям, які мають залежність від алкоголю, наркотиків та ігор. Також мали кілька випадків лікування жінок з булімією та анорексією, з подальшим скеровуванням у психоневрологічне відділення для кращого результату. Загалом наш реабілітаційний центр Міжнародної асоціації психотерапії адикції як окрема структура функціонує вже 5 років. Займаємося за новою програмою реабілітації та психотерапії узалежнень. – А як відбувається реабілітація: чи для кожного застосовується індивідуальна програма? Є загальна модель, яка враховує індивідуальні потреби клієнта. Коли до нас приходить людина, насамперед ми проводимо мотиваційне інтерв’ю. Кожен залежний також має чимало супутніх розладів – фізіологічних, психологічних, навіть психічних, тому на таку ж розмову ми скеровуємо його до лікаря. А найперше пропонуємо людині зайнятися своїм тілом, коли ми весь час її підтримуємо. Після закінчення медичної частини беремо пацієнта у реабілітаційну програму, що теж складається з кількох фаз. Перша – це адаптація, яку пацієнт проходить з допомогою куратора. Далі, якщо він вирішує займатися своєю залежністю, то переходить у фазу «новачка», тобто стає учасником реабілітаційної програми, і в нього починає з’являтися відповідальність. Ми привчаємо пацієнтів дорослішати, ставати повноцінними членами суспільства, які мають права, але не забувають про обов’язки. Після стабілізації у пацієнтів збільшується відчуття відповідальності, наприклад, вони можуть проводити різноманітні заходи, гуртки тощо. Змінюється їхня поведінка, а тому починає змінюватися і мислення. Ми акцентуємо на тому, що узалежнення пішло від певної субкультури – незалежно, вживали алкоголь, наркотики чи гру. Тому намагаємося олюднити їх, перевести у нову культуру, якою живе світ. – Ви працювали під час пандемії і працюєте зараз, у час війни. Як кризові періоди вплинули на людей та їхні запити? Дуже сильно вплинули, запитів значно додалося, і з роботою стає справлятися важче. На початку повномасштабної війни люди пережили шок. Згодом у великої кількості людей посилилася тривога. А багато хто почав приглушувати її речовинами – алкоголем, наркотиками, грою. До нас звертаються як жінки, так і чоловіки. У деяких військових, які повертаються з фронту, додається ще третя проблема: крім поранень, контузії, ПТСР, іноді додається ще й вживання. Жінки можуть жити у цій системі насильства, часто починають пити з чоловіками, не витримуючи реальності. І, звичайно, діти можуть втікати з дому, бо їм усе це не подобається – і починають вживати речовини чи грати «на вулиці». Цих випадків побільшало. Зараз якщо людина хоче лікуватися стаціонарно, то ми не завжди можемо взяти відразу, потрібно почекати, бо запитів багато. – Отже, запитів побільшало. Ви працюєте із військовими, розкажіть про труднощі, із якими стикаєтесь. Ми з командою волонтеримо у лікарнях та госпіталях, де перебувають військові. Часто виникає проблема, що вони не можуть отримати гідне лікування, тому що вживають седативні речовини – а це блокує і заважає фізіологічному одужанню. Навіть якщо йдеться про ПТСР, людина має бути твереза та свідома, щоб могти повторити потрібні рухи та лікуватися. Інакше це просто марна втрата часу. Ми звернулися до лікарів, щоб допомогти цим хлопцям: забирати до себе і займатися з ними. Але поки відпускати у будь-які приватні центри їх не можуть. Також ми просили про створення відповідного відділення – маємо достатньо ресурсу, щоб працювати там, та поки прохання не задовільнили. Зараз ми їздимо точково до хлопців і чергуємо там. Бо, щоб перестати вживати, треба, щоб з тобою хтось був поруч. Тут потрібна постійна підтримка, адже самому складно, а алкоголь чи наркотики легко потрапляють у лікарні. Але у нас з цим немає проблеми, а є завдання – як цього не допустити. Наприклад, ми працювали з хлопцем, з яким провели велику мотиваційну роботу: цілодобово чергували біля нього, 40 днів довелося помучитися, але це допомогло – зараз він тверезий, займається своїми фізіологічними пораненнями і вже лікується за кордоном. Але загальна ситуація дуже невтішна, і вона буде поглиблюватися. Вживання алкоголю, наркотиків – це один з видів психологічного захисту, така собі ілюзія безпеки. Люди, які повертаються з війни, мають серйозні психологічні травми тож попереду буде багато неприємних наслідків. Тому потрібно впроваджувати державні системи, бо, як фахівець, можу запевнити – дуже важливо працювати з адикцією усіх, хто повернеться з залежностями. Щоб допомогти повернути людей до життя. – Як залежним можуть допомогти близькі та рідні? Правда в тому, що коли людина починає вживати алкоголь або наркотик, то отримує відчуття ейфорії. Далі вона просто не може без цього існувати: переважає тривога, страх, сором, вона боїться соціуму і реальності, тому мусить далі вживати якусь речовину. Насправді кожен залежний, з ким ми говорили, дуже хоче припинити вживання, а їхня золота мрія – навчитися вживати хоча б контрольовано. Просто прямо вони про це не кажуть. А часто близькі можуть несвідомо створювати їм комфорт для вживання. Тому ми рекомендуємо людям, які перебувають у близькому оточенні з узалежненими, самим звернутися по допомогу. Важливо зрозуміти, що це серйозна проблема – не просто відсутність сили волі, характеру, а щось зламане всередині, що можна і потрібно полагодити. Фахівець чітко пояснить, якою має бути поведінка у близького оточення, як поводитися з людиною, яка має проблему. Якщо все виконувати правильно, то справді згодом прийде той момент, коли узалежнений скаже: я не хочу продовжувати це – я хочу жити. Розмовляла Юлія Осим Джерело: видання \”Егоїст\”
Наливайко Наталія \”Мовні метаморфози як репрезентації суб\’єктності. Україна. Щоденник війни. “
Дорогі друзі! Представляємо вашій увазі статтю Наливайко Наталії \”Мовні метаморфози як репрезентації суб\’єктності. Україна. Щоденник війни. “ Представляємо декілька тез із неї: 1. Специфікою як групової, так і індивідуальної роботи в цій війні є те, що терапевт / аналітик і пацієнт / аналізований по суті перебувають по один бік, розділяючи спільну реальність, що формує своєрідні стосунки та контрпереносні реакції. 2. Можливо, біль відкриває перший простір для існування, відчуття, згадування «Я». «Я» означило межі. Власне, і в терапевтичних групах, і в індивідуальній роботі відбулася зміна дискурсу. По-перше, повертається індивідуальне консультування. Хоча поки що переважна більшість консультацій безкоштовна. По-друге, виникає мовлення, інше за якісним складом від того, що було на початку війни. 3.. Харків’янин, великий український лінгвіст доби передпсихоаналізу, Олександр Потебня, писав: «Мова, якою володіє й користується людина, має визначальний вплив на формування її мислення та сприйняття реальності, а відповідно і світобачення. Вплив як мови в цілому, так і кожного її елемента на мислення є абсолютним, монопольним і всеохоплюючим, але при цьому зазвичай не помічається й не усвідомлюється людиною-мовцем» (Потебня, 1892). Однак, за моїми спостереженнями, аналізовані заявляють про зміни, які вони самі помічають у тракті зміни мовного дискурсу. Детальніше прочитати про мовні метаморфози та поділитися статтею із друзями можна за посиланням: http://journals.npa.org.ua/index.php/psy/article/view/6/5…
Н. Наливайко \”Етичні трансгресії у психоаналітичній практиці під час війни, що триває\”
Шановні колеги! Представляємо вашій увазі чергову статтю психоаналітикині Н. Наливайко \”Етичні трансгресії у психоаналітичній практиці під час війни, що триває\”. Традиційно наводимо декілька тез для ознайомлення: 1. А.Ґоломб говорить, що оскільки і пацієнт, і терапевт мають власні ідентифікації та ідеології, у «нормальний» час терапевту вдається абстрагуватися від своїх політичних поглядів, соціальних і моральних понять, щоб ставитися до поглядів пацієнта нейтрально і без осуду (Ґоломб, 2000). «У мирний час психоаналіз розгортається між двома людьми в ізольованій кімнаті, при тісному контакті, і пов\’язаний із внутрішнім світом пацієнта, вільним та віддаленим від зовнішньої реальності», –пише авторка (Ґоломб, 2000). У таких аналітичних умовах зовнішня реальність розгля-дається, як настирливий і небажаний вплив на вільні асо-ціації, навіть якщо аналіз завжди визнає реальні загрози, конфлікти та переслідування зовнішніх світів 2. Першим і для мене дуже важливим пунктом зміни психоаналітичної парадигми на початку війни, що викликав зсув у етичних межах, стало те, що психоаналітик і аналізований опинилися в одній спільній катастрофічній зовнішній реальності. Багато з них пережили і продовжують переживати травматичні події: окупацію, обстріли, ракетні удари, розлуку з сім’єю, деякі з них – матері чи дружини учасників бойових дій, які воюють на передовій, деякі – навіть удови чи матері, які втратили на війні своїх синів. Уже в перші дні та місяці війни можливість дотримання ідей Фройда про психоаналітичні простори та терапевтичні межі зазнала краху. 3. Гнучкий графік сеансів став не просто робочим момен-том, а й засобом вираження теплого ставлення до паці-єнта, показником турботи аналітика про нього. У процесі взаємного контролю, у багатьох групових дискусіях ми, як аналітики, мали допомагати самим собі в усвідомленні та активному впливі на цю ситуацію. Багато аналітиків висловлювали «материнську» позицію, прагнучи покра-щити фізичний, а не лише психоемоційний стан пацієнтів.Деякі бачили в цьому своє місце у війні, актуальну допомогу іншим, вихід частини власної фрустрації Детальніше прочитати про зміни, що зазнала психоаналітична практика можна за посиланням: http://journals.npa.org.ua/index.php/psy/article/view/15
Н. Наливайко \” Життя в героїчній травмі. Свідчення з України. 2023\”
Виступ на 17й міжнародній конференції Європейської спільноти з вивчення травматичного стресу (European Society of. Traumatic Stress Studies-ESTSS) в Белфасті. Основна доповідь конференції. «Життя в героїчній травмі. Свідчення з України. 2023». Дивитися за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=jEK-DUYo7No
Кирилюк С., Борщевська А. \”Ранні десинхронізації, що спотворюють картину світу та їх адиктивний потенціал\”
Борщевська Анжела Вікторівна кандидат медичних наук, доцент кафедри психіатрії і психотерапії, Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, вул. Кульпарківська, 95, м. Львів, 79021, тел.: (097) 741-07-39, https://orcid.org/0000-0001-9353-4682 Кирилюк Сергій Сергійович кандидат медичних наук, доцент кафедри психіатрії і психотерапії, Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, вул. Кульпарківська, 95, м. Львів, 79021, тел.: (093) 772-41-72, https://orcid.org/0000-0002-7485-3482 РАННІ ДЕСИНХРОНІЗАЦІЇ, ЩО СПОТВОРЮЮТЬ КАРТИНУ СВІТУ ТА ЇХ АДИКТИВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ Анотація. Однією з провідних проблем у сфері охорони здоров’я як України так і більшості країн Європи, не залежно від рівня економічного розвитку держави, залишається зловживання алкоголем. В Україні, крім того, спостерігаються і високі темпи зростання узалежнення від інших психоактивних речовин (ПАР). Через наркотики щороку помирає близько тисячі українців. З цією проблемою зіштовхуються в усьому світі, і Україна – не виняток. Уживання психоактивних речовин неповнолітніми в Україні також набуло значного поширення та являє серйозну небезпеку для подальшого розвитку нашого суспільства, тому профілактика цього явища належить до найбільш пріоритетних проблем держави. Для розвитку профілактичних стратегій щодо узалежнення від ПАР важливо досліджувати ранні чинники впливу. І базовою системою формування таких факторів є сім’я. Нажаль, фокус ранніх чинників, що можуть стати сприятливим грунтом для розвитку початкових етапів процесу узалежнення від ПАР ще не розроблений і не систематизований в достатньому обсязі. Соціально-психологічна модель, що розвивається командою Міжнародної асоціації психотерапії адикцій (МАПА), членом якої є автор, розглядає узалежнення від ПАР, передусім, як порушення у психологічній сфері функціонування людини та в її системі стосунків із оточенням та світом. Вказані порушення беруть свій початок переважно у ранньому періоді життя людини. Наявність безпечної гавані у цей період сприяє «синхронізації» малюка зі своїм оточенням, його розвиваючи самосвідомість, співчуття, вміння контролювати свої імпульси, внутрішню мотивацію для становлення та гармонії. Проте, після психологічної травми дитина сприймає оточуючийсвіт з цілковито новою нервовою системою. Всю свою енергію вона тепер витрачає на пригнічення внутрішнього хаосу, віддаючи у жертву невимушену залученість у власне життя. Комплекс спадкових, пре-, пери- та постнатальних негативних впливів стає причиною того, що в період пубертатної кризи підліток не має достатнього потенціалу для її успішного подолання, активується пошук зовнішніх допоміжних засобів для вирішення внутрішніх проблем, і часто таким засобом виступають різноманітні психоактивні речовини. Зазначено, що напрацьовуючи стандарти своєчасного звертання сімей по допомогу; стратегії ефективної психоедукації та сучасні моделі мультидисциплінарних інтнрвенцій, інституції, відповідальні за охорону ментального здоров’я зможуть сприяти оздоровленню суспільства, зокрема і щодо узалежнення від ПАР. Ключові слова: зловживання психоактивними речовинами серед підлітків, профілактика, нездорова прихильність, синхронізація у ранніх стосунках, психологічна травма, загальні стратегії батьківства. Коріння психологічної стійкості… лежать у відчутті того, що тебе розуміє хтось інший люблячий, гармонійний і стриманий, що ти існуєш в його серці та розумі. Діана Фоша, румунсько-американський психолог, автор прискореної експериментальної динамічної психотерапії (AEDP) В житті головне ритм. Ми вібруємо, наші серця перекачують кров. Ми – ритм машини, ось хто ми такі. Міккі Гарт, ірландський співак Постановка проблеми. Однією з провідних проблем у сфері охорони здоров’я як України так і більшості країн Європи, не залежно від рівня економічного розвитку держави, залишається зловживання алкоголем. Алкоголь – одна з трьох основних причин, які прямо чи опосередковано збільшують смертність [1]. В Україні, крім того, спостерігаються й високі темпи зростання узалежнення від інших психоактивних речовин (ПАР). Через наркотики щороку помирає близько тисячі українців. З цією проблемою зіштовхуються в усьому світі, і Україна – не виняток. Світовий ринок заборонених препаратів змінюється, і значною мірою це пов’язано з розвитком інтернет технологій. У наркозлочинців з’являються нові \”безконтактні\” канали розповсюдження. Кожен п’ятий факт збуту наркотиків у 2021 році здійснювався за допомогою мережі Інтернет. У 2021 році правоохоронцями обліковано 24,5 тисячі кримінальних правопорушень у сфері обігу наркотичних засобів. Особливу тривогу викликає також те, що порушується стаття 54 Закону України «Про освіту» у частині недостатньої діяльності педагогічних та науково-педагогічних працівників закладів освіти щодо запобігання вживанню здобувачами освіти алкогольних напоїв та наркотичних засобів. Уживання психоактивних речовин неповнолітніми в Україні набуло значного поширення та являє серйозну небезпеку для подальшого розвитку нашого суспільства, тому профілактика цього явища належить до найбільш пріоритетних соціально-педагогічних проблем [5]. В Україні біля 3,5 тис. дітей перебувають на обліку з приводу зловживання алкоголю та інших ПАР. Серед українських підлітків 13-15р. курять тютюн майже 63%, досвід вживання алкоголю мають 90%, ПАР – до 40% підлітків (http://khocz.com.ua/psihichne-zdorov-ja-suspilstva-trivozhna- statistika-po-depresii/). За офіційними даними 8,6 л алкоголю щорічно випиває кожен українець віком від 15р. Однак вважається, що дані не об’єктивні, адже не враховують кількість нелегально виготовленого та ввезеного алкоголю (Проф. Олександр Мінко, VI національний конгрес неврологів, психіатрів та наркологів України «Неврологія, психіатрія та наркологія у сучасному світі: глобальні виклики та шляхи розвитку», 6-8. 10.22р.). За результатами опитування підлітків встановлено, що вживання алкоголю серед них є достатньо розповсюдженим явищем. Так, 28,3% опитаних повідомили, що більшість їхніх друзів вживають алкоголь; 28,9% респондентів відзначали, що мають декілька таких друзів; 18% підлітків відзначили одного-двох таких друзів. Тільки 12,8% опитаних мають друзів, які не вживають алкогольні напої, а 5% підлітків повідомили, що усі друзі вживають алкоголь [4]. Для неповнолітніх прикладом культури вживання спиртних напоїв є сім’я. Ця культура проявляється в алкогольній практиці батьків, інтенсивності й характері вживання алкоголю членами сім’ї підлітка. Батьки, старші брати та сестри, інші дорослі члени сім’ї, вживаючи алкогольні напої під час родинних свят, створюють сприятливу установку на вживання алкоголю дітьми, виступають ініціаторами першої проби алкоголю неповнолітніми, провокують ситуацію спільного вживання спиртних напоїв із підлітками. Неузгодженість між алкогольною практикою батьків та декларованими ними настановами про шкоду спиртних напоїв утруднює профілактичний вплив родини на збереження здоров’я неповнолітніх. Таким чином, для розвитку превентивоних стратегій щодо узалежнення від ПАР важливо досліджувати ранні чинники впливу. І базовою системою формування таких факторів є сім’я. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Важливі аспекти формування та розвитку проблематики узалежнення від ПАР висвітлюються такими ученими як Gabor Mate, Yaniv Efrati Г.М., Yu-Qing Wu, Alina Osyntseva, Сердюк О.О., Кожина Г. М., Фітькало О.С., Фільц О.О., Седих К.В., Старков Д.Ю. Однак фокус ранніх чинників, що можуть стати сприятливим грунтом для розвитку початкових етапів процесу узалежнення від ПАР ще не розроблений і не систематизований в достатньому обсязі. Мета статті – дослідження чинників нездорового формування ранніх стосунків дитини з батьківськими фігурами та їхніх впливів на розвиток системи узалежнення від ПАР. Виклад основного матеріалу. Соціально-психологічна модель, що розвивається командою Міжнародної асоціації психотерапії
Наталя Наливайко про війну в Україні
Сьогодні 274-й день страшної несправедливої повномасштабної війни проти України, яку Росія нібито почала 24 лютого, а насправді — щонайменше 8 років тому, окупувавши Донбас і анексувавши Крим. Світ з жахом спостерігає за розгортанням подій в Україні. Зараз українське населення зазнає повномасштабного військового вторгнення, а смерть, руйнування та переміщення є щоденною реальністю. Крім зруйнованих будинків, шкіл, доріг і мостів, обстрілам піддалися лікарні та медичні заклади. Це призвело не лише до смертей і поранень, але й вплинуло на життя та безпеку українців через перебої з водопостачанням, газопостачанням, електрикою та Інтернетом, а також руйнування медичних закладів і припинення надання медичної допомоги та товарів. Крім того, протягом останніх місяців ми зазнаємо масованих ракетних ударів з боку Росії, спрямованих на знищення нашої енергетичної системи, занурюючи нас у темряву, голод і холод. У нас довгі години відключення електроенергії, і я писала частину цієї доповіді при світлі свічки. Там, де з\’являється Росія, вона принижує людей і нашу мову, історію та нашу культуру. Ми знаходимо масові могили, зґвалтованих жінок, страждаючих дітей, кастрованих чоловіків, камери тортур скрізь, куди вторглися російські солдати. Росія не просто хоче забрати наші території, вона хоче знищити нас як суб’єктів. І тому ця війна є геноцидом. І, зрозуміло, що все це впливає на все населення України та спричиняє тяжкі прямі та опосередковані наслідки, пов’язані з фізичним та психічним здоров’ям населення. На жаль, це діятиме щонайменше 5-7 років найближчим часом і впливатиме на покоління майбутніх українців. Цифри на слайдах подані до масованої ракетної атаки 22 листопада. Психотерапевтична спільнота України відреагувала моментально, організувавши психологічну підтримку на всіх можливих рівнях (опис, ви все це знаєте) Впродовж війни симптоми змінювалися (опис на слайдах) Приклади симптомів, методик та програм психотерапевтичної підтримки на слайдах. Приклади випадків – на слайдах Важливою рисою та особливістю цієї війни є те, що українські психотерапевти також перебувають у спільній реальності зі своїми пацієнтами. Багато з них також пережили травматичні події. Тому стан спеціалістів багато в чому схожий на стан клієнтів, які до них звертаються. І навіть більше того, консультанти можуть зазнати значного впливу аж до розвитку вторинної травми. Постійний вплив травми під час клінічної роботи збільшує ймовірність негативного самопочуття з їхнього боку. Хоча, незважаючи на особисте проживання в країні війни та перебування в стресових умовах, психотерапевти здебільшого називають свій стан стабільним, спокійним та адаптованим, часто говорять про втому (емоційну та фізичну), професійне вигорання, підвищену емоційну чутливість, певні когнітивні та тілесні зміни. Важлива відмінність полягає в здатності спеціалістів у сфері психічного здоров’я розпізнавати та регулювати власний стан. Одним із інструментів, який вони використовують, щоб зберегти свою стійкість, є підхід «help to helpers», який включає групи саморефлексії, групи-контейнери та інтервізії. Основним тлом, на якому живуть українці, є невизначеність. Незважаючи на це, вони демонструють надзвичайний рівень життєстійкості. (На слайді Resilience). Ми живемо всупереч. Попри того, що тривожність є домінантним симптомом, вона сублімувалася в опір. Основою такого високого рівня життєстійкості під час війни є нага єдність і те, що ми знаємо, за що боремося. У нас є сенс. Ця війна – це не просто російсько-українська війна, це війна двох світів: світу страху та насильства та світу свободи та вибору. Це війна за майбутнє цивілізації. І це те, що єднає і консолідує українську націю і весь світ навколо України. Користуючись нагодою, хочу подякувати вам за безпрецедентну підтримку, яку ми отримуємо від вас у нашій нелегкій боротьбі за головну цінність суб’єкта – Свободу. Дякую Вам всім за підтримку! Слава Україні!