Зовнішнє підкоряється внутрішньому
🌾 Зовнішнє підкорюється внутрішньому: чому справжня зміна починається не з сили волі, а з глибинного прийняття У роботі з адикціями ми часто чуємо: “Мені потрібно просто більше контролювати себе”, “Якби було менше спокус — усе б вдалося”, “Я ж уже пробував — не спрацювало”. Але правда в тому, що реальні зміни не народжуються з напруження чи боротьби. Вони починаються зсередини — з того, що іноді неможливо побачити, але що визначає хід усього нашого життя: з внутрішнього стану. 🌿 Що означає “внутрішнє відпускання”? Це не про поразку. Це — глибоке дозволення собі бути: відчути, визнати, прожити. Коли ми дозволяємо собі бути у контакті з болем, тривогою, самотністю — без втечі в поведінку, що нас руйнує — ми робимо перший крок до звільнення. Внутрішнє відпускання — це стан, у якому ми більше не тримаємось за старе, але ще не намагаємось агресивно формувати нове. Це простір тиші, прийняття, спостереження. Саме тут виникає сила, здатна по-справжньому трансформувати. 🌿 Чому зовнішнє підкорюється внутрішньому? Бо всі наші дії, вибори, реакції — це відображення внутрішніх процесів. Можна змінити місто, середовище, людей, але якщо всередині залишаються незцілені частини, вони знову проявляться — в нових обставинах, у нових залежностях, у нових реакціях. Справжня стійкість — не в контролі, а в контакті з собою. Людина, яка відновлює внутрішню опору, вже не потребує зовнішніх “милиць” у вигляді залежностей — бо вона не тікає від себе. 🌿 Мозок здатний перепрошиватися Сучасні нейронауки підтверджують: 🧠 мозок — пластичний. Це означає, що ми здатні змінювати глибоко вкорінені нейронні шаблони, що роками підкріплювали залежну поведінку. Це можливо, коли людина потрапляє в безпечне середовище: терапевтичне, приймаюче, чесне. Саме тому терапія залежностей — це не просто “відмова від вживання”. Це шлях до себе. До зрілої автономії. До внутрішньої свободи. 🌿 Слова, які резонують із нашим підходом: “Ми працюємо не з симптомом, а з людиною. Не із залежністю, а з історією, яка до неї привела.” — Команда Українського інституту психотерапії узалежнень. Саме цим принципом ми керуємося у терапевтичній роботі — з повагою, глибиною та фаховістю. 🌿 І ще раз: зовнішнє підкорюється внутрішньому Можна змусити себе не вживати. Але поки всередині — біль, провина, сором, самотність — рано чи пізно система зламається. Коли ж ми починаємо працювати з коренем, а не лише з симптомом — тоді й зовнішнє життя змінюється “само собою”: 📌 стосунки вирівнюються, 📌 реакції стають зрілими, 📌 з’являється радість, в якій більше не потрібно втоплюватися.
Колективна сила
🔹 Колективна сила — іноді єдиний шлях до змін 🔹 Є речі, які неможливо змінити поодинці. Навіть якщо ти сильний. Навіть якщо маєш добрі наміри. Бо середовище, в якому ми перебуваємо, або підтримує одужання, або повертає назад у знайомі й токсичні патерни. У психотерапії залежностей ми щодня бачимо силу групи. Людина приходить — часто в кризі, виснажена, в стані глибокої недовіри. Але потрапляє у групу, де: • панує чесність замість маніпуляції • є підтримка, а не співзалежність • є межі, а не хаос • і головне — є віддзеркалення, яке дозволяє побачити себе інакше 📌 Саме тоді починається справжня трансформація. Одним із тих, хто глибоко осмислює ці процеси, є професор Олександр Фільц — психотерапевт, психіатр, доктор медичних наук, президент Української Спілки Психотерапевтів, завідувач кафедри психіатрії, дитячої психіатрії, психотерапії, клінічної психології ФПО ЛНМУ імені Данила Галицького Він не просто викладає чи лікує — він формує цілісне бачення психотерапії як простору змістовного міжособистісного процесу, де зміни відбуваються через стосунок, спільність і чесність. Професор Фільц наголошує: «Людина не може змінюватися без контексту. Терапевтична зміна завжди розгортається в полі стосунків, де є інші, що бачать тебе і тримають разом з тобою цей процес». Це стосується не лише індивідуальної терапії. Це про культуру взаємодії в суспільстві. Бо справжні зміни відбуваються не через тиск, не через страх, а тоді, коли поряд є ті, хто бачить тебе, тримає процес — і не зраджує його. 🌀 Зцілення — це не про індивідуальний героїзм. Це про здатність довіряти, об’єднуватися і діяти в новій якості. Так в терапевтичній групі. Так у здоровому середовищі. Так і в суспільстві — коли поряд ті, хто не дозволяє знову залишитися наодинці з болем.
Лімінальний стан
Лімінальний стан: тиша між минулим і майбутнім Іноді між однією версією життя і наступною — тиша. Дивна, майже тривожна пауза, коли старе вже завершилося, а нове ще не почалося. Ви ніби вже не там, але ще й не тут. Вже вийшли з однієї кімнати, але до нової двері ще не відчинилися. Стоїте в коридорі. Дивитеся на стіни. І не знаєте, що робити далі. І не зовсім розумієте, ким ви тепер є. У психології цей стан має назву — лімінальність (від латинського limen — «поріг»). Вперше термін з’явився в антропології, як опис етапу переходу: між дитинством і дорослістю, між старим “я” і новим. Згодом поняття стало актуальним у психотерапії — для опису внутрішніх криз, життєвих трансформацій, втрат, виходу із залежності, пошуку нової ідентичності. Лімінальний стан — це не кінець і не початок. Це поріг. Момент, коли народжується нове. Але ще в тиші. У темряві. У невизначеності. Це може відчуватись як втрата. А може — як свобода. Та майже завжди — як тиша, яку хочеться заповнити: новою метою активністю ілюзією, що ви вже “там” просто щоб не залишатися в цій паузі. Та істина в тому, що стати собою — це не миттєво. Це процес. І ця тиша — не пустота. Це період інкубації. Те саме місце, де починає проростати щось справжнє. Повільно. Тихо. У темряві. Насіння проростає саме в темряві. Ми кладемо його в ґрунт, де нічого не видно, але воно не боїться цієї темряви. Бо для нього — це початок нового життя.
Від цифрових аборигенів до мешканців змішаної реальності
Від цифрових аборигенів до мешканців змішаної реальності: між ізоляцією та гармонією Сучасна людина живе одразу у двох світах — реальному й цифровому. Ця змішана реальність формує новий тип ідентичності, що постійно адаптується до стрімких змін. Дослідження Анжели Кігічак-Борщевської, презентоване на 5-й Міжнародній науковій конференції «Щастя та сучасне суспільство», аналізує, як цифрові технології впливають на ментальне здоровʼя і соціальну поведінку. Особливу увагу приділено феномену хікікоморі — соціальної ізоляції, коли людина відмовляється від живих контактів і замінює їх онлайн-активністю. Якщо раніше це вважали японським явищем, то сьогодні його прояви фіксують і в Європі. Покоління digital natives — народжені в епоху гаджетів, відрізняються гіперпідключеністю, багатозадачністю та орієнтацією на швидкий результат. Але саме вони найбільше ризикують втратити баланс між віртуальним і реальним. Авторка порушує питання: чи може віртуальна активність підтримувати психічне благополуччя, чи навпаки — призводить до ізоляції? Дослідження пропонує розглядати хікікоморі не лише як патологію, а як адаптаційну модель до зміненої цифрової реальності. Повний матеріал доступний за посиланням: https://doi.org/10.31108/7.2025.4
Борщевська Анжела
Знайомимо вас з командою МАПА Анжела Кігічак-Борщевська працює у сфері психічного здоров’я та психотерапії в Україні. Кандидатка медичних наук, доцентка кафедри психіатрії та психотерапії ФПДО ЛНМУ імені Данила Галицького, дитячий психіатр і психотерапевт із багаторічним досвідом. Особливий напрям її роботи — психічне здоров’я дітей та підлітків, питання дитячих травм, сімейної динаміки та узалежнень. Анжела є експерткою, яка працює там, де біль найгостріший — допомагає дітям, які постраждали від психологічного та фізичного насильства, травматичного досвіду в родині, а також родинам, що переживають кризу. Також Анжела є національною тренеркою з теми домашнього насильства, яка навчає спеціалістів, лікарів, психологів і соціальних працівників, як ефективно реагувати на випадки насильства та надавати допомогу постраждалим. Крім цього, належить до числа засновників МАПА — спільноти, що об’єднує фахівців, що працюють із дітьми, сім’ями та питаннями залежностей, сприяючи розвитку якісної психотерапевтичної допомоги в Україні. Її професійний шлях — це поєднання науки, клінічної практики, освітньої діяльності та громадської роботи. Вона про складне говорить зрозумілою мовою. Її виступи та лекції — це завжди глибоко, чітко та змістовно. Якщо хочете дізнатися більше про сучасний підхід до лікування дитячих психічних травм, сімейної терапії та подолання залежностей — варто послухати саме її. У подальших публікаціях ми представимо наукові та аналітичні матеріали Анжели Кігічак-Борщевської, що стосуються питань психічного здоров’я дітей, сімейної терапії, подолання наслідків травматичного досвіду та роботи із залежностями. Запрошуємо стежити за оновленнями.
Набір на психотерапевта узалежнень
Залежності не знають відпусток. Сьогодні, як ніколи, суспільство потребує фахівців, які вміють не лише виводити з узалежнення, а й допомагати людям будувати нове, автономне життя. Ми відкриваємо набір на 4-й потік Українського Інституту Психотерапії Узалежнень (УІПУ) — унікальний проєкт, який об’єднав досвід провідних українських і закордонних психотерапевтів, що все життя працюють з темою адикцій. Чому це важливо і для кого? Війна посилила виклики. Узалежнень стало більше, а потреба в якісній допомозі зросла в рази. Ця програма — для психологів, психотерапевтів, медиків і всіх, хто хоче навчитися глибоко й ефективно працювати з темою залежностей, а також допомагати людям змінювати своє життя. Що особливого? Інтегративна програма — поєднання психотерапії, адиктології, нейробіології, наркології та психології. Знайомство з трансфігуративною психотерапією — авторським методом роботи із залежностями, який допомагає людям позбуватися деструктивних паттернів і формувати здорову автономну особистість. Метод також ефективний для всіх, хто прагне змінити звички, мислення та життєві стратегії. Навчання триває 4 роки: 600 годин теорії 150 годин супервізій 3 модулі на рік (по 6-7 днів) По завершенню — сертифікат, акредитований Українською Спілкою Психотерапевтів. Випускники УІПУ — затребувані психотерапевти узалежнень в Україні та за кордоном. Хочете стати частиною проєкту, що реально змінює життя? Заповнюйте анкету — https://forms.gle/xhDmzgdwZRyKjkRLA
Професійні здобутки
Професійні здобутки та розвиток команди в методі трансфігуративної психотерапії Під час чергових зборів стафу секції, що працює в напрямку трансфігуративної психотерапії в межах практики адиктологічного супроводу, відбулося обговорення та фіксація нових статусів колег. Цей етап є важливим кроком у професійному становленні фахівців, а також у забезпеченні якісної терапевтичної взаємодії в роботі з залежностями. З приємністю повідомляємо про нові кваліфікаційні рівні: Навчаючі терапевти: – Борщевська Анжела – Журавська Ірина – Турецька Наталя Ці колеги демонструють сталу глибину терапевтичної практики та готовність передавати метод наступному поколінню фахівців. Ко-терапевти: – Кураш Назар – Кучмак Олександр – Манєвська Маріна – Яз Роман Отримання статусу ко-терапевта свідчить про готовність до більшої відповідальності в терапевтичному процесі, зокрема до участі в груповій роботі, супроводу клієнтів та взаємопідтримки в командному форматі. Метод трансфігуративної психотерапії, який ми практикуємо, передбачає глибоку роботу з особистісними трансформаціями та цілісним баченням процесу одужання. Розвиток професійної спільноти в цьому методі — запорука ефективної допомоги людям з адиктивною поведінкою. Щиро вітаємо колег із новими статусами та бажаємо подальшого зростання!
Brainstorming
Професійний розвиток та нові горизонти психотерапії. Безперервно триває глибоке осмислення нового підходу в психотерапевтичній практиці — трансфігуративної психотерапії. Це напрямок, що відкриває нові можливості для роботи з клієнтами, зокрема в контексті подолання адиктивних розладів, травматичного досвіду та внутрішніх трансформацій особистості. Уже другий день наша команда працює у Східниці в інтенсивному форматі очної зустрічі brainstorming. У фокусі — формування першого методичного посібника з трансфігуративної психотерапії, який стане основою для практиків, що працюють на стику науки, досвіду й людської глибини. Це не лише про новий метод — це про зміну підходу до терапії, про внутрішнє перетворення як ключ до зцілення. Попереду багато роботи, але водночас — глибоке натхнення та відчуття значущості того, що ми створюємо разом.
Важливість професійної уваги до себе
Професійна увага до себе — не етика егоїзму, а базова вимога фахової стійкості Сьогодні ділиться думками Світлана Михайлів — психотерапевт, аналітик, співзасновниця Інституту психотерапії узалежнень. У роботі з клієнтами, що мають досвід узалежнення, фахівець щоденно взаємодіє з високим рівнем психоемоційної напруги, травматичними спогадами, амбівалентністю мотивації до змін. Це вимагає надзвичайної присутності, внутрішньої зібраності й стійкості самого терапевта. Чому це критично: Коли виснаження ігнорується, погіршується якість терапевтичного контакту, зростає вірогідність контрпереносних реакцій і навіть етичних помилок. А ще — фахівець втрачає здатність бути опорою для себе, що є умовою безпечної роботи з клієнтом. Практики, які підтримують ресурс фахівця: – регулярне супервізійне обговорення складних випадків – відстеження ранніх сигналів виснаження (дратівливість, апатія, цинізм) – малі ритуали відновлення: прогулянки, творчість, тілоцентричні практики – час без екранів і зовнішньої стимуляції – інвестиція у власну терапію Варто пам’ятати, що власна саморегуляція — це не лише про особисте благополуччя, а й про професійну відповідальність. Поділіться в коментарях: які практики самопідтримки працюють саме у вас? Що допомагає вам залишатися включеним, але не вигорілим? Нагадуємо: у нас працює Telegram-канал Інститут психотерапії узалежнень — простір для професійного обміну, підтримки та роздумів. Запрошуємо приєднуватися. Бо люди потребують людей — незалежно від ролей і статусу.
Східницька школа психотерапії
Східницька школа психотерапії – проєкт для проходження власного досвіду та набуття теоретичних та практичних знань в напрямі трансфігуративної психотерапії. Це лише перший набір! Ви маєте унікальну нагоду отримати цінну та важливу інформацію. Загальна кількість годин: – 300 годин власного досвіду. – Тривалість проєкту 5 років [по 2 модулі на рік] – Тривалість модулю — 5 днів [по 4 групи в день]. Власний досвід сертифікований Українською спілкою психотерапевтів. Одними із тренерів будуть Фільц Олександр та Михайлів Світлана.