Ритуал зцілення як технологія психологічної реабілітації осіб із хімічним узалежненням
Автори: професор Олександр Фільц, професор Кіра Сєдих В останні роки у зв’язку із загостренням суспільної ситуації та підвищенням соціальної напруги питання, повязані із здоров’ям та благополуччям особистості набувають особливої актуальності. У цьому контексті особливо гостро постає проблема адикції та технологій реабілітації хімічно залежних. Вектор спрямування на технології та умови реабілітації особистості на противагу до вектора, спрямованого на хворобу як таку, з необхідністю передбачає певне переосмислення вже відомих в психології феноменів. Це, в свою чергу, ставить питання щодо формування позитивних когнітивно-поведінкових схем – диспозицій в структурі особистості. Наша спроба стосуватиметься формулювання концептуального підґрунтя для Програми, яка довела свою успішність на практиці протягом багатьох років. Завдяки поглибленю розуміння психо-соціо-біологічих впливів ми пропонуємо внести деякі корективи у вказану програму задля покращення результатів реабілітації. Об\’єктом дослідження виступає механізм зцілення як формування позитивних когнітивно-поведінкових схем – диспозицій в структурі особистості. Предметом вивчення є ритуал зцілення та роль фіксованої уяви у процесі реабілітації хімічно залежних осіб за реабілітаційною програмою «12 кроків». Виклад основного матеріалу дослідження. Для розвитку реабілітаційного процесу важливо означити наше розуміння процесу формування узалежнення. Так, потреба у залежності/автономії є універсальною властивістю людини. Однак, за певних умов, деякі нейтральні об’єкти, які відіграють важливу роль у формуванні залежної чи автономної поведігки перетворюються на надцінні для особистості, а потреба в них посилюється до неконтрольованого стану. Нами (2018р.) сформульовано гіпотезу, що важливу роль у формуванні адиктивної поведінки може відігравати специфічний психологічний феномен, означений нами як фіксована уява. В уяві гіпертрофується певна частина дійсності і добудовується у фантазії, завдяки чому створюється емоційно насичена картинка (образ). Цей образ ми назвали фіксованою уявою. Зупинимося детальніше на аналізі феномену «фіксована уява». Відомо, що предмет (ситуація), із приводу якого виникають образи уяви, виступає як факт свідомості і, будучи завжди однозначно співвіднесеним із реальністю, є її чітко ідентифікованим фрагментом. Але, при цьому, такий фрагмент виступає тільки приводом для виникнення образів уяви і місцем їх «стягування» у свідомості. Це означає, що конкретна реальність, будучи значимою для функціонування уяви, не задає зміст образів-картинок. Уява спирається на відображувану миттєву реальність тільки як на привід для розгортання своїх власних картин, тоді як реальність є лише вихідним матеріалом. Якщо в площині відображення у свідомості фіксуються наявні і іманентно-імовірнісні стани предмету, то в площині уяви предмет постає у фіксованих, але необмежених у своїх можливих проявах, станах. Останнім часом наукові дослідження доводять, що «Образи у свідомості і є уява», і ці образи існують у вигляді картин або образів моторного типу. Відомо, що до системи адикції входять такі окремі елементи як мотивація, уява, емоції, пам’ять, мислення, тілесність і поведінка. При цьому, на нашу думку, особливістю та специфічністю цієї системи виступає фіксованість уяви, Фіксована уява – емоційно насичений образ, що створюється на основі процесу гіпертрофування частини дійсності в уяві і її добудування у фантазії. Взаємодія емоції і образу розвивається по спіралі і поступово зумовлює фіксацію уявного образу. Створюється специфічна «амальгама» – сплав емоції і образу, який набирає самостійного надцінного значення. Коли система адикції вже сформована, то тригером для її активізації слугує об’єкт залежності (хімічний агент). Розмірковуючи над комунікацією процесів уяви та емоцій, треба зазначити наявність циркулярного зв’язку між ними. Так образи уяви завжди мають емоційне забарвлення, натомість, всяке почуття, всяка емоція прагне оформитись у певні образи, що відповідають цьому почуттю. Навіть коли вони не стосуються безпосередньо чи особисто до життєвої ситуації особи, то і тоді вони виразно переживаються нею як позитивні або негативні. Існують суттєві вікові відмінності у взаємодії між уявою та емоціями. Особа людини формується через мрії, «мами навчають дітей тому, про що «варто мріяти». Механізм утворення образу уяви у дитини відбувається по колу: образ породжує емоцію, а емоція – образ, який знову породжує і підсилює ту ж емоцію . На відміну від утворення образу уяви у дитини, утворення образу фіксованої уяви відбувається по спіралі через послідовне та поступове уточнення обидвох її складових – образу уяви та приналежної емоції. Так, на першому етапі фіксована уява відображає емоційно насичений зв’язок між вживанням адиктивного агенту та появою реакції на вживання; Взаємодія емоції і образу розвивається по спіралі і поступово зумовлює фіксацію уявного образу. Так, емоція уточнює і уточнює образ; а сама емоція уточнюється також, і стає фіксованою на уточненому образі. На наступному етапі з’являються вторинні переживання, що виникають із приводу цих образів уяви, і самі ці образи отримують додаткову емоційну «зарядженість». Створюється специфічна «амальгама» – сплав емоції і образу, який набирає самостійного надцінного значення. При цьому розвивається надцінне емоційне ставлення і, врешті решт, формується надцінна ідея щодо об’єкта адикції. Провідна емоція – задоволення підбирає окремі елементи дійсності й комбінує їх у такий зв’язок, який обумовлений зсередини вже цим настроєм, а не ззовні, логікою самих цих образів. Така комбінаторика притаманна сновидінням і мріям. Фантазія, керована таким емоційним фактором – найбільш суб\’єктивний, найбільш внутрішній вид уяви. Поступово формується фіксований конструкт, де задіяні різні когнітивні процеси, і цей конструкт завдяки фіксованості та надцінності [5]починає виконувати РЕГУЛЯТИВНУ функцію, яка регулює емоційні стани та керує сприйманням, спогадами й ін.; а також формує внутрішній план дій; планування і програмування життя. Тут, під регулятивною функцією ми розуміємо специфічне «накладання зобов’язань», яке є неухильним наслідком інтерналізації (визнання та засвоєння) будь якої ідеї. Відомо, що виникнення узалежнення частіше виникає в підлітковому та ранньому юнацькому віці. Виникає питання, чому саме підлітковий та юнацький вік є найбільш сенситивними для виникнення аддикцій? Крім вже добре відомих факторів: загострена пристрасть до спілкування з ефектом угруповання; тяга до опору, конфронтації, протесту проти виховних авторитетів; амбівалентність і парадоксальність характерологічних реакцій; прагнення до незалежності та відриву від сім’ї ; сучасні дослідження з психології та нейробіології розширяють наші уявлення про механізми утворення залежності. Зосередемо нашу увагу на наступних факторах: 1. Задоволення – система нагороди. 2. Пошук новизни,прагнення до невідомого, ризику. 3. загострений інтерес до незвіданого, глобальних проблем і «універсальних» переживань; 4. криза ідентичності; Так, переконливо доведено, що при важкому дитинстві у людини ушкоджується дофамінова система (система біологічної нагороди) і відповідно змінюються очікування та цілеспрямована поведінка особи (дофамін – стимулює діяльність і підтримує цілеспрямовану діяльність). Схематично, при формуванні хімічної залежності у схильних до цього осіб у дорослому віці – за рахунок підвищеного рівня глюкортикоїдів (що свідчить про хронічну схильність до тривоги), поступово виснажується «запас дофаміну», що знижує поріг збудливості. Відтак, такими особами стресова ситуація сприймається загострено. Пошук новизни (novelty seeking), тісно пов\’язаний із прагненням до невідомого та ризику, виявляється притаманним не тільки для підлітків-людей, але