Операціональне мислення

Ч. 4 . Порушення емоційного розвитку при адиктивній поведінці. Генрі Крістал.

Стор. 107-108.

« Психологія і лікування залежної поведінки» під редакцією Скотта Даулінга

« Однією з труднощів, характерною для алекситиміків і адиктів, є сильне подавлення здібності фантазувати про здійснення бажань…..

…..У своїх ранніх роботах я розібрав деталі терапевтичних проблем алескcитиміків в їх можливому генезі (1971, 1979, 1981, 1982-1983, 1985, 1988а). Зараз я лише згадаю декілька клінічних проблем без поглиблення в виснажуючу історію їх виявлення.

У дитячої психічної травми, про яку я говорив раніше, є ще один трагічний наслідок; травма передчасної перерви ілюзії симбіозу, яка, судячи з усього, має велике значення для дитини, не дивлячись на той факт, що немовлята здатні впізнавати свою матір вже з першого дня (Stern, 1974, 1983). Ілюзія симбіозу дозволяє немовляті насолоджуватися фантазіями про всемогутність. Передчасне переривання цього стану задоволення тривалим неослабним дистрессом ставить дитину перед непідконтрольним \”зовнішнім\” об\’єктом і в той же час перед надзвичайно інтенсивною агресією. У своїх попередніх дослідженнях цього предмета, зокрема в статті під назвою \”Я-репрезентація і здатність подбати про себе» ( \”Self Representation and the Capacity for Self Care\”, 1977), я відзначив, що, судячи з усього, ступінь придушення здатності турбуватися про себе пропорційна відповідіній дитячій історії і труднощів в управлінні агресією в ранньому дитинстві. Про це писали також Ханзян (Khantzian, 1978) і Зінберг (Zinberg, 1975).

Я зробив висновок, який не надто відрізнявся від поглядів Мелані Кляйн, що інтенсивне почуття люті, пов\’язане у дитини з переживанням матері, таїть в собі велику небезпеку (1946).

Однак, на відміну від Кляйн, мені вдалося отримати докази того, що материнський об\’єкт був \”екстерналізований\” і \”відгороджений\” (\”walled off\”) замість порівняно раннього доступу до материнської репрезентації, так як якщо б мати була зовнішньою, але легко достпуною і час від часу могла б використовуватися, як якщо б вона була я-об\’єктом або частиною \”я\” або навіть їжею. У адиктивних пацієнтів материнська репрезентація жорстко відокремлюється, і все добре приписується тільки їй. Ця дія є передвістником подальшої адиктивної орієнтації, при якій \”зовнішній\” об\’єкт необхідно отримати за будь-яку ціну. Порушення меж доброї материнської репрезентації, переживається як \”злочин Прометея\”, що заслуговує покарання долею, яка гірше смерті \”. Схоже, що інтенсивність дитячої агресії, навіть при \”досить хороших\” обставинах, є величезною загрозою гармонійному розвитку. Екстерналізація агресії через \”створення зовнішньої репрезентації об\’єкта\” є першим кроком до використання фантазії для порятунку життя. \”Приручення\” ранніх афектів і спільне створення матір\’ю і немовлям материнської та батьківської об\’єкт-репрезентацій стає дуже ускладненим, навіть при своєчасному створенні обстановки впевненості і довіри (Dorsey, 197la, b; B Winnicott, 1971; B Аranitakn, 1985).

При наявності загрозливого, неминучого або актуального травматичного стану об\’єкт-репрезентація жорстко відділяється, і домінуюче об\’єктне відношення найімовірніше, буде мати постійний ідолопоклонницький характер. Всі хороші якості, всі права на розраду і зцілення, навіть функції регуляції присвоюються цій репрезентації. Для я-репрезентації не залишається жодної надії на вольовий контроль життєвих і афективних функцій. Можна припустити, що я-репрезентації на невербальному рівні приписується провина за все погане. Чим важче страждання в дитинстві, тим сильніше зрушення в бік самозвинувачення. За цих обставин виникає потреба в адиктивному об\’єкті – якійсь речі або дії, які являлися б зовнішніми по відношенню до я-репрезентації. Цей об\’єкт може служити для втіхи, але ніколи не повинен сприйматися ні на уявному, ні на чуттєвому рівні як частина \”я\”. Ясно усвідомлювана нами серйозність наслідків поганого поводження з більш старшими дітьми, що володіють мовою, не дозволяє мені сумніватися ні в існуванні такої можливості, ні в намальованій мною картині ранніх реакцій. Основні труднощі при роботі з людьми, що пережили дитячу травму, складається в тому, що значна частина «проблемних» переносів являються довербальними, амодальними і сенсомоторними. Наші дослідження показали, що Штерн (Stern, 1985) мав рацію, припускаючи, що об\’єктне відношення і сліди пам\’яті походять від довербальних, досимволічних афективних налаштувань, що залишаються в своєму первинному стані, а вербальні відносини і вербальна пам\’ять надбудовується \”на вершині\” інфантильного фундаменту, причому перехід на вербальний рівень, з яким навчені працювати більшість аналітиків, виявляється мінімальним (Krystal, 1988а) ….
…. Основний дефект адиктивного пацієнта заключається в його нездатності бачити в собі завершену, впевнену в собі особистість з високою самооцінкою.\”

#залежнийрозладособистості #ігровазалежність #інтернетзалежність #ігроманія #залежність #психотерапіязалежності #лікуванняігроманії #лікуваннязалежності #лікуванняігроманії #інститутпсихотерапіїзалежності #реабілітаціязалежних #залежність #психотерапіязалежності #адикція #інститутпсихотерапіїзалежності #алекситимія #операціональнемислення