

Професійна увага до себе — не етика егоїзму, а базова вимога фахової стійкості
Сьогодні ділиться думками Світлана Михайлів — психотерапевт, аналітик, співзасновниця Інституту психотерапії узалежнень.
У роботі з клієнтами, що мають досвід узалежнення, фахівець щоденно взаємодіє з високим рівнем психоемоційної напруги, травматичними спогадами, амбівалентністю мотивації до змін. Це вимагає надзвичайної присутності, внутрішньої зібраності й стійкості самого терапевта.
Чому це критично:
Коли виснаження ігнорується, погіршується якість терапевтичного контакту, зростає вірогідність контрпереносних реакцій і навіть етичних помилок. А ще — фахівець втрачає здатність бути опорою для себе, що є умовою безпечної роботи з клієнтом.
Практики, які підтримують ресурс фахівця:
– регулярне супервізійне обговорення складних випадків
– відстеження ранніх сигналів виснаження (дратівливість, апатія, цинізм)
– малі ритуали відновлення: прогулянки, творчість, тілоцентричні практики
– час без екранів і зовнішньої стимуляції
– інвестиція у власну терапію
Варто пам’ятати, що власна саморегуляція — це не лише про особисте благополуччя, а й про професійну відповідальність.
Поділіться в коментарях: які практики самопідтримки працюють саме у вас? Що допомагає вам залишатися включеним, але не вигорілим?
Нагадуємо: у нас працює Telegram-канал Інститут психотерапії узалежнень — простір для професійного обміну, підтримки та роздумів. Запрошуємо приєднуватися. Бо люди потребують людей — незалежно від ролей і статусу.