5 етапів формування адикції

Виділяють 5 етапів формування адикції.

✔️На 1-му етапі людина відчуває небувалий емоційний підйом, пов\’язаний з ризикованою, азартною поведінкою або хімічним впливом.
✔️На 2-му етапі людина вдається до предмету адикції в ситуаціях фрустрації, при цьому міжособистісні відносини поступово відходять на другий план, наростає душевний дискомфорт, що провокує адиктивна поведінка.
✔️На 3-му етапі адиктивна поведінка стає стереотипною відповіддю на вимоги реальності, адиктивні потреби домінують в мотиваційній сфері особистості; людина не реагує ні на критику її поведінки, ні на проблеми близьких людей.
✔️На 4-му етапі адикт повністю відчужується від суспільства і своєї колишньої особистості, оточуючі сприймають його як «кінчену» людину, він втрачає навіть здатність маніпулювати людьми.
✔️5-й етап є катастрофою: руйнується не тільки психіка, а й організм; відбувається виснаження всіх життєвих ресурсів.

До такого ж результату приводять і нехімічні адикції – через духовне спустошення і постійний стрес, що веде до серцево-судинних розладів.

У розвитку хімічних залежностей виділяють наступні механізми.

✔️1. Еволюційний механізм. У міру підвищення інтенсивності ейфорізуючого ефекту відбувається зростання потреби, яка з другорядної, додаткової стає спочатку конкуруючою, а потім домінуючою.
✔️2. Деструктивний механізм. Руйнування особистісної структури, викликане якими небудь психотравмуючими факторами, крахом особистості, супроводжується зміною її ціннісної орієнтації. Значення домінуючих перш потреб при цьому знижується. Другорядна потреба в ПАР може несподівано стати домінуючою, основною, змістотворчим мотивом діяльності.
✔️3. Механізм, пов\’язаний з початковою аномалією особистості (Бехтель, 1986).

Виділяються три варіанти аномалій:
а) при аморфній особистісної структурі зі слабо вираженими ієрархічними відносинами в системі потреб і мотивів будь-яка скільки-небудь значуща потреба швидко стає домінуючою;
б) при недостатності внутрішнього контролю неповне засвоєння групових норм не дозволяє виробити внутрішні форми контролю;
в) при аномалії мікросередовища спотворені групові норми формують аномальні установки на вживання ПАР.

Поведінка адиктів мотивується наступними ірраціональними уявленнями. Дорослій людині абсолютно необхідно, щоб її любили чи схвалювали всі значущі люди в її оточенні. Щоб вважати себе гідною, треба відповідати високими вимогам і мати успіх у всіх відносинах. Деякі люди погані, і їх треба суворо карати. Коли щось не виходить, це катастрофа. Якщо не щастить, то від людини практично нічого не залежить. Якщо людині щось загрожує, треба постійно думати про те, як це трапиться. Легше уникати труднощів і відповідальності за себе, ніж справлятися з цим. Треба покладатися на сильну людину і залежати від неї. Поточне життя в основному визначається минулими впливами. Потрібно дуже співпереживати іншим людям, так що годі й шукати ідеальне рішення проблеми, все загине (Елліс, 1999).

Адикт страждає внаслідок переживання внутрішньої дисгармонії, дискомфорту і фрагментації або через нездатність думати добре про себе, а отже, і про інших.

Ще більше страждань адикту доставляють психологічні захисти, за допомогою яких він намагається приховати свою вразливість, але які виявляються для нього руйнівними. За рятівну допомогу цих патологічних захистів доводиться платити почуттям ізоляції, збіднінням емоційної сфери і нестійкістю взаємин з людьми.

Основними психологічними захистами пошкодженого і вразливого Его адикта є:
• примітивна ідеалізація об\’єкта залежності;
• фантазії інкорпорації – поглинання об\’єкта отвором тіла (ротом, очима, вагиной);
• інтроекція – заміна відносин із зовнішнім об\’єктом відносинами з його інтроектами;
• всемогутність – перебільшення власної сили;
• девальвація – презирливе знецінення чогось важливого;
• проекція – приписування іншому власних емоційно значущих мотивацій;
• проектна ідентифікація – проекція своїх почуттів і мотивацій на об\’єкт залежності, над якими адикт потім намагається встановити контроль за допомогою ідентифікації;
• розщеплення (спліттінг) – поділ себе і об\’єкта (об\’єктів) на хороших і поганих;
• заперечення – ігнорування важливих аспектів реальності;
• контрфобія – задоволення від небезпечної діяльності, бравада;
• псевдонезалежність – несвідома демонстрація незалежності від об\’єктів адикції;
• екстерналізація – перенесення внутрішнього конфлікту зовні і відігравання його компульсивною або імпульсивною дією;
• раціоналізація – свідоме обгрунтування своєї поведінки прийнятними мотивами замість прихованих неприйнятних.

Займаючи центральне місце в житті адикта, об\’єкт адикцїї ідеалізується.

Г. В. Старшенбаум. «Аддиктология: психология и психотерапия зависимостей».

#залежнийрозладособистості #ігровазалежність #інтернетзалежність #ігроманія #залежність #психотерапіязалежності #лікуванняігроманії #лікуваннязалежності #лікуванняігроманії #інститутпсихотерапіїзалежності #реабілітаціязалежних #залежність #психотерапіязалежності #адикція #інститутпсихотерапіїзалежності #адлер #комплекснеповноцінності